Культура Західної Європи, Детальна інформація

Культура Західної Європи

План

Коротка характеристика культури Західної Європи XVIII ст.

Епоха Просвітництва

Просвітництво як течія суспільної думки;

Просвітництво в Англії;

Просвітницький рух у Шотландії;

Французське просвітництво;

Просвітництво у Німеччині.

Висновок

Коротка характеристика культури Західної Європи XVIII ст.

XVIII століття прийнято називати століттям Просвітництва. Ранні буржуазні революції перемогли тільки в двох країнах – Англії і Нідерландах. У більшості європейських держав був збережений старий порядок. XVIII століття з його просвітительськими ідеалами, ідеями "волі, рівності, братерства" підготував панування класичних форм розвинутого буржуазного суспільства, а Французька революція 1789-1794 р. стала класичною буржуазною революцією, що захопила широкі народні маси.

XVIII століття підготувало також панування буржуазної культури. На зміну старій, феодальній ідеології прийшов час філософів, соціологів, економістів, літераторів нового століття Просвітництва.

Література, музика і театр досягають у цю епоху тієї художньої зрілості, що прийшла до живопису в XVI-XVII ст., досить назвати романи Прево, Філдінга, Смоллета, Вольтера, Гете, музику Баха, Моцарта, Гайдна.

Образотворчому мистецтву XVIII століття в кращих творах властивий аналіз найтонших переживань людини, відтворення нюансів почуттів і настроїв. Інтимність, ліризм образів, але й аналітична спостережливість – характерні риси мистецтва XVIII в. як у жанрі портрета, так і в побутовому живописі. Ці властивості художнього сприйняття життя є внеском XVIII століття в розвиток світової художньої культури, хоча варто визнати, що це було досягнуто ціною втрати універсальної повноти в зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних поглядів суспільства, властивих живопису Рубенса, Веласкеса, Рембрандта, Пуссена.

З початком нового, XVIII століття зовсім очевидно позначився процес розкладання французької абсолютної монархії. Смерть у 1715 р. "короля-сонця" – Людовика XIV – була просто завершальною подією в тім довгому ряді явищ, що підготовляли прихід нового століття, а з ним і новими напрямами в мистецтві.

Багато чого змінюється в мистецтві. Король перестає бути єдиним замовником творів мистецтва, а двір – єдиним колекціонером. З'являються приватні колекції, салони. На довгі десятиліття в центр художнього життя Західної Європи перетворюється Франція, що стає законодавицею всіх художніх нововведень, вона стає на чолі всього духовного життя Європи.

Епоха Просвітництва

Просвітництво – ідейний і суспільний рух у країнах Західної Європи, зв'язаний із загальними змінами умов життя під впливом розкладу феодальних і утвердження капіталістичних виробничих відносин. Воно поширилось в основному в період між "славною революцією" 1688 р. в Англії і революцією 1789-1790 р. у Франції. І залишило вагомий слід у науці, літературі, мистецтві, політиці ("просвітницький абсолютизм").

При всій розмаїтості думок більшість мислителів сходилися в його оцінці як передового, новаторського явища. Наприклад, Еммануїл Кант розумів Просвітництво як спробу використовувати розум в інтересах морального й інтелектуального розкріпачення особистості, а Фрідріх Енгельс вбачав у ньому ідеологічну підготовку буржуазних революцій.

Серед представників Просвітництва зустрічалися матеріалісти й ідеалісти, прихильники раціоналізму (що признавали розум основою пізнання поведінки людей), сенсуалізму і навіть Божественного провидіння (посилаючись на волю Бога). Частина з них вірила в неминучий прогрес людства, інша – розглядала історію як суспільний регрес. Тираноборчі мотиви у творчості просвітителів не заважали більшості з них залишатися супротивниками насильства і революцій. Їхній індивідуалізм разючим образом вживався з колективістськими ідеями, висунутими деякими провісниками комунізму.

Просвітництво як течія суспільної думки

Як течія суспільної думки, Просвітництво безсумнівно являло собою деяку єдність. Полягало воно в особливому умонастрої, інтелектуальних схильностях і перевагах. Мова йде насамперед про цілі й ідеали Просвітництва, таких, як воля, добробут і щастя людей, мир, ненасильство, віротерпимість і ін., а також про знамените вільнодумство, критичне відношення до авторитетів усякого роду, не прийнятті догм.

Саме різнодумство просвітителів, об'єднаних загальними цілями й ідеалами, з'явилося передумовою виняткової плодотворності їхньої теоретичної діяльності. У нескінченних суперечках між ними народжувалися і вигострювалися сучасні концепції прав людину і громадянина, цивільного суспільства і плюралістичної демократії, правової держави і поділу влади, ринкової економіки й етики індивідуалізму. За спроби зневажити цією спадщиною народи багатьох країн дорого поплатилося в XIX і XX в.

Просвітителі зовсім не були мрійниками, що витають у хмарах. Їхні духовні запити й інтереси здебільшого були тісно зв'язані про злободенними проблемами життя. Вони аж ніяк не цурались суспільної діяльності, бачили в ній спосіб вплинути на думку співгромадян і політику урядів. Майже всі вони були відомі як письменники, публіцисти, університетські викладачі чи політичні діячі.

Просвітителі народжувались з різних класів і станів: аристократії, дворян, духівництва, службовців, торгово-промислових кіл. Різноманітні були й умови, у яких вони жили. У XVIII в. вплив цивілізації, що нівелює, ледь відчувалося, і народи сильно відрізнялися за рівнем економічного розвитку, політичній організації і культурних традицій. Усе це з неминучістю приводило до розходжень у поглядах просвітителів. У кожній країні просвітительський рух ніс печатку національної самобутності.

Просвітництво в Англії

В Англії в ХVІІ-ХVІІІ в. після революції і громадянських воєн згладилися волаючі протиріччя. Розвиток парламентаризму привів до зміцнення правових форм політичної боротьби. Бурхливий ріст числа і тиражів періодичних видань сприяв підвищенню культурного й освітнього рівня населення. Стрімко розширювався ринок газет, книг, творів мистецтва обумовив значну комерціалізацію культури, що звільнила творців від принизливої залежності від держави, церкви, меценатів та ін. Ці і багато інших змін у житті суспільства робили приголомшуюче враження на іноземців, що бачили в Англії зразок суспільного прогресу. Не випадково всі основні течії англійської суспільної думки підхоплювалися передовою інтелігенцією в інших країнах.

Більшість англійських просвітителів не виявляли схильності до абстрактного теоретизування. У літературі вони віддавали перевагу легким і рухливим жанрам, намагалися наділити свої філософські, економічні і політичні ідеї у форму цікавого міркування чи сатиричного викриття. Деякі з них зробили блискучу політичну кар'єру: наприклад, граф Шефтсбері був членом парламенту, а віконт Болінгсброк – міністром.

На характер англійського Просвітництва вплинули також його взаємини з релігією і церквою. Видатні його діячі, за рідкісним винятком, дотримувались догм християнства. Багато в чому це пояснювалось тим, що англійська церква не протиставляла себе Просвітництву, а якоюсь мірою навіть відповідала його ідеалу віротерпимості. Це мало далекі наслідки для культурного розвитку країни, оскільки дозволило зберегти рівновагу між традиційними цінностями, охороняла які церква, і новаторськими, котрі несло Просвітництво.