Народно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького, її причини, основні битви та наслідки, Детальна інформація

Як в будь-якій анархічній організації, більша частина з них складалася, м(яко кажучи, із людей з темним минулим та і сучасністю. Згадати хоча б те, що Польща та Росія за козаків вважали лише тих, хто жив не на Січі, а мешканців Січі поголовно вважали, не безпідставно цими державами, за бандитів. Навіть городові козаки вважали лише себе козацтвом, а низових – пройдисвітами . Задля спільної мети вони ясна річ, об(єднувались, а в інший час між ними існувала прихована ворожнеча та недовіра.

І ось на такий кримінальний елемент вцілому та ще й з татарами довелось покладати надії Хмельницькому на початку своєї боротьби.

Лише за часів Івана Сірка, при існуючому гетьманові Іванові Виговському, низове козацтво стало грабувати Туреччину та почало систематично винищувати агресивні татарські орди.

Після цієї перемоги війська Хмельницького зросли до 15 тисяч козаків та велику кількість татарської кінноти. Командуючий Микола Потоцький зрозумів, що він не зможе перемогти у чистому полі своєю двадцятитисячною армією об(єднане козацько-татарське військо і почав організовувати відступ.

Але 26 травня під Корсунєм польські війська попали в засідку влаштовану Хмельницьким і потерпіли тотальну поразку. При цьому Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8 520 жовнірів та 41 гармата.

Окрім цього, за шість днів до битви під Корсунєм помирає король Владислав IV, який зміг би ще погодитись на переговори з козаками. Після перших перемог Хмельницького вибухнуло всенародне повстання, роками зібрана ненависть вирвалася назовні і залила все навколо кров(ю...

На цей час Б. Хмельницький, дійшовши до Білої Церкви, не поспішав розгортати військові дії. У липні козацьке посольство на чолі з Вешняком прибуло у Варшаву з кількома листами (датованими 12 червня) до короля, коронного маршалка - князя Заславського.

Вимоги козацької інструкції були досить скромні: Хмельницький домагався дванадцятитисячного реєстру, поновлення прав та привілеїв козацтва, захисту православної віри та повернення православним забраних уніатами церков.

Отже, як ми бачимо , Хмельницький не збирався визволяти свій народ з під польського ярма, а сподівався на байку про доброго короля.

По своїй сутності, король Владислав IV зміг би погодитися на ці умови, але він помер, а новий король Казимір, не мав наміру йти на зустріч козакам, хоча і став королем завдяки їхнім домаганням.

ПОЧАТКИ УТВОРЕННЯ ДЕРЖАВИ

На протязі усього літа Богдан Хмельницький створював регулярну армію. Завдяки тактичному та стратегічному мисленню він поділив Україну на 16 полків, які очолили випробувані в боях козаки – Іван Богум і т.д.

Під кінець літа козацьке військо налічувало від 80 до 100 тисяч чоловіків, з яких 40 тисяч було козацтва, а всі інші – селяни та міщани, які не мали бойового досвіту.

Обрано короля ще не було, але не зважаючи на це, польський сейм ухвалив наступ на Україну. Було зібрано досить велике військо; за різними оцінками його кількість коливається від 40 до 50 тисяч. Третину цього війська складали високопрофесійні німецькі найманці, а інша частина складалася виключно із шляхти. Хоч і козацьке військо мало, щонайменше у два рази, чисельну перевагу, проте польська армія була надто добре озброєна та володіла відносно великим військовим досвідом й маніпуляційними стратегічними хитрощами.

Поляки могли перемогти, але замість одного командувача, вони обрали трьох:

“На чолі нової польської армії стояли три магнати: млявий і закоханий у розкошах Доминік Заславський, освічений вчений –латиніст Миколай Остророг і 19-річний Олександр Конецьпольський; Б. Хмельницький саркастично охрестив їх “перина, латина, дитина”

Отож , не було єдиного мислення та оптимального плану комадування польськоого війська. До того ж, хвалькувата шляхта недооцінювала суперника і зібралась на війну як на бал.За свідчення очевидця, склалося враження враження, ніби то вони збираються воювати не залізом, а золотом та сріблом.

У такому обсязі та з такими надбаннями обидві армії зустрілися 23 вересня в бою під Пилявцями. Богдан Хмельницький дуже вдало використав надзвичайну підбуреність шляхтичів.

Спочатку Хмельницький пустив татар. Їх було небагато, коло 3000 одиниць. Польська кіннота, не слухаючи команди, кинулася на орду. Почалася безладна боротьба по ярах та балках. Все нові й нові корогви летіли в бій, і не можна було їх зупинити. Використовуючи цю метушню Хмельницький і козацька артилерія почала інтенсивно обстрілювати греблю. Польське військо не витримало обстрілу й чим-дужче залишило шанці. Тоді до наступу рушила козацька піхота. Під її напором поляки почали відступати до свого табору. Але виявилося, що цей табір закладено в такому невигідному місці, що з нього оборонитися буде надто важко. Тоді польські полководці наказали відступати до Костянтинова. Козаки й татари напирали далі, і тоді серед поляків виникла така паніка, що ніяк не можна було утримати військ у порядку. “Як прийшов вечір “ , писав польський офіцер, “панове регіментарі й полковники з(їхалися тихцем і, ховаючись у темній ночі , зі всієї сили почали втікати. І покинули корогви, знаки, гармати, табори і численні вози, що рахуються на многокроть сто тисяч. Як кінне військо побачило, що нема старшини, покидали на землю зброю, панцирі, копії, і все пішло в врозтіч, видавши на різню піхоту...

