Стан водних басейнів України, Детальна інформація

Особливо туpбує стан водопостачання сільського населення у зв’язку з розповсюдженим хімічним та бактеріальним забрудненням місцевих джерел. Зараз в Україні тільки 3,7 млн.чоловік (або 24%) з 15,7 млн.чоловік сільського населення забезпечено гарантованим господарсько-питним водопостачанням.

Контрольні спостеpеження води поверхневих водоймищ України 1-ї та 2-ї категорії свідчать про забруднення їх неочищеними чи недоочищеними стічними водами. У водоймах 1-ї категорії із досліджених проб не відповідало нормам по санітарно-хімічних показниках 27,1%, по мікробіологічних показниках - 24,1%, у т.ч. у 4,2% з них було виявлено збудники інфекційних захворювань. По водоймах 2-ї категорії ці показники становили відповідно - 23,4 та 1,8%.

Найбільш висока ступінь фекального забруднення водоймищ реєструвалась по водоймах 1-ї категорії в областях:

Чернівецькій (69,3%) Луганській (63,3%)

Полтавській (47,4%) Івано-Франківській (45,4%)

Чернігівській (37,6%) Волинській (36,7%)

Вінницькій (25,5%) Миколаївській (24,2%)

У водоймищах 2-ї категорії - в м.Севастополі (85%), Чернівецькій (62,9%), Донецькій (39,7%), Миколаївській (37,6%), Луганській (35,5%), Рівненській (34,3%), Хмельницькій (30,4%).

Відмічається зараженість поверхневих водоймищ України збудниками паразитарних захворювань: 2,9% проб з водоймищ 1 категорії та 3,6% проб з водоймищ 2 категорії містили гельмінти, небезпечні для людей.

Hезадовільне забезпечення питною водою населення України є однією з пpичин загострення епідемічної ситуації по багатьох інфекційних хворобах. У 2001 р. з водою пов’язували спалахи холери, дизентерії, черевного тифу та вірусного гепатиту А. Всього на холеру захворіло 845 чоловік, виявлено 640 носіїв її збудника. За погодних умов 2001 р. особливу тривогу викликала вода як фактор передачі холери. З поверхневих водойм були виділені збудники холери, зокрема в: Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Полтавській, Харківській, Донецькій областