Конституційно-правова відповідальність, Детальна інформація

Висновок.

Інститут конституційно-правової відповідальності е одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.

Як бачимо, деякі з наведенах ознак конституційно-провової відповідальності є застарілими і не відповідають рівню нових відносин, які складаються на сучасному етапі розвитку в галузі конституційного права, і невиправдано ускладнюють їх. Зрозуміло також, що Конституція та конституційні закони не можуть бути єдиним джерелом конституційно-правової відповідальності, оскільки більшою мірою вони покликані регламентувати лише основи всіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві. Однак в системі конституційного права України недостає інтеграційної ланки, яка б впорядкувала всі складові конституційно-правової відповідальності. Я вважаю, що для цього необхідно розробити та прийняти закон України “Про конституційну відповідальність”, в якому були б чітко визначені юридичні підстави для настання несприятливих наслідків конституційної відповідальності, а так само і процедурні питання відставки вищих посадових осіб. Відсутність конкретних підстав притягнення до конституційної відповідальності – одна з найважливіших проблем конституційного права. Загальний характер конституційних норм є додатковим аргументом на користь прийняття такого закону, який системно конкретизував би норми Конституції, тому цей закон повинен повністю грунтуватися на положеннях Конституції, деякі з яких можна навіть безпосередньо використати в його тексті.

На мій погляд, у даному законі повинно даватися поняття конституційно-правової відповідальності, підстави її настання, повинні бути перераховані суб’єкти цієї відповідальності і процедура притягнення до відповідальності кожного з них.

Згідно з поділом суб’єктів ( держава; органи державної влади; органи місцевого самоврядування; громадські об’єднання: політичні партії і громадські організації; посадові особи – депутати;фізичні особи: громадани України, іноземні громадяни та особи без громадянства) можна розробити структуру законопроекту за принципом: кожному суб’єкту відповідає розділ з такою ж назвою. (напр. “Відповідальність Держави”, “Відповідальність вищих органів державної влади”, “Відповідальність посадових осіб” тощо.)

Список використаної літератури:

1. Конституція України від 28.06.1996р.

2.Коментар до Конституції України.-К., 1996 –Ст.412

3.Алексеев А.О. “К вопросу о юридической природе власти монарха в Конституционном государстве.”\\ Ярославль, 1910. С. 53.

4. Боброва І.А. “Ответственность в системе гарантий конституционных норм» \\ Воронеж, 1985

5. Гагиев А.К. «Развитие конституционных норм: допустимые пределы»\\ Государство и право, 2000. № 1 –Ст.2-3.

6. Колосов І.І. «Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности»\\ Государство и право , 1997. № 4.

7. Красникова А. «Конституционная ответственность в современном украинском конституционализме»\\ Юридический весник, 2001, № 2. -Ст.90

8.Лучин О.В. «Конституционная ответственность. Связь юридической науки с практикой.»\\ Москва, 1986. С. 72.

9. Мордовец А.С. «Права и конституционная ответственность» // Личность и власть: конституционные вопросы. Ростов-на-Дону, 1995. С. 118.

10.Погорілка В.Р. “Конституційне право України”\\ Наукова Думка, 2000 -Ст. 135

11.Самуйлик Н.Н. «Політична відповідальність: специфіка, структура, функціонування.»\\ Автореф. канд. політ. наук. Одеса, 1997. С. 14.

12. Степанов И.М. «Конституция и политика.»\\ Москва, 1984. С. 37.

13.Тарасов О.А. «Конституционные основы ответственности государственных органов.» \\Автореф. канд. юрид. наук. Москва, 1986. С. 14.Тененбаум В.О. «Категории "политика" и "власть" в науке конституцион-ного права.»\\ Проблемы конституционного права. Вып. 1 (2). Саратов, 1974. С. 53

15. Фетисов А.С. «Политическая власть проблемы легитимности» // Социально-политический журнал1995. № 3. С. 102

16.Шон Д.Т. «Конституционная ответственность» // Государство и право, 1995, № 7. С. 38-39.

PAGE

PAGE 25