Військово-промисловий комплекс України: проблеми і перспективи конкурентноздатності, Детальна інформація





-



"

$

&

(

*

,

.

0

2

4

6

8

X

Z

\x2403\x0E03\xB684\x5DF2\xB684\x61F2\x0324\x1400ових зразків, що надходять у військові частини, минає 10-15 років). Отже, далеко не кожна держава, якщо врахувати її економічні можливості, здатна вирішувати подібні завдання. У цьому зв’язку багато держав надають перевагу модернізації озброєння шляхом організації безперервного процесу проведення конструктивних і технологічних заходів, спрямованих на вдосконалення бойових характеристик озброєнь та підвищення ефективності бойового застосування їх на всьому діапазоні розширеного життєвого циклу. В подальшому, в міру одержання валюти від експорту зброї колишнього СРСР та запасних частин до нього, цілком можливою стала б розробка та виробництво більш сучасного озброєння, причому в такій кількості, якої б вистачило б для забезпечення не тільки інтересів національної безпеки України, але й для можливого експорту. Такий підхід полегшив би подолання труднощів проникнення на світові ринки зброї шляхом кооперування з тими західними спеціалістами в розробці та виробництві озброєння, які мають пріоритет з тієї чи іншої системи (управління, надійність, ергономіка). Реальність підвищення експортного потенціалу України за рахунок продажу зброї підтверджується результатами зовнішньої торгівлі в минулі роки. Навіть за умов економічної нестабільності, відсутності замкнених циклів виробництва основних видів власного озброєння, самостійного досвіду торгівлі таким специфічним товаром Україна змогла експортувати озброєнь на суми, що значно перевищують доходи від зовнішньої торгівлі такими традиційними товарами, як локомотиви, електровози, мотоцикли.

Військово-технічне співробітництво має надзвичайно важливе значення, оскільки на цій основі формуються політичні цілі та завдання держави щодо забезпечення її національної безпеки. У зовнішньополітичному та стратегічному відношеннях військово-технічне співробітництво є одним із дійових засобів самоутвердження країни в світі, підняття її політичного, економічного та наукового авторитету. В економічній площині таке співробітництво, особливо торгівля озброєнням та військовою технікою, є чи не єдиним фактором здатним врятувати українську оборонну промисловість та зберегти науково-промисловий потенціал високих технологій. Головним партнером України в царині військово-технічного співробітництва є Росія . Слід відзначити, що обсяги торгівлі 1999р. у цій галузі помітно збільшилися. Проте дуже істотно обмежують контакти політичні суперечності (партнерство з НАТО, Ташкентським договором) 3 іншого боку, активність на російському напрямі по суті блокує виведення на високий рівень співробітництва з країнами-членами НАТО — США, Німеччиною й ін.

Є перспективи розширення військово-технічного співробітництва з Узбекистаном, Азербайджаном. У свою чергу дуже важливими партнерами в цій сфері для України є “нестратегічні” Пакистан, Конго, Греція (приміром, член НАТО Греція підписала з Україною угоду на придбання двох малих десантних кораблів на суму $100 млн.)

У військовій сфері жодну з країн сьогодні не можна назвати справді стратегічним партнером України. З погляду створення умов для зміцнення обороноздатності України, порівняно ефективнішим виглядає військове співробітництво зі США й Польщею та військово-технІчне з Росією. Серед інших держав найперспективнішими є контакти з Великобританією, Нідерландами й ін.

Інтернаціоналізація проектів та виробництва з метою досягнення відповідності міжнародним вимогам спрямована на підвищення експлуатаційної сумісності військової техніки, що є важливим чинником, якщо враховувати зростаючу кількість спільних військових операцій в регіональних точках. Новий акцент на економічні розрахунки і вигоди має привести до зниження витрат на одиницю продукції, а отже, створити нову або удосконалену техніку, що буде більш доступною для багатьох країн. Це, у свою чергу, має посилити, в кінцевому підсумку, регіональну безпеку країн "третього світу" щодо їхніх сусідів.

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

У початковий період проведення конверсії підприємств оборонно-промислового комплексу України здійснювалось за планами колишнього СРСР. Тоді не бралися до уваги національні інтереси майбутньої незалежної держави. Після проголошення незалежності України було розроблено і затверджено урядом основні напрями державної програми військового виробництва. Ставилося завдання зберегти потенціал оборонного комплексу як базавого, використати його можливості для здійсненя структурно-технічної перебудови промислового сектора економіки, розвитку сільського господарства і переробних галузей. Водночас було визначено підприємства і організації, що підлягали глибокій конверсії – насамперед ті, де спад обсягів військового виробництва перевищував 20%.

Після того, як у 1992р. припинилися державні замовлення на виробництво військової продукції, було самоліквідовано 750 конструкторських бюро та 700 підприємств, що призвело до значного зростання кількості безробітних. Уряд намагався вживати певних заходів для зниження економічної та соціальної напруженості в конверсійних підприємствах оборонного комплексу. Було створено Міністерство машинобудування, оборонно-промислового комплексу та конверсії, яке 1992р. завершило розробку 540 цільових комплексних науково-технічних програм розвитку виробництва продукції різноманітного призначення. При цьому передбачалася можливістьпереходу до рухливих форм ринкової кон’юнктуриі формування багатоярусної “піраміди” пріоритетів.

У процесі розробки 540 цільових програм було передбачено використання інвестицій і технічної допомоги зарубіжних країн. Проте експертиза, проведена стосовно надання технічної допомоги з боку Європейського Союзу, виявила досить обмежені реальні напрямки дій. З метою перегляду цільових програмяк у якісному, так і в кількісному аспектах Кабінет міністрів приийняв постанову “Про підвищення науково-технічного та виробничого потенціалу ОПК для розвитку економіки”, за якою 142 комплексні науково-технічні програми було згруповано у 22 пріоритетні завдання розвитку економіки. На виконання їх передбачалось фінансувати 568,8 млрд.крб. (у цінах 1993р.), при чому меншу частину (32,8%) – з державного бюджету, решту – власними коштами підприємств і кредитуванням.

Важке загальне становище в оборонно-промисловому комплексі, вжиття заходів, пов’язаних з конверсією, набуття ними обвального характеру було зумовлено тим, що конверсія проводилась за відсутності власних законодавчих документів (хоч існував Лісабонський протокол), які регламентували б різноманітні взаємопов’язані чинники. Затримка розгляду Верховною Радою військової доктрини України не дозволяла розпочати розробку програм розвитку озброєнь. А це, в свою чергу, не могло не вплинути на обгрунтовані розрахунки потреб силових міністерств в озброєнні та військовій техніці, а отже, - на глибину конверсії. Аналогічна ситуація склалася і щодо Закону про конверсію та її концепцію.

Позитивним моментом однак є те, що для пожвавлення роботи ВПК України вже було визначено пріоритетні напрями, складено реєстр продукції, яка може витримати конкуренцію на світовому ринку, та надано їй бюджетну та кредитну підтримку.

Після деякого погіршення економічних відносин між Україною та Росією протягом 1997-1999 рр., у 2000 р. цей негативний їх вектор було замінено на позитивний. З ціллю його закріплення на початку 2001 р. відбувся свого роду прорив в українсько-російських відносинах. За підсумками українсько-російської зустрічі на вищому рівні, що відбулась у Дніпропетровську 12 лютого поточного року, було підписано 16 двосторонніх документів. Усі вони стосуються співробітництва в галузі промисловості і технологій, головним чином, в авіаційно-космічній сфері та енергетиці. Президенти підписали спільну заяву з питань розширення співробітництва в галузі ракетно-космічної і авіаційної техніки. Крім того був підписаний Меморандум про співробітництво в галузі електроенергетики, пройшов обмін 12 документами, що стосуються співробітництва в різних галузях промисловості, в тому числі і в оборонній. Зокрема було підписано угоду про умови співпраці в галузі технічного сприяння третім країнам у будівництві, реконструкції, модернізації і експлуатації на їхніх територіях промислових підприємств та інших об’єктів; угоду про переміщення космічної техніки в рамках співпраці в освоєнні космічного простору, про звільнення цієї продукції від митних податків при перетині кордонів обох країн (як заявив В.Путін, цієї угоди ракетобудівники чекали майже 10 років, оскільки вона дозволяє істотно зменшити вартість ракетно-космічної продукції й підвищити її конкурентоспроможність на ринку космічних послуг, де нині панують американські фірми). Крім цього, було підписано програму співробітництва у сфері дослідження і використання космічного простору в мирних цілях на 2001 рік, а також програма співробітництва між Російським авіаційно-космічним агенством і Національним космічним агенством України. Вельми відчутні наслідки для економіки двох країн може мати затверджена на переговорах програма регіональної та прикордонної співпраці до 2007 року.