М.Трублаїні, Детальна інформація

Художня своєрідність образу

селянина в малій прозі

Леся Мартовича

* * *

В долю письменницьку вдумайсь Мартовича,

Шляхом життєвим в уяві пройди.

Бідних і гноблених волі виборювач

Правду шукати пішов у світи.

Син селянина із маси народної

Мусів трудитись на хліба шматок.

Творчу енергію праці невтомної

Службам віддав до кінця, вдріб’язок.

Марно талант не розсіяв, збагативши,

Творчість, культуру народу свого.

“Все для людей, - отак просто зазначивши, -

Творчість життєвого кредо мого!”

Анеля Ремша

ПЛАН

Висміювання селянського індивідуалізму, заздрості, темноти бідняків в оповідання “Ось поси моє”.

Розкриття глибокого антагонізму між різними верствами населення в галицькому селі в оповіданні “Лумера”.

Розкриття конфлікту за смужку землі в оповідання “За межу”.

Правдиве відтворення галицької дійсності і викриття паразитичних класів в оповідання “Мужицька смерть”.

Показ переваги морального права селянина-трудівника над правом конституційним в оповідання “Зле діло”.

Змалювання картини суду на селянином в драматичній сцені “За топливо”.

Трагічність забарвлення політичної забитості, темноти і безправності трудящих мас в памфлеті “Винайдений рукопис про руський край”.

Прозоре поле. Золотом переливається пшениця, шепочуть стиглі колоски жита, і вітер гонить по ньому м’які хвилі. З-поміж них де-не-де червоніють квіти маку та синіють зубчасті волошки. В синьому небі бринить пісня жайвора. Тепле сонячне проміння вмиває засмаглі щоки жниці, пестить її золотаве волосся, милується розкішною вишивкою сорочки. Поруч – жнець. Вони усміхнені і щасливі, збирають хліб зі свого поля. Нагріта земля дихає теплом.

Саме такими мріяв бачити своїх героїв і Лесь Мартович. Щасливими. Адже кожна людина прагне щастя. І творить вона в уяві свій образ щастя. Що може дати людині відчуття щастя? Для багатьох героїв Леся Мартовича щастя – це земля. Бо вона годувальниця, вимагала рук, розуму, дбайливості і віддячувала за це сторицею. Добрий господар шанував і відчував її, як живу істоту. Та разом з тим вона була найбільшим гнобителем, була мірилом людської значущості, штовхала на злочини, прагнучи мати її будь-яким шляхом.

Тему вічних бід селян та їх залежність від землі розкривали у своїх творах багато письменників. Цієї теми торкнувся і Лесь Мартович у своїх творах. На мою думку, найкращим серед них є оповідання “Ось поси моє”.

Працюючи на посаді писаря та помічника адвоката в провінціальних містечках Галичини, автор мав можливість спостерігати суперечки селян за землю, майно, які часто кінчалися бійками, викликами судові процеси. Не раз подібні історії він чув з уст селян, справи яких сам розбирав, а також подібне міг бачити і в рідному селі.

Перед нами постають типові галицькі бідняки: Семен Заколесник і Юрко Онуфрієв. Представником найбільш відсталої і затурканої частини галицьких селян є Семен Заколесник. Животіючи в неуцтві та в темряві, віну був далекий від політичного життя країни. Дбав лише про власний клаптик землі і не цікавився долею своїх односельчан, таких же бідних, як і сам. “Кождий кусник - то золото, кождий ступінь землі. Хто свого не шанує, не варт той, що його свята земля носить”. Заздрісному селянинові здалося, що його сусід Юрко відорав скибу від його власного грунту. “Свята землиця. Якби могла, геть утекла би з-поза межі, з Юркового боку, стиснулася б, здулася вгору, а потім вернулася б назад під Семена. Але вона немічна. Хоть годує нас, хрещених, а вже їй так Господь милосердний дав, що муч її, пори її, а вона й не здригнеться”.