Таким чином, польську армію згубила власна пиха і гордовитість. Незалежно від цих подій, на Україні палало всенародне повстання. Після перемоги Хмельницького під Пилявцями, козацька армія рушила на Польщу і зупинилася під Львовом. Повстання перекинулася і на Галичину.Особливо рославився шляхтич із Покуття - Семен Височан, який зібрав 15 тисячну армію.

" Першим об’єктом операції був Львів, надзвичайно важливий пункт із погляду політичного та економічного. Це місто, лежачи на перехресті торговельних шляхів, мало велике значення в економічному житі цілої тодішної Польщі і було дуже багате. Тут жили поляки, українці, жиди, вірмени, німці. Ще в кінці XVI ст. Львів з його заможним і патріотичним українським міщанством, з його братствами, школами, друкарнями, був осередком українського культурного життя. Але перехід на латинство й спольщення українських панів і шляхти, скріплення церковної унії й католицької реакції взагалі, значно ослабив культурний рух серед львівського міщанства. Підупало воно й економічно, хоча все-таки ще грало значну роль в торговельному житті міста. Польський уряд розумів значення Львова й небезпеку від його втрати. Вже в літку 1648 р. один із польських головнокомандувачів, Остророг, зайняв укріплення Львова. Після пилявецького погрому польські начальники, в тім і Ярема Вишнивецький, утекли до Львова й спішно почали збирати сили для його оборони. Але на вістку про наближення козаків вони покинули місто, щоб провадити далі організацію оборони самої столиці держави, і Львів був залишиний на його власні сили. Незабаром появилися козаки й татари й почалася облога Львова, яка тяглася 6 тижнів. Облога ця провадилася дуже мляво". Хмельницький обмежився викупом з мешканців Львова і рушив під Замостя де домігся обрання королем Яна Казиміра, після чого повернувся в Київ.

"Місця війн Б.Хмельницького:

- похід головного війська Хмельницького 1648 року".

Для істориків завжди лишиться загадкою, чому Хмельницький, який на той момент зміг би знищити Річ Посполиту, вирішив пристати на цю пропозицію й повернутися на Наддніпрянщину. Вочевидь, він й надалі сподівався змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоб вона могла задовольняти козацтво. До того ж, голод і чума вже позначилися на його військах, як і на населенні України в цілому. Та й союзникам гетьмана - кримським татарам, кортілося повернутися додому. Можливо ці обставини зумовили небажання досвідченого гетьмана продовжувати військову кампанію взимку...

Однією з можливих причин перемир(я, що уклав Хмельницький з Польщею була чума, яка забрала цієї осені життя багатьох козаків і серед них був заступник, або ще як тоді козаки казали – військовий товариш, Максим Кривоніс.

" Хмельницький в(їхав до Києва напередодні різдвяного свята і був надзвичайно врочисто зустрінутий населеням столиці як тріумфатор, “новий Мойсей”, як визволитель України “з лядської єгипетьської неволі”, як говорено йому в часі зустрічі".

ЗБОРІВСЬКИЙ ТРАКТАТ

Навіть після перемог Хмельницького стосунки між поляками та українцями лишилися нез`ясованими. Хоч гетьман усе ще не вирішив розірвати зв`язки з Річчю Посполитою, він знав, що його послідовники рішуче настроєні проти повернення до стану, який існував у 1648 р. Зі свого боку поляки, готові надати незначні поступки козакам, все ж наполягали на поверненні українців під панування шляхти. Ця безвихідь спричинила до повернення певної моделі подій: з року в рік обидві сторони воювали між собою, але не в змозі завдати одна одній рішучої поразки, вони закінчували виснажливі кампанії написанням незадовільних для себе угод, після чого верталися додому, щоб вести військову і дипломатичну підготовку до наступної війни.

Навесні 1649 р. в наступ пішли поляки. З Волині йшли їх основні сили - 25 тис. на чолі з самим королем Яном Казимиром, а через Галичину під командуванням сумнозвісного Яреми Вишневецького рухалося 15-тисячне військо. Вдавшись до своєї звичайної тактики швидкого обманного маневру, Хмельницький і його союзник хан Іслам Гірей 80-тисячним військом обложили Вишневецького у фортеці Збараж. Коли на допомогу Вишневецькому поспішив польський король, Хмельницький раптовим маневром напав на армію Яна Казимира під Зборовом і оточив її. Але якраз коли поляки от-от мали зазнати поразки й під Збаражем і під Зборовом, татарський хан зрадив гетьмана. Підкуплений поляками й побоюючись зміцнення українців, Іслам Гірей відвів своє військо й поставив перед Хмельницьким вимогу укласти угоду з польським королем. За таких обставин гетьманові не залишалося нічого іншого, як погодитися.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський трактат. " Головні пункти умови були такі: козацького війська мало бути 40 000 і воно мало мешкати на території воєводств Київського, Брацлавського й Чернігівського, причому ця територія перебувала під управою козацького гетьмана й на ній немогло стояти коронне військо. На цій території всі уряди мали надаватися тільки шляхтичам православної віри. Жиди й єзуїти не мали права мешкати в цій області. Київський митрополит діставав місце в польському сенаті. Мала бути проголошена загальна амністія, а крім того ще спеціальна амністія для шляхти, яка була прилучилася до козацького повстання. Всі ці умови мали бути підтверджені на найближчому сеймі". Лише тиск татар змусив Хмельницького піти на цю невигідну угоду, котра викликала широке невдоволення по всій Україні. Але оскільки поляки вважали, що поступилися надто великим, а козаки були переконані, що отримали замало, ця угода так і не була повністю виконана.