Києво-Печерський заповідник, Детальна інформація

На мальовничих пагорбах правого берега Дніпра розміщений унікальний ансамбль Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, який складався протягом дев’яти століть. У зовнішньому вигляді його споруд відбилася складна і своєрідна історія вітчизняної архітектури, знайшли втілення праця і талант народних майстрів багатьох поколінь.

До впровадження християнства в Давньоруській державі панувала язичеська релігія. Але в кінці 10 ст. виникла необхідність в централізації державної влади, об’єднанні давньоруських земель, що знайшло проявлення у прийнятті єдиної для всєї Русі релігії – християнства. З метою зміцнення християнської релігії князівська влада вільно сприяла винекненню монастирів, які повинні були проводити місіонерську діяльність серед населення.

Келії і церква заснованого Києво-Печерського монастиря були влаштовані в печерах високого придніпровського пагорба на території нинішніх Дальніх печер. Згодом син Ярослава Мудрого, Ізяслав, подарував монастирю надпечерний пагорб, і тут було споруджено дерев’яну церкву, келії та інші будівлі. Пізніше другий син Ярослава Мудрого, Святослав, приєднав велику ділянку землі на високому плато поблизу заміської князівської резиденциї в селі Берестове, де і було закладено в 1073-1078 рр. Перший кам’яний храм – Успенський собор.

Сучасне планувальне вирішення ансамблюзаповідника в цілому зберігає давнє планування. Воно було закріплене своєрідним рельєфом території.

На верхній території монастиря на початок 13 ст. було споруджено, крім Успенського собору, Іоанно-Предтеченську церкву, Троїцьку надбрамну церкву, Трапезну палату і фортечні мури.

Верхній пагорб(гора) за своїм положенням найвищий. Величний Успенський собор, займаючи найвищу точку на пагорбі, своїм об’ємом панував над монастирською забудовою, що оточує його, утворюючийого монументальне архітектурне ядро.

Він являв собою типовий взірець давньоруського шестистовпного хрестовокупольного храму. Шість хрестоподібних стовпів несли склепіння і ділили храм на три поздовжні частини (нефи), які закінчувалися на сході вівтарнимигранованими апсидами, а на заході – притвором, над яким розташовувалися хори.

Зодчий, який створив Успенський собор, встановив пропорції довжини і ширини храму 3:2. В кінці 11ст. до північної стіни собору була прибудована невелика чотиристовпна однобанна Іоано-Предтеченська церква.

Стіни Успенського собору та Іоанно-Предтеченської церкви було складено з тонкої цегли – плінфи і каменя-валуна способом змішаної кладки, а це дозволяло максимально використовувати валунний камінь. Кладка велася на розчині, який називається цементівкою, і складався з двох частин добре погашеного вапна, двох частин річкового піску і однієї частини потовченої цегли.

Стародавній архітектрний игляд собору ясно відбивав його конструктивну будову – плоскі лопатки на фасадах відповідали внутрішнім хрещатим стовпам , стіни завершувались напівкруглими закомарами, повторюючи форму склепінь, по яким будівля покривалася свинцевими листами.

Урочисто і пишно було вирішено інтер’єр храму. Стіни були розписані фресковим живописом і прикрашенні мозаїкою. Підлоги викладено шифернимиплитами, інкрустоваваними кольоровою смальтою. Вівтар відділявся мармуровою огорожею. В оздобленні інтер’єру собору брали участь як запрошені із Візантії, так і місцеві майстри. Літопис свідчить, що в розпису храму брав участь давньоруський художник Альпій.

На початку 12 ст. на захід від Успенського собору споруджується Троїцька надбрамна церква. Прототипом кам’яних воріт Печерського монастиря були Золоті ворота з Благовіщенською церквою над ними. В плані Троїцька церква майже квадратна (11,5*11 метрів), об’єм будівлі по горизонталі поділяєтьс на два яруси: нижній, в центральній частині якого розташовано головний вхід до монастиря, і верхній – власне чотиристовпна хрестовокупольна церква. Особливістю споруди є відсутність апсид, що виступають на східному фасаді (вони заховані в товщі стіни). Кожен фасад церкви членується пілястрами по вертикалі на три частини з дещо білбшою середньою. Пілястри зв’язувалися зверху трьома арочними закомарами.

В кінці 12 ст. до церкви з південного і північного боків було прибудовано кам’яні стіни, які утворили єдину оборонну систему, що охороняла вхід до монастиря.

Під час монголо-татарської навали 1240 р. фортечні мури було зруйновано, але Троїцька церква лишилася неторканою і тому зберегла стародавні форми в наступні століття, змінивши лише декор.

На північ від Печерського монастиря в 11-12 ст. було розташоване велике укріплене село Берестове, яке одержало свою назву від навколишнього берестового лісу. В літопису під 1072 р. згадується монастир Спаса, який знаходився в цьому селі. До наших днів від нього частково збереглася церква Спаса на Берестові, яка була побудована талановитими давньоруськими майстрами на рубежі 11-12 ст. Це велика шестистовпна триапсидна церква, складена із плінфи. З заходу до церкви прилягав притвор. Фасади церки оформлені пілястрами, декоративними двоуступчастими нішами.

Досить цікаві деталі хрестів, трикутників меандра, викладені з плінфи на “ребро”. Розташування внутрішніх приміщень церкви при заміському палаці князя. Над притвором розміщувалися хори, де під час богослужіння знаходились князь та його оточення. В південні частині притвору круглі сходи вели на хори, зліва розміщувалась хрещальня – родова усипальниця князівського роду Мономаховичів. У 1157 р. тут було поховано сина Мономаха – князя Юрія Володимировича Долгорукого.

При ретельному дослідженні кладки Успенського собору, типової для споруд давньоруського періоду, відкривається прагнення майстрів застосувати мінімальну кількість дорогої цегли і максимальну місцевого валунного каменя. Ця ощадливість зодчих позначилася в застосуванні системи “полегшеної кладки”, яка складається із внутрішнього і зовнішнього облицювань, виконаних регулярною кладкою, і “ядра” між ними, заповненого нерегулярною масою. Фундаменти будівель було складено з бутового каменят на вапняному розчині. Сполучним розчином стін кладки була цементівка.

Облицювання стін виконувалось змішаною кладкою, при цьому кожен другий ряд плінфи ледь заглиблювався в товщу стіни, а виїмка заповнювалась цементівкою і ретельно затиралася. Чергування рядів оранжевої плінфи і рожевуватої цемениівки сворювало гру мальовничих смуг.

Монументальний живопис і мозаїка 10-13 ст. відігравали провідну роль в ідейно-образному втіленні задумів зодчих.

За літописними даними, в 1230 р. в Києві стався землетрус, внаслідок якого було зруйновано Успенський собор, Трапезну палату і дуже пошкоджено інші споруди Києво-Печерського монастиря. Невдовзі їх було відбудовано. Подальший розвиток архітектурного ансамблю монастиря був перерваний монголо-татарською навалою в 1240 р. У вогні пожеж загинули безцінні скарби. Відомості про відбудову арх.ітектурного ансамблю монастиря після його зруйнування ханом Батиєм дуже незначні, тому немає можливості на конкретних матеріалах розповісти про це.

Перша згадка про відбудову споруд монастиря належить до 1470 р. Того року київський князь Симеон Олелькович відбудував Успенський собор, про що свідчить скульптурний триптих, вмурований в його інтер’єр.

Київські землі, ослаблені монголо-татарською навалою, стали об’єктом захватів Великого князівства Литовського і Польської держави. Важкі соціально- економічні умови в 15-17 ст. не дозволяли споруджувати будівлі з цегли. Тому використовувався недовговічний, але доступний і дешевий будівельний матеріал – дерево. Саме дерев’яна народна архітектура стала сховищем вікового досвіду і виявилась невичерпним джерелом для творчості наступних поколінь.

Початок 18 ст. в історії культової архітектури характеризується взаємовпливом архітектури дерев’яних і кам’яних споруд. В цей перід набуває поширення будівництво тричастних хрестовокупольних храмів.

Архітектурний ансамбль Києво-Печерського монастиря, що склався в результаті будівництва в 15-18 ст., детально зафіксований у першому відомому малюнку – перспективі, який виконав український письменник А. Кальнофойський у 1638 р. Він зображує територію монастиря в межах, близьких чи навіть тотожним сучасним. Вона оточена дерев’яними стінами з вертикально поставлених колод, які зв’язані зверху тесаним карнизом. Троїцька надбрамна церква зберегла свій первісний барабан і купол, стіни завершалися закомарами. З обох боків вулиці, що вела до Успенського собору, знаходилися одноповерхові дерев’яні келії монахів.

За Троїцькими воротами зліва було влаштовано арочний прохід на територію Больницького монастиря, заснованого в 12 ст. , який входив до складу Києво-Печерського монастиря. Тут знаходились дерев’яна Микільсько-больницька церква і булинок лікарні.

Біля Успенського собору зображена квадратна у плані дерев’яна дзвіниця, значно менша за першу, яка являла собою чотири вертикально поставлених стовпи, покриті шатровим верхом.

Успенський собор у А. Кальнофойського показаний зі східного боку, що даєможливість розширити уявлення про храм, який звичайно зображувався з західного фасаду.

З усіх споруд східної частини верхньої території монастиря виділяється дерев’яний будинок друкарні, з високими вікнами і високим двосхилим із залом дахом, збудований в 1615 р.

На південь від Успенського собору зображена двоповерхова кам’яна Трапезна палата, зведена на місці стародавньої Трапезної 12 ст. Вона вкрита двосхилим із залом дахом, а по стіні в ряд поставлено чотири фронтони. Зі східного боку до трапезної прилягає церква Петра і Павла з барабаном і шатровою покрівлею над ним.Поряд з Трапезною полатою розміщено багаті дерев’яні покої архімандрита.

Територія Ближніх і Дальніх печер була обнесена дерев’яною загорожею. Ближні печери зображені без храму над входом до них. На місці Хрестовоздвиженської церкви знаходилась дерев’яна брама з арочним проходом, над якою височіло дерев’яне шатро з хрестом.