/   Реферати, курсові, дипломні, наукові  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
ТОП-реферати   Портфель   Замовлення  
Додати роботу  Гостьова  Про проект  Рекламодавцям  Контакт 

Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Детальна інформація

Тема: Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Тип документу: Курсова
Предмет: Правознавство
Автор: Inna
Розмір: 0
Скачувань: 2155
Скачати "Курсова на тему Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Зміст.

стор.

Введення 2

1.Загальна характеристика інституту омбудсмена в різних країнах світу 4

2.Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 10

2.1. Специфіка статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 10

2.2. Організація діяльності і повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 15

3. Особливості взаємодії Уповноваженого Верховної Ради України з іншими органами державної влади і місцевого самоврядування 21

Висновок

Список використаної літератури 23

25

Вступ.

Україна, застосовуючи міжнародно-правові стандарти, активно і послідовно розбудовує національну систему захисту прав і свобод людини. 14 квітня 1998 року Парламент обрав першого в історії України Уповноваженого з прав людини (Омбудсмена).

Інститут Омбудсмена давно став невід'ємною частиною механізму захисту демократії в розвинутих державах. Вперше з'явившись у скандинавських країнах як противага необмеженій владі короля, він швидко здобув визнання і поширення в усьому Світі. І хоча минуло майже 200 років від дня створення у Швеції інституту Омбудсмена, головне завдання народного правозахисника залишилося незмінним – здійснювати контроль за дотриманням державними органами прав та свобод людини і громадянина, ефективно захищати ці права у разі їх порушення.

Важливо, що стаття 55 Конституції України, окрім судового захисту, гарантує кожному право звернення по захист своїх прав до Уповноваженого з прав людини, що піднімає на конституційний рівень інститут Омбудсмена в забезпеченні прав людини, запобіганні будь-яким формам дискримінації цих прав.

Необхідність запровадження такого інституту в Україні назріла давно. Тепер ні в кого не викликає сумнівів про те, що захист прав і свобод людини і громадянина в Україні покращився із створенням інституту Омбудсмена. Але економічна та соціальна криза в нашому суспільстві, на жаль, створює додаткові умови для масового порушення прав і основних свобод людини. Тому, звичайно, важко сподіватися на те, що за такий короткий час можливо докорінно змінити правову ситуацію в державі. Є перші здобутки на непростому шляху до формування демократичного суспільства, додержання принципів верховенства права. Але, я впевнена, Україна подолає цей шлях. Прийнятий на основі Конституції України 23 грудня 1997 р. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” передбачє створення “сильної” моделі омбудсмена.

15 січня 1998 р. набрав чинності Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. 14 квітня того ж року Верховна Рада України обрала першого в історії держави Уповноваженого з прав людини – Ніну Карпачову.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен) , який у своїй діяльності керується Конституцією України , законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Однією з головних функцій омбудсмена у світі є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення прав та свобод людини і громадянина.

На сучасному етапі ідея омбудсменства переросла національні межі і все частіше використовується на регіональному та міжнародному рівнях.

1. Загальна характеристика інституту омбудсмена в різних країнах світу.

До останнього часу інститут омбудсмена, як і сам термін “омбудсмен”, в Україні були відомі лише порівняно вузькому колу фахівців-правників. І це не дивно. Адже ця інституція виникла й розвивалася на основі західноєвропейських демократичних цінностей, що ґрунтуються на засадах поділу влади та верховенства права, і тому до кінця 80-х років не викликав особливої зацікавленості офіційної радянської правової доктрини. З посиленням процесів демократизації у країнах Східної Європи на початку 90-х років зростає інтерес до нових демократичних механізмів захисту прав людини, зокрема інституту омбудсмена, його витоків та історії.

Характерною особливістю інституції омбудсмена стало те, що її утвердження в більшості країн світу відбувалося в уже існуючій системі органів державної влади і тому необхідно було враховувати національні, правові, культурні та інші особливості. Тому, попри єдині принципи концептуальної побудови цього інституту, у світі важко знайти дві такі інституції, які були б цілком тотожні. Але можна виділити окремі загальні риси, які об’єднують всі ці інституції під однією родовою назвою – омбудсмен, хоча в Україні це Уповноважений Верховної Ради з прав людини, в Іспанії, у ПАР – захисник народу, у Польщі – речник громадянських прав, у Франції – посередник Французької Республіки, в Литві – контролер сейму, в Греції – захисник громадян, у Молдові – парламентський адвокат, у Швеції, Фінляндії, Данії – омбудсман.

Однією з головних функцій омбудсмена у світі є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення прав та свобод людини і громадянина. В цьому сенсі важливим невід’ємним правом омбудсмена є право проводити розслідування, у тому числі й за власною ініціативою, і на їх підставі вносити рекомендації щодо шляхів відновлення порушених прав у конкретному випадку, вносити пропозиції стосовно змін до законодавства або перегляду неправомірної адміністративної практики органів державної влади. Процедура звернення до омбудсмена максимально неформальна та гнучка, а доступ до нього є безплатним і відкритим для всіх громадян держави.

Характерною особливістю є незалежність інституції, що виявляється передусім у високому статусі посади омбудсмена, яка у більшості країн закріплена Конституцією, а також в обранні омбудсмена парламентом держави, що забезпечує його незалежність від усіх гілок влади, включаючи законодавчу. Незалежність омбудсмена передбачає неприпустимість і пряму заборону втручання у його діяльність органів державної влади, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації. В суспільстві омбудсмен виступає своєрідним арбітром між людиною та владою, тому має діяти незалежно і неупереджено.

Внутрішній аспект незалежності омбудсмена передбачає наявність у нього достатніх фінансових ресурсів для виконання своїх повноважень, а також з огляду на персоніфікованість інституції незалежність у здійсненні кадрової та організаційної політики.

У зв’язку з відсутністю у омбудсмена імперативно-владних повноважень одним з головних засобів його впливу на прийняття необхідного рішення є гласність та поширення інформації про порушення прав і свобод людини у державі, передусім шляхом оприлюднення щорічної та спеціальних доповідей.

Наведені характеристики у своїй сукупності відображають лише найважливіші риси інституції омбудсмена. Залежно від обсягу повноважень, сфери компетенції та інших факторів умовно можна виділити кілька моделей омбудсмена в світі.

Найбільш поширеною з них є так звана класична, або сильна, модель омбудсмена, вперше запроваджена у Швеції на початку XIX ст. 

До цього часу не можна з упевненістю сказати, які саме соціально-історичні передумови привели до створення цієї інституції у Швеції. З одного боку, цьому сприяла притаманна шведам багатовікова традиція верховенства права та поваги до індивідуальних прав людини, з другого – гостра боротьба за владу між шведським королем та парламентом. У результаті цього королівська влада була значно обмежена і парламент отримав право обирати на противагу королівському канцлеру юстиції парламентського уповноваженого для здійснення незалежного контролю за адміністрацією та судами. Це дістало відображення в Конституції 1809 р., згідно з якою у правовій системі Швеції вперше була запроваджена посада омбудсмена юстиції (justitieombudsman).

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Коментарі до даного документу
Додати коментар
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ
Верховна Рада України Завантажень: 3437
Верховна Рада України Завантажень: 2388
Вибори народних депутатів України Завантажень: 1395
Вибори народних депутатів України Завантажень: 1534
Рентабельність сільськогосподарського виробництва Завантажень: 946

Виберіть дисципліну
Анатомія
Біологія
Військова справа
Всесвітня історія
Географія, Геологія
Документація
Екологія
Економіка
Журналістика
Закони України
Інше
Іншомовні роботи
Історія України
Комп`ютерні науки
Культура
Література
Логіка
Математика
Медицина, БЖД
Менеджмент
Міжнародні відносини
Мова, Лінгвістика
Облік та аудит
Особистості
Педагогіка
Політологія
Правознавство
Психологія
Релігієзнавство
Соціологія
Технології
Фізика, Астрономія
Фізкультура
Філософія
Хімія

ТОП РОБІТ
Чорнобиль та його наслідки Завантажень: 22012
Хімія і екологія Завантажень: 21507
Бізнес-план малого підприємства Завантажень: 18226
Формальні та неформальні організації Завантажень: 16305
Аналітична робота з курсу "Етика та Естетика" Завантажень: 14357






Всі права застережено.
Використання інформації з даного сайту дозволяється для некомерційних цілей.
Свідоцтво №6221, видане Державним департаментом авторського права на твір.