Народно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького, її причини, основні битви та наслідки, Детальна інформація

Зборівський мир висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав зважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у Зборові, не було випадковим недоглядом. Хоч Хмельницький і більшість його полковників, а також багато реєстрових козаків хотіли покращити долю селянства, вони не мали намірів цілковитого знищення кріпацтва. Для козацької верхівки, включаючи Хмельницького, це б означало підрив тієї соціально-економічної системи, в якій вони посідали помітне місце. Відтак, уже в Зборові виник конфлікт між козацькою старшинською верхівкою та черню. З часом він розвинеться у фатальну ваду козацького устрою, що формувався на Україні.

На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль покровителя і захисника України на міжнародній арені був турецький султан. Він був достатньо могутнім для того, щоб відбивати у поляків бажання нападати на Україну, й водночас надто віддаленним, щоб відкрито втручатися в її внутрішні справи. Відтак , у 1651р., після обміну посольствами Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорозьке на таких же умовах зверхності, що їх мали Крим, Молдавія та Валахія. Проте через поширену серед українців ненависть до “бусурманів” та внутрішні зміни в самій Оттоманській Порті ця угода так і лишилася нездійсненою.

Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар. Зпочатку повстання Хмельницький умовляв царя в ім(я спільної для них православної віри прийти на допомогу. Але Москва реагувала надзвичайно обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, московити воліли почекати, доки козаки й поляки не виснажать одне одного, і вже тоді вдаватися до відповідних дій. Проте у 1653р., коли українці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу оттоманському варіанту, московити не могли більше зволікати з рішенням. Цар Олексій Михайлович скликав Земський собор, який вирішив, що “заради православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під свою високу руку”. Приймаючи це рішення, московити також сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі, використати Україну як буфер проти Оттоманської імперії та взагалі розширити свої впливи.

Тим часом, Хмельницький задумав приєднати до України Молдавію, одруживши свого сина Тимоша на дочці молдавського господаря Василя Лупула. Але Тимош загинув під час бойових дій в Молдові проти гетьманської опозиції.

У 1651р. Відбулася вирішальна битва під Берестечком. Внаслідок зради татар, козацьке військо отримало значні втрати. Хмельницький був змушений підписати Переяславську угоду.

Під кінець 1653р. в Україну вирушило московське посольство Бутурліна й у січні 1654р. в Переяславі відбулася рада гетьмана зі старшиною й полковниками, а потім з народом, яка вирішила передати Україну під царську протекцію. Щоправда, вже 18 січня виникли перші ускладнення - Бутурлін відмовився присягати від імені царя в тому, що Москва не порушуватиме вольностей станів і боронитиме Україну від поляків... Відмовилися присягати цареві київський митрополит з духовенством, місто Чорнобиль, Полтавський , Кропивнянський, Уманський і Брацлавські полки, Іван Богун та Іван Сірко. Але загалом присяга пройшла без поважних виступів.

"Уряд України виробив конкретні умови приєднання і передав царському уряду. Цей документ відомий в історії як Статті Б.Хмельницького, або Просительні статті й відображає бажання панівних класів до майбутнього устрою України в складі Росії.

Статті 21 березня розглянув царський уряд. Деякі з них були відхилені або перероблені. Затверджені в останньому варіанті вони отримали назву Березневі статті та "Жалувана грамота царя Олексія Михайловича Війську Запорізькому 27березня 1654року"."

Сам договір було укладено в Москві і він був схожим на попередні угоди з Туреччиною й іншими країнами. Україна зберігала широку автономію в галузі адміністрації, судівництва, збору податків, мала велику армію (60 тисяч), затверджувалися давні права всіх станів. Московський цар отримав право тримати в Києві військову залогу з воєводою, гетьман був зобов’язаний сповіщати царя про свої відносини з іншими країнами та про вибори нового гетьмана та ін.

Пізніше вже було зрозуміло, що обидві сторони не збираються виконувати вказані у договорі умови, бо у кожного залишався свій погляд, свої плани. Як стало відомим, цар вирішив підкорити собі Україну, у боях українців проти організованих виступів поляків, на яких в свою чергу давила Москва; цар займав сторонню позицію, намагаючись послабити позицію Хмельницького , а його козаків та й армію вцілому використати на свою користь, для завоювання Литви та Білорусі. Але Хмельницький знайшов собі нового союзника – шведського короля Карла-Густава X .

В останні роки свого життя Хмельницький намагався приєднати до України західні землі. В цьому йому допомагав шведський король, який виконуючи свої зобов(язання, захопив більшу частину Польщи. Перша половина 1657р. була кульмінацією у розвитку молодої держави, у цей час роль України та гетьмана значно зросла, але нажаль влітку ситуація кардинально змінилася.

З причини свого захворювання Хмельницький, вже не міг особисто керувати могутньою державою. В цей час польський народ підняв народну війну.

Богдан Хмельницький помирає 6 серпня 1657 р. у Чигирині.

“ Частина України вийшла з-під влади Польщі. Панівні класи України зміцнили своє економічне і політичне становище. Значно полегшалося становище селян, оскільки польські феодали були вигнані з України і селяни, котрі жили на цих землях, стали вільними”.

ВИСНОВКИ

Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії Б.Хмельницький. Хмельницький відновлює український політичний організм там, де він давно перестав існувати, створює могутнє високоорганізоване військо з юрби некерованого селянства і козаків; у гущі народу, зрадженого старою верхівкою, він знаходить і згуртовує довкола себе нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у суспільстві, позбавленому впевненості у собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості і рішучості боронити свої інтереси. Незалежно від тонкощів наукових оцінок, український народ завжди проявляв любов до “батька Богдана“. У свідомості величезної більшості українців, починаючи з тих часів аж дотепер, Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю, яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх з багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і соціально-економічного звільнення.

Оцінюючи історичні виступи наших давніх нащадків можна сказати, що Українська держава відбулася, але в зародковому стані: справжньої державності в неї не було, а була часткова, сильно обмежена автономія. Умови договорів царська влада постійно не виконувала і весь час намагалась переписати їх у власну користь. Наступні гетьмани, хоч і якимось чином відстоювали незалежність, але регулярно погоджувались на переоформлення міждержавних угод в гірший для нас бік.

Але треба пам(ятати, що саме Хмельницький підняв свій народ з вікового занепаду і наклав відбиток свого творчого духа на всю наступну українську історію.

ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА

Грабовецький В. “Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648 - 1654 р. р.” - Київ, 1972 р.

Грушевський М. "Ілюстрована Історія України " – Київ, 1992р.

Дорошенко Д.І. "Нарис Історії України" – Львів, 1991р.

Коваленко Г. "Українська Історія" - Київ, 1993р.

Крип`якевич І. “Історія України” - Львів, 1991 р.

Кульчицький В., Тищик Б. " Історія держави і права України" - Львів, 2000р.

Субтельний О. “Історія України” - Київ, 1993р.

"Українська Історія" Г.Коваленко - «ВЕЛЕС» . Київ-1993р. Розд. X, стор. 106

"Нарис Історії України" Д.І.Дорошенко – Вид.: «Світ» 1991р. Том ІІ, розд. І, стор. 246

"Історія держави і права України" В.Кульчицький, Б.Тищик – Вид.: «ТРІАДА ПЛЮС»;Л.:- 2000р., розд.V, стор. 96

"Українська Історія" Г.Коваленко - «ВЕЛЕС» . Київ-1993р. Розд. X, стор. 99