Особливості відродження в ісламському світі. Відсутність доби варварства, Детальна інформація

Національна фармацевтична академія України

Реферат

на тему:

Особливості відродження

в ісламському світі.

Відсутність доби варварства.

Студент І курсу 7 гр.

заочної форми навчання

Заставний Тарас

01040/1

Особливості відродження в ісламському світі.

Відсутність доби варварства

У VІІІ – ІХ ст. в Арабському халіфаті пожвавлюється інтерес античного світу, його науки, культури, мистецтва. Арабською мовою перекладають грець книжки з логіки, математики, медицини, філософії, астрології, алхімії, коментують Арістотеля, Платона, Галена. Виникає теорія, згідно з якою мудрість грецький мислителів, котрі жили за доісламської доби і були “невірними”, вважалися “світлом від лампади пророцтва”. Антична містика александрійського періоду (гносис), елементи якої є вже у Корані (початок VІІ ст.), поступово стає домінуючою.

Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми?

В очах у розуму зіниця й зір – не ми?

Це коло всесвіту скидається на перстень,

А камінь, що горить ясніш од зір, - це ми.

Омар Хайям

Релігійне обґрунтування любові до коханої жінки, до людини, до прекрасного було найвищим виявом гуманізму. Водночас із релігійними ідеалами, інколи вступаючи з ними в суперечності, зароджувалися, зміцнювалися й утверджувалися у свідомості кращих людей того періоду ідеали справжнього гуманізму. Засновник гуманістичної фарсомовної поезії Рудакі, творець монументальної епічної поеми “Шахнаме” Фірдоусі, учений і поет Омар Хайям, неперевершені поети Гафіз, Сааді, Нізамі славили щиру любов до жінки, до земного, грішного, але чесного життя. Цей урочистий гімн коханню і людині був для них засобом утвердження гуманістичних ідеалів людської свободи, гідності та доброти. Тому цю величну добу в історії людства і називають мусульманським Ренесансом – відродження.

Етапи розвитку ісламської культури Середньовіччя.

Добу мусульманського Ренесансу умовно модна поділити на два періоди – східний і західний.

Східний – охоплює VІІІ – ХІ ст. і характеризується творчим розквітом культур народів Месопотамії, Сирії, Єгипту та Ірану. Центрами культури тоді були такі казково багаті міста, як Каїр, Дамаск, Басра, Багдад, Самарканд.

Своєрідно розвивалася нова культура близькосхідного регіону, зокрема у Персії та Середній Азії.

Персько-таджицька література мовою фарсі зародилася на території, де мешкали східні іранці і таджики, а з часом поширилася на захід, де жили перси. У VІІ – VІІІ ст. землі Ірану, частини території Кавказу та Середньої Азії захопили араби.

Цей топче стежечку до монастирських брам,

Той шлях до Істини собі торує сам…

Боюсь, настане день і пролунає голос:

“Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!”

Омар Хайям

Примусово спроваджувався іслам, укорінювалася мова і письменність завойовників. Арабська мова (як державна і релігійна, вона стала єдиною літературною мовою Арабського халіфату) у той час відігравала роль світової. Тому й література мовою фарсі (парсі) була безпосередньо дотична до світової культури. Зміна мов спричинила глибинні якісні перетворення у персько-таджицькій літературі, яка сприйняла чимало елементів арабо-ісламської культури. Водночас вона зберегла стародавню іранську традицію, власну самобутність. Згодом арабомовна персько-таджицька література VІІ – ІХ ст. так збагатилася завдяки арабській культурі, що власне, створила передумови для виникнення класичної літератури рідною мовою – фарсі.