Короткий релігієзнавчий словник, Детальна інформація

РОЗП'ЯТТЯ — зображення засновника християнства Ісуса Христа на хресті. Хрест із зображенням Христа є предметом поклоніння, особливо в католицизмі, як ікона у православ'ї. Р. — це ще й один із стародавніх способів страти непокірних рабів, який, за християнською легендою, був застосований щодо Христа.

РЕКВІЄМ — заупокійна меса в католицькій церкві. Р. може бути також музичний траурний твір.

РИЗНИЦЯ — в християнських церквах та монастирях приміщення, де зберігається культовий одяг священиків.

РИТУАЛ — сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу, що передбачають безумовне виконання твердих правил здійснення молитви віруючими та ін. Ритуал, виступаючи зовнішнім проявом релігійного акту (богослужіння, весілля та ін.), нібито надає можливість вступити в контакт з духами, богами і т. п. Р. має магічне значення, притаманний усім релігійним культам.

РУН-ВІРА ("Рідна українська національна віра") — заснована у 60-ті роки вихідцем з України Л. Силенком (Ор-лигорою), що став організатором її громад (станиць) в місцях компактного проживання українців у СІІІА, Канаді, Австралії. Головний собор — Святиня Матері-України — знаходиться у Нью-Йорку. Літочислення рідновірівці ведуть від так званого Різдва Дажбога, який народився на 9 тис. років раніше за Христа. Дажбог, у розумінні рунвірців, "єдиносущий і всюдисущий", "сам себе проявляє у необмеженій кількості форм і дій", "не має однієї форми і дії" тому, що він "Світло, Самоутверджуюча Незнищима Енергія — Починання духовної і тілесної субстанції народу Українського". Останнім часом з'явилися групи прихильників цього релігійного напряму і в Україні (Київ, Чернігів, Одеса та ін.). Основні положення віровчення і культова практика викладені Л. Силенком у книзі "Мага Віра" ("Могутня Віра"). Хоча в ній автор різко протиставляє своє вчення християнству, але деякі заповіді і молитви Рун-Віри перекликаються з християнськими своїм загальнолюдським характером. Для порівняння приведемо текст молитви онуків Дажбожих з цієї книги: "Дажбоже наш, ми вірнії онуки Твої, в ім'я Твоє живемо і хліб твій споживаємо, і з вірою в Тебе утверджуємо працею волю життя нашого Тобі, Єдиний і Всюдисущий Господи наш, на славу, собі на здоров'я і дітям нашим на життя достойне, Дажбоже наш! Дажбоже наш, Ти могутній, бо наша віра в Тебе могутня — Твоїми тайнами в нашій душі народжена і освячена, і Тобою вона благословенна в ім'я волі і сили, слави і безсмертя народу нашого у царстві вічності Твоєї, Єдиносущий Дажбоже наш!" (див.: Силенко Л. Мага Віра. Рідна Українська Національна Віра (Рун-Віра). Велике світло волі. Співвідношення віри, науки, філософії, історії. — Велика Британія; США; Канада; Австралія; Західна Німеччина: Видання Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри, 1979. — С. 1420).

РЯСА — верхній повсякденний одяг православного духовенства, довгий, майже додолу, зі стоячим коміром, з довгими і широкими рукавами, звичайно чорний або темного кольору. До XVII ст. Р. носили тільки ченці.

САВАОФ — одна з назв Бога-отця в християнстві. Згідно з біблейськими легендами, С. нібито жив у Єрусалимі в особливому ковчезі (скрині), який стародавні євреї возили з собою у військових походах. На іконах зображується у вигляді бородатого старця. С. — один з багатьох прикладів політеїзму стародавніх євреїв, занотованого в Біблії шляхом перетворення імені цього бога в одне з імен Ягве.

САТАНА (диявол, шайтан) — згідно з віровченням іудаїзму, християнства, ісламу — супротивник Бога, уособлення зла на землі, володар пекла.

СВІЧКИ (церковні) — відголоски стародавнього вогне-поклонництва у християнстві, коли вогню надавали безпо-

330

середньо магічного значення. Про це свідчать такі християнські звичаї, як кадити ладаном в нових будинках для вигнання бісів, ставити вогнем свічки хрест на одвірках дверей, запалювання її в грозу і під час пожежі. Та й сам християнський Бог-отець безпосередньо зв'язаний з магічним шануванням вогню та диму: у вогні "неспалимого куща" з'являється він Мойсею, вогнем та димом являється Іллі.

СВЯТКИ — в православ'ї період між святами Різдва і Хрещення (від 25 грудня до 6 січня за ст. ст.). Святкування С. супроводжується співом колядок, ворожінням, перерядженням і різноманітними обрядами, що являють собою суміш язичеських та християнських обрядів.

СВЯТЦІ — збірник православно-церковних пісень, молитов та інших текстів. Тут же вміщено календар церковних свят. С. включають перелік святих (спочатку чоловіки, потім жінки) за днями їх поминання.

СВЯЩЕНИК — у християнстві сан служителя культу, котрий має право здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства). Друга назва: ієрей (старший священик — протоієрей).

СЕКТА — замкнута група, яка відкололася від основної течії релігії в певній країні; віросповідання, котрому слідує, порівняно з основним напрямом, незначна кількість віруючих. С. може виступати в ролі організації, яка є виразником протесту соціальних груп, незадоволених своїм становищем. Для С. характерна претензія на винятковість власної ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей та настанов.

СИМФОНІЯ (церков.) — своєрідний "предметний покажчик" до Біблії чи її частин, в якому в алфавітному порядку наводяться слова та окремі висловлення з Біблії із зазначенням, у якій книзі, главі, вірші слід шукати дане слово чи вислів.

СИНАГОГА — молитовний будинок та громада віруючих. Виникла близько IV ст. до н. е. і була не тільки приміщенням для богослужінь, а й школою, готелем для приїжджих, центром суспільно-політичного і духовного життя єврейської громади. С. регламентує життя віруючих згідно з настановами Тори і Талмуду.

СИНЕДРІОН — вища ієрократична установа в Єрусалимі з судовими та політичними функціями у І ст. до н. е. — І ст. н. е. Поряд з жрецтвом в С. засідали представники світської аристократії та законовчителі Іудеї.

СИНКРЕТИЗМ — злиття вірувань та обрядів різних релігій. Наприклад, християнство від самого початку мало синкретичний характер, поєднуючи елементи іудаїзму, стоїцизму Сенеки й античних культів. Такий самий характер має іслам, іудаїзм, сектантські віровчення та культ. С. свідчить про спільність і земний характер причин, які породжують релігію.

СИНОД — вищий орган управління в Руській православній церкві, заснований у 1721 р. Петром І замість ліквідованого патріархату. При синодальному управлінні Руська православна церква перетворилася на одну з урядових установ. Після 1917 р. С. став дорадчим органом при патріархові, до його складу входять митрополити Московський, Ленінградський, Київський, завідуючий справами патріархату, керівник відділу зовнішніх церковних зносин, по черзі місцеві архієреї. В інших православних церквах С. виконують різні функції. У протестантських церквах С. називають зібрання духовних та світських осіб країни, які скликаються для розв'язання релігійних справ.

СІОН — частина Єрусалима (пагорб), де, згідно з Біблією, розташовувався цар Давид і храм Ягве. У Біблії неодноразово зазначається, що на С. "живе Бог". Тут відображено поширене серед стародавніх народів вірування, нібито гори є житлом богів. З часом слово "сіон" стало в іудаїзмі символом "вірності" Богові, в цьому ж значенні воно перейшло до християнства і одержало значне поширення в християнському сектантстві.

СКИТ — невеликий старообрядницький монастир в глухому місці, де віруючі ведуть самітнє життя, здійснюючи на практиці "розрив зі світом". У православ'ї — філіал монастиря, який знаходився, звичайно, в безлюдному місці.

СОФІЯ — (в перекладі з грецької — знання, мудрість) — поняття-символ, міфологема в античній (Платон, Плотін) і середньовічній (Г. Сузо, Я. Бьоме) філософії. У вітчизняній релігійно-філософській і богословській думці насамперед асоціювалася з біблійною "Премудрістю Божою" (Іларіон, Л. Жидята, К. Смолятич, І Вишенський, Г. Сковорода, П. Юркевич, о. С. Булгаков). С. знайшла відображення у богослужінні, храмовій архітектурі, іконопису. Й іпостасна природа зумовила розуміння С. як богині. Вона являє собою ідею вічної жіночості, яку греки пошановували в образах Афродіти, Деметри, а східні релігії обожнювали як Ісиду, Кібелу, Іштар. У слов'янській міфології вона відобразилася в культах Лади і Мокоші. Саме ця богиня давала назву першим християнським храмам в Русі-Україні. Оранта Софійського собору являє собою, за словами П. Флоренського, "нематеріальну сутність дому Софії Премудрості Божої", а не Богоматір, як вважають деякі дослідники, не помічаючи відсутність Немовляти, підняті руки, специфічну поставу тіла. С. також дуже часто зображували на іконах св. Софії як жіноче божество з піднятими крилами за спиною, що символізувало її єдність з божественним світом.

СОФІОЛОПЯ — релігійно-філософська течія, в основу якої покладено проблематику, пов'язану з поняттям-міфологемою "Софія" (див. Софія). Як всякий символ, вона припускає плюралістичний характер своїх можливостей. В київському християнстві (Іларіон, Кпим Смолятич) насамперед вона асоціюється з "Премудрістю Божою". Відповідно до неї світ є не тільки творінням Бога, у його основі лежить особливе божественне начало — "душа світу", Софія — інстанція, що знаходиться між творцем і творінням, є джерелом божественної енергії, забезпечує рух нагору ("сходження від нас") і рух донизу ("сходження до нас"). Звідси походить іпостасна природа С., але вона не ототожнюється ні з однією з трьох божественних іпостасей, а виступає як четверта. Через неї світ, природа, людина ніби допускаються в середину Божества, Трійці, які, приймаючи світ в себе, одночасно проявляють себе в ньому. Звідси долається той розрив між "творінням", що вважалося ділом Божим, і "спасінням", яке було проблемою людства. Цей підхід був притаманний візантійському і римському варіантам християнства. Київське християнство через софіологічну інтерпретацію намагається зняти цей розрив, вважаючи, що віра і спасіння грунтуються не на аскетично-чернечому спогляданні або логічно-розсудкових конструкціях, а на активному релігійному житті як продовженні творіння.

СПОКУТА (спокутування) — один з основних догматів християнства. Суть його полягає в тому, що Бог-отець приніс у жертву свого сина для С. гріхів людей, які тягарем лежали на них з часу міфічного гріхопадіння Адама і Єви. Легенда про С. використовується служителями культу для навіювання віруючим ідеї покори й терпіння в ім'я блаженства у потойбічному світі.

СПОВІДЬ (каяття) — таїнство в православ'ї та католицизмі, під час якого віруючий розповідає священику про скоєні ним гріхи, а священик ВУЇ імені Бога дарує йому відпущення їх з напученням або із застосуванням покарання — піст, молитва з поклонами і т. п. С. в руках духовенства завжди була сильним засобом зміцнення влади над віруючими.

СТИХАР — довгий одяг з широкими рукавами, який одягається православним духовенством під час богослужіння.

СТРАЖДАННЯ — почуття, пов'язане з перенесенням болю, нестатків, гніту. Згідно з релігійними уявленнями, С. — звичайний стан людини у земному світі. За індуїзмом та буддизмом, страждання взагалі є основною рисою буття. Згідно з іудейським, християнським та мусульманським віровченням, С. було дане Богом як кара людству за гріхопадіння. Водночас релігійні ідеологи видають С. за "випробування" Богом людей на вірність релігії, з допомогою якої купується блаженство у потойбічному світі. Приховуючи за подібною містикою реальні причини С. у суспільстві, релігія схиляє людей до покірного перенесення усіх соціальних несправедливостей.

СТУПА (пагода) — вид буддійських пам'ятних споруд, які призначалися для збереження реліквій або позначення "священих місць". Має вигляд пагорбоподібного могильного насипу. Уже в стародавні часи будувалися з каменю, на фундаменті, з верхівками у вигляді парасольок в кілька ярусів і прикрашалися статуями Будди. С. перетворені на об'єкти поклоніння і паломництва.

СХИЗМА — вид церковного розколу, відокремлення від раніше єдиної церкви якої-небудь частини, що водночас зберігає вірність церковній догматиці.