Вибори президента В.Ющенка, Детальна інформація

Завдяки застосуванню маніпулятивних технологій для підкреслення несхожості українського Сходу і Заходу і розпалювання протиріч, це протистояння ризикує перерости час виборів. Кількість офіційних зустрічей Кучми і Путіна протягом виборчого року вже не підлягає рахунку.

Сам Путін кілька разів привітав Януковича з перемогою й фактично агітував за нього, вітаючи ініціативи глави Кабміну стосовно запровадження в Україні подвійного громадянства та надання російській мові статусу офіційної.

Мали місце символічні зміни в тексті Воєнної доктрини, з якої було виключено чіткі висловлювання щодо наміру вступу до НАТО. Такі зміни можна було розглядати в кількох площинах, а зокрема як один із подарунків російському президентові напередодні чергової зустрічі у верхах, як анонсування більш чіткої зовнішньополітичної орієнтації України напередодні президентських виборів у контексті можливої підтримки Росією єдиного кандидата від української влади, а також як своєрідну перемогу в оточенні глави держави євроскептиків і противників членства України в Північноатлантичному альянсі.

Цього ж року було запроваджено реверс нафти на користь російсько-британської компанії ТНК-ВР, що фактично поклало край амбітним цілям України в контексті розвитку її як транзитної держави для прокачування каспійської нафти до країн ЄС. Помітний розвиток на рівні специфічно засекречених документів, що розроблялись, отримав і ЄЕП.

Революційні пристрасті знову вирують, опозиція намагається розбурхати невдячний для неї протестний ґрунт, тоді як перед Україною стоять завдання глибокої трансформації суспільства, докорінного реформування устоїв старої влади і творення азів громадянського суспільства.

Зараз якраз наспів непоганий час проаналізувати те, що відбулося у листопаді-грудні і зробити висновки, бо історичні ситуації мають здатність час від часу повторюватися і було би дуже небезпечно забувати про те, що в будь-яку історичну хвилину може знову вилізти на світ Божий новий антиукраїнський deus ex machina.

Висновки

2004 року в Україні вступили у смертельний двобій дві непримиренні сили. Чому всередині унітарної і, за всіма класичними ознаками, моноетнічної та монокультурної країни точилася настільки запекла боротьба, яка ледве не призвела до її розколу, запитання доволі риторичне, і зведення його до протиборства сил добра та зла було би доволі наївним, хоча ця складова минулорічної боротьби теж була досить виразною.

Ми знаємо, що боротьба на виборах -- це винятково боротьба політична, боротьба певних ідеологій, але якщо би відсторонений від подій в Україні закордонний аналітик почав би за класичною схемою аналізувати ідеологічні розбіжності політичних сил на останніх парламентських і президентських виборах, то він би був вельми здивований, бо майже жодної різниці в ідеологіях непримиренних ворогів він би не виявив.

Якщо взяти з одного боку, наприклад, Партію реґіонів і СДПУ(о), а з іншого блок чи, радше, тепер партію "Народний союз "Наша Україна", то побачимо, що ідеологія цих політичних суб'єктів обертається навколо центристської та лівоцентристської ідей, які ґрунтуються на засадах ринкової економіки, і демократичних, частково ліберальних цінностей. Лівоцентристська "Батьківщина" або група "Солідарність" за програмою дуже близькі до лівоцентристських ідей СДПУ(о). Якщо в обох сторін схожа, а точніше тотожна ідеологія, то через що тоді покладати свій живіт у взаємній боротьбі? З іншого боку, в колишньому опозиційному блоці об'єдналися протилежні за ідеологією ліві соціалісти з правими рухівцями та уенпістами.

Зараз з есдеками і реґіоналами об'єднуються полярні за духом ліво- і правоекстремістські маргінали, що в нормальній країні є абсолютним політичним нонсенсом. Отже, шукати якогось ідеологічного, партійного підґрунтя у наджорстокій політичній боротьбі в Україні було би надаремно.

У смертельному двобої поза всякою партійною ідеологію в Україні насправді зіткнулися, здається, вже одвічні культурні ідеї, які виникли на євразійському територіальному і духовному розламі сотні років тому: з одного боку -- імперсько-православно-деспотична модель, яка сьогодні дуже вдало втілилася в ідею "православного джихаду" Корчинського, а з іншого боку -- ідея демократично-євроцентристська, яка так само успішно стала стрижнем української національної ідеї. Якщо відкинути лицемірство, пихатість і звинувачення в українському буржуазному націоналізмі, то звільнені від хитромудрих ідеологічних нашарувань ці дві ідеї виявляться просто культурними Ідеями Російською і Українською.

І найцікавіше полягає в тому, що тут немає протистояння між росіянами і українцями, бо на боці української культурної ідеї готові боротися до смерті етнічні росіяни, наприклад, Соболєв і Терьохін, а на боці російської -- етнічні українці, наприклад, Вітренко і Чорновіл.

Використані літературні джерела

Статті з періодичних видань “Сьогодні”, “День” за 2005-2006 рр.

Матеріали з інтернет-видання “Українська правда” за 2005-2006 рр.

PAGE

PAGE 9