Конституція України - Основний Закон для забезпечення прав, свобод і обов'язків людини, Детальна інформація

17 квітня 2000 в Київі відбувся референдум , як і обіцяла виконавча влада. Його результати вразили не лише політологів та противників референдуму, а здається й самих ініціаторів всенародного опитування. За даними Центральної виборчої комісії, понад 80 відсотків виборців виявили активний інтерес до запитань референдуму та засвідчили свою громадянську позицію. Що насправді відбувалося в Україні 16 квітня? І як українська демократія даватиме собі раду з наслідками референдуму? Коментує відомий український політолог Олександр Дергачов:

Відомо, що йдеться про зміни в Конституції, які потребують конституційної більшості, якої немає в нашій Верховній Раді і яка навряд-чи виникне. Проте є складні процедури, не дуже прописані в нашому законодавстві. Доведеться шукати якихось легітимних шляхів втілення результатів референдуму. Мабуть такі пошуки будуть з боку парламентської більшості, яка має орієнтуватись на дії виконавчої влади, президента насамперед. Буде вжито певних заходів, щоб не поспішати, але й так, щоб не напоротися на критику щодо узурпації влади Верховною Радою в разі, якщо вона не захоче реалізувати результати референдуму.

Ми маємо констатувати, що розмови про реформи в Україні сьогодні можна вести тільки суто в економічній площині. Політичні демократичні реформи в сучасній Україні неможливі. Вони будуть припинені, і саме з такою Україною Європі доведеться мати справу. Якісь компроміси можливі, тому що треба шукати взагалі засад співпраці, ізолювати Україну, виключити її з Парламентської Асамблеї Ради Європи можна, припустимо, але все одно треба буде розбудовувати з нею стосунки. Про це свідчить і візит Мадлен Олбрайт, яка навряд-чи сумнівалася в наслідках референдуму. Матимемо певну перспективу економічних реформ, і маємо забути на найближчий час про демократичні політичні реформи. Житимемо в такій специфічній країні.

3.2.Основні питання проєкта Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”.

Оскільки внесення змін і доповнень до нині чинного закону призвело б до суттєвої зміни його структури і змісту, то, відповідно до правил законодавчої техніки, виклад закону у новій редакції стає принципово неможливим. Саме тому автори законопроектів фактично створили новий закон.

Необхідність створення і якнайшвидшого прийняття Верховною Радою нового закону про референдум не викликає ніяких заперечень. Особливо актуальним це стало у контексті проголошення президентським указом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою у квітні 2000р.

Прийнятий Верховною Радою України 15 березня 2001 року Закон України "Про всеукраїнський референдум " не підписано і повернуто Президентом України до Верховної Ради України з пропозицією відхилити його як такий, що обмежує можливості для здійснення в Україні народовладдя, призводить до звуження змісту та обсягу конституційного права громадян брати участь в управлінні державними справами, суперечить іншим нормам Конституції та законів України, не забезпечує належну організацію підготовки та проведення всеукраїнського референдуму .

Законом, зокрема, усеукраїнський референдум визначається як спосіб прийняття громадянами України законів України й інших рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування. Відповідно до прийнятого документа, по суб'єктам ініціативи всеукраїнські референдуми поділяються на референдуми : по народній ініціативі (щодо визнання недіючим того чи іншого закону чи окремих його положень); з ініціативи Президента України; з ініціативи Верховної Ради України.

По предмету питання поділ йде на референдуми : про внесення змін у Конституцію України; про зміну території України (щодо схвалення пропозиції Президента про зміну території України); про скасування визначеного закону чи окремих його положень.

Законом також встановлюються обмеження щодо проведення всеукраїнського референдуму (зокрема, протягом одного року після проведення всеукраїнського референдуму ) і кількості його питань (на всеукраїнський референдум може виноситися тільки одне питання). Під вимогою про проведення всеукраїнського референдуму необхідна наявність підписів не менш 3 млн. громадян України, які мають право голосу, за умови, щодо підписів на призначення референдуму, які треба зібрати не менш чим у двох третинах областей і не менш чим по 100 тис. підписів у кожній області.

Крім Того, визначені правові наслідки всеукраїнського референдуму :

- про внесення змін у Конституцію України - закон про внесення змін в Основний закон підписується Президентом України, якщо такий закон не затверджений референдумом , то він повторно подається в парламенти з наступних скликань;

- про скасування визначеного закону чи окремих його положень, рішення щодо втрати сили законами, які схвалені на всеукраїнському референдумі утрачають силу з дня офіційного опублікування результатів усеукраїнського референдуму ;

- з питань про зміну території України - правовий акт про зміну території України, схвалена на всеукраїнському референдумі , набирає сили в день офіційного опублікування результатів усеукраїнського референдуму . Якщо на референдумі рішення про зміну території України не було підтримано громадянами України, то повторне звертання щодо зміни цієї ж території в таких же границях можливо лише до парламентів наступних скликань.(за матеріалами "Українського Фінансового Сервера". )

Як повідомлялося в засобах масової інформації, 24 травня 2001р. Рада повторно прийняла закон про всеукраїнський референдум , частково погодившись з деякими пропозиціями президента. Відповідно до закону, на референдум можуть виноситися питання про зміну території, внесенні змін до Конституції, а також до законів.Закон забороняє проведення двох референдумів протягом одного року, а також винесення одночасне декількох питань. Проведення референдуму фінансується исключительноиз держбюджету.

Верховна Рада Украіни установила правила «референдумной гри», прийнявши в новій редакції закон «Про всеукраїнський референдум». За прийняття нової редакції закону 25 грудня 2001р. проголосували 279 депутатів, зареєстрованих у сесійному залі із 450.

З 19 пропозицій глави держави профільний комітет врахував 12. Тепер своє слово повинне сказати Президент України – Л.Кучма. Одним з вимог опозиції, що ініціює проведення антипрезидентського референдуму, є підписання президентом закону про проведення референдумів.

По новому закону всеукраїнський референдум може проводитися не тільки по питанню про внесення змін у Конституцію, про зміну території України і про визнання недійсним визначеного закону або окремих його положень. На нього можуть також виносяться й інші питання, передбачені Конституцією і законодавством.

При цьому парламент не погодився з пропозицією президента і залишив у колишній редакції статті про обмеження по проведенню всеукраїнських референдумах . Таким чином, на всеукраїнський референдум може виноситися тільки одне питання. Також референдум не може проводитися в умовах військового чи надзвичайного стану і протягом трьох місяців після його скасування, а також протягом 1 року після проведення всеукраїнського референдуму. Депутати врахували пропозиції Президента, записавши в законі, що не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

За пропозицією глави держави парламент виключив з тексту закону статті про заборону проведення протягом 5 років усеукраїнського референдуму по питанню, що раніше виносився на нього. При цьому ініціатори проведення всеукраїнський референдум , партії і громадські організації можуть забезпечувати виготовлення відповідних агітаційних матеріалів за свій рахунок.

Парламент відхилив пропозицію Президента і залишив у колишній редакції положення, відповідно до якого для проведення всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія створює 225 територіальних округів. Депутати також врахували пропозицію президента, записавши в тексті закону положення про можливість присутності представників ініціативних груп по всеукраїнському референдумі і збор громадян у приміщенні дільничних комісій під час проведення голосування. За пропозицією глави держави, у новій редакції закону також записано, що рішення про встановлення результатів усеукраїнського референдуму може бути оскаржене у Верховному Суді в терміни, визначені Цивільно-процесуальним кодексом України.

Сьогодні в Україні можливе здійснення трьох варіантів загальнонаціонального референдуму. Перший - шлях прецедентного проведення референдуму , що у правовому змісті зовсім необґрунтований.

Другий – правовий. Останнє голосування у парламенті показує, що цей шлях також цілком можливий.

Третій шлях – політичний референдум. Організатори антипрезидентського референдуму із самого початку усвідомлювали, що сьогодні ні правовий, ні прецедентный референдуми неможливі. Саме тому і поставлені такі питання, що і справді не можна виносити, скажемо, на правовий референдум

По великому рахунку, новий закон дає можливість провести правовий референдум . Він дає чітку правову основу для дій центральної виборчої комісії від початку до закінчення референдуму, замість маневрування між указом президента, роз'ясненням конституційного суду і старим, але діючим законом. Якщо президент накладе вето, потрібно зробити все можливе, щоб його перебороти. Тому що це єдина правова основа для можливого проведення правового референдуму.

У цілому правила проведення референдумів змінилися до кращого. Старий закон не зовсім відповідає Конституції, там була і норма про попереднє голосування, окрема ніша для фальсифікації. У старому законі взагалі немає захисту від фальсифікації під час самого референдума, зокрема, спостерігачі не мали ні яких прав. Новий закон є кроком уперед. Інша справа, не можна зловживати такою демократією. Особливо в суспільстві, у якому практично немає волі слова, де волевиявлення народу можна організувати, і можна направити в те чи інше русло.

Висновок

Референдум вважається найбільш демократичною формою волевиявлення громадян, в якій виражається пряме (безпосереднє) народовладдя, реалізується конституційний принцип щодо належності народу всієї повноти влади. Безпосереднє народовладдя було історично першою формою демократії, яка могла реалізовуватися в невеличких містах-державах, кількість повноправних громадян в яких не можна зіставити з населенням навіть невеликої європейської держави, не кажучи вже про таку величезну країну, якою є Україна. Саме тому в умовах розвиненої демократії, ускладнення суспільних відносин, влада народу реалізовується через представницькі органи – конґрес, народні збори, парламент, раду тощо. Як свідчить досвід, у розвинених країнах до референдумів звертаються найчастіше для вирішення питань територіального устрою (зміни кордонів, назв, приєднання до інших держав тощо).

Як це не парадоксально може прозвучати, але референдум ,як вища форма безпосередньої демократії, надзвичайно часто використовується авторитарними режимами задля леґітимації своєї влади або певних антидемократичних рішень. Причому в умовах слабкості інститутів громадянського суспільства, відсутності потужних опозиційних політичних партій, відсутності або недоступності альтернативних до офіційних джерел інформації, справедливим залишається твердження:«хто оголошує референдум , той його і виграє». Особливо актуальна така теза для пострадянських держав, де президенти за допомогою референдумів «проводять» рішення, які насправді не відповідають інтересам суспільства. На жаль, цими режимами напрацьовано значний досвід маніпулювання суспільною свідомістю і під час реалізації громадянами іншої форми безпосереднього народовладдя – виборів парламенту та президента.

Задля уникнення фальсифікацій і зловживання волевиявленням народу має бути чітко визначений механізм проведення референдуму, встановлення його результатів, визнання його недійсним тощо.