Короткий релігієзнавчий словник, Детальна інформація

ЕДЕМ — за біблійною легендою, земний рай, місце перебування людини до гріхопадіння, з якого перші люди були вигнані в кару за гріхопадіння.

ЕКЗАРХ — 1) у стародавній Греції глава жреців, які перебували при храмі; 2) у Візантійській імперії правитель області (діоцезу), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі; 3) в сучасному православ'ї глава церковного округу, куди входить адміністративно-територіальна область.

ЕНЦИКЛІКА — послання римських пап духовенству та віруючим, присвячені найважливішим соціально-політичним, релігійним і моральним питанням, їм надається особливого значення, оскільки Е. значною мірою покликані визначати особливості формування суспільної думки з основних політичних і соціальних проблем сучасності.

ЕКТЕНІЯ — в православній церкві молитва, що входить до складу богослужінь, яка проголошується звичайно дияконом і містить прохання, звертання до Бога. Види Е., згдно з розміром та характером прохань, — велика, проси-тельна й мала. За допомогою Е. в свідомість віруючих вселяється думка, що церква здатна допомогти в нещасті і всі надії необхідно покладати на Бога.

ЕШИБОТ — іудейська школа, що готує рабинів. Навчання в Е. здійснюється за надзвичайно схоластичною системою. Основні предмети богословського вивчення — Біблія і Талмуд. Е. існують у багатьох країнах, в тому числі й нашій.

ЄЗУЇТИ — члени чернечного католицького ордену "Товариство Ісуса", створеного 1534 р. іспанцем 1. Лойолою для боротьби з інакомислячими.

ЄПАРХІЯ — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом). Є. поділяються на "благочинні округи", які очолюються благочинними (ст. священиками) і об'єднують кілька парафій.

ЄПИСКОП (по-іншому — архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть рукопокладати у диякони, священики та єпископи (останнє — разом з іншими єпископами). Є. також призначає на нижчі посади кліру, освячує храми і т. п., йому підпорядковані всі церковні установи, що перебувають у межах його єпископату (або єпархії), монастирі, духовні семінарії і т. п., крім тих, що перебувають у безпосередньому віданні церковного центру. В православній церкві Є. обов'язково повинен бути ченцем. Почесні звання для Є.: архієпископ та митрополит. В церкві є три основні ступені священства: диякон, ієрей (священик) та єпископ. Інші звання — адміністративні або почесно-нагородні, що мають один з цих трьох ступенів.

ЄПГГИМІЯ — в православній та католицькій церквах морально-виправна міра у формі посту, тривалої молитви, земних поклонів, ходіння на прощу до "святих" місць чи "святинь" тощо, яка добровільно виконувалась віруючими, що розкаялися у своїх гріхах, за завданням духовника. Є. визначається та призначається найчастіше під час сповіді.

ЄГОТРАХШЬ — частина обов'язкового для богослужіння облачення священиків всіх трьох ступенів православної ієрархії, вид фартуха з хрестами, зшитого з двох широких стрічок, який одягається на шию і опускається до долу. Крім цих основних частин одягу священнослужителів, кожному ступеню ієрархії належить і ряд інших речей облачення: чим вищий ступінь, тим їх більше і тим вони складніші. Деякі елементи облачення служать духовенству нагородами (подвійний орар, набедреник, палиця, митра).

ЄРЕСЬ — слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень, котрі відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і культу.

ЄРЕТИК — у вустах представників церкви слово, вживане для характеристики супротивників офіційної церковної доктрини. Прибічник так званої єресі.

ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ — один із стародавніх релігійних обрядів, принесення жертв духам померлих предків, обожнюваним предметам, богам, злим духам тощо. Ж. виникло в епоху первісного суспільства, коли мисливці кращу частину своєї здобичі залишали для духів померлих предків або духів-покровителів. Ж. набувало часом диких, бузувірських форм. У тій чи іншій формі Ж. збереглося в усіх релігіях й до нашого часу: запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання родичів на могилах, причастя, обітниці, калічення себе у бузувірських сектах.

ЖИТІЯ СВЯТИХ -г життєписи мучеників, аскетів, ченців, князів тощо, проголошених церквою святими. Ж.с. складалися у вигляді біографій з чітко вираженою церковною тенденцією, включенням у них молитов, повчань та так званих чудес.

ЗАКОН БОЖИЙ — навчальний предмет у початкових -та середніх школах царської Росії, який включав вивчення молитов, катехізису. При царизмі викладання З.Б. використовувалося для релігійного виховання дітей та юнацтва, викликання вірнопідданських почуттів до царя та пануючих класів.

ЗАМОВА — словесні формули, заклинання, магічні молитви, які нібито мають чудодійні властивості визначати сприятливий збіг обставин в житті людей, відвертати нещастя, захищати від ворогів та спокусників. За своєю сутпо 3. — невід'ємний елемент первісної магії. В сучасних релігіях 3. існує у'формі молитов і проклять, з якими віруючі та служителі культу звертаються до Бога з проханням врятувати від житейських неприємностей або ж покарати грішників та відступників від віри.

ЗАПОВІДІ — релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які нібито власноручно написані богом Ягве на камінних плитах і вручені Мойсею на горі Сінай. З виникненням християнства ці 3. були доповнені так званими заповідями блаженства, проголошеними Христом в Нагірній проповіді, і включені до християнського віросповідного арсеналу. Відбір заповідей з безлічі побутових, моральних і т. п. правил поведінки значною мірою здійснювався іудейськими, а потім і християнськими священиками.

ЗОРОАСТРИЗМ — релігія стародавніх народів Ірану, Середньої Азії, Азербайджану, засновником якої вважається міфічний пророк Заратустра. Зороастризм як релігія складався у І тис. до н. е. Вчення 3. викладене у кн. Авеста. Для цієї релігії характерні: дуалізм (уявлення про наявність у світі двох божественних начал — добра і зла, які ведуть між собою непримиренну боротьбу); поклоніння вогню; осудження жертвоприношень; віра у прихід месії; страшний суд; потойбічне життя. Багато з ідей 3. вплинули на формування іудаїзму та християнства.

ІГУМЕН — настоятель православного монастиря.

ІДОЛ — предмет, що зображає божество, якому поклонялися у глибоку давнину. Ідолопоклонство — пережиток тотемізму та фетишизму — зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, культовим атрибутам, "священним" книгам, мощам "святих" тощо.

ІЄРАРХІЯ — сукупність церковних (і не тільки) чинів знизу доверху в порядку їхньої підпорядкованості.

ІЄРЕЙ — найменування священика, яке було запозичене християнами з грецької культової термінології.

ІМАМ — духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму ісламу; 2) основоположник кожного з чотирьох напрямів суннізму; 3) верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у своїх руках всю повноту світської та релігійної влади; 4) керівник богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник мусульман.

ІНДЕКС ЗАБОРОНЕНИХ КНИГ — перелік книг і журналів, котрі католицька церква забороняє читати, видавати, поширювати віруючим без особливого на те дозволу. Вперше був підготовлений та виданий за вказівкою папи Павла IV 1559 р. До І.з.к. входять праці природознавців, філософів, істориків, письменників, читання яких, на думку католицької ієрархії, може загрожувати вірі в Бога. Він час від часу переглядається і доповнюється.

ІНДУЛЬГЕНЦІЯ — папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за здійснений гріх. Католицька церква з метою збагачення організовувала широку торгівлю І. не тільки за здійснені, а й авансом за нескоєні гріхи. Торгівля 1. повсюдно викликала обурення в усіх прошарках суспільства, і вимога її припинення була одним з головних гасел Реформації.

ІНІЦІАЦІЇ — обряди прийняття підлітків, молоді в повноправні члени племені. Обряди І. полягали в суворих, іноді жорстоких фізичних випробуваннях: робилися надрізи на шкірі, вибивалися зуби, вищіпувалося волосся, здійснювалося обрізання, обпалювання вогнем тощо. Старійшини і племінні чаклуни розкривали юнакам зміст звичаїв, священних переказів та вірувань племені.

ІНКВІЗИЦІЯ — судова установа католицької церкви, створена у XIII ст. для боротьби з єретиками. Упродовж усієї історії 1. виступала душителем і катом передової суспільної та наукової думки. Проте вона не могла зупинити науковий і соціальний прогрес. У більшості країн Західної Європи І. було скасовано у XVIII ст.

ІПОСТАСЬ — сутність кожного з трьох лиць християнської Трійці — Бога-отця, Бога-сина, Бога-святого духа (три І. єдиного Бога).

КААБА — мечеть мусульман-суннітів у м. Мекка, яка є місцем паломництва мільйонів жителів арабського Сходу.

КАББАЛА — середньовічне релігійно-містичне вчення, поширене серед найфанатичніших прибічників іудаїзму. К. являла собою особливий спосіб символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам та числам надавалося містичне значення. Певний вплив мала на послідовників християнства та ісламу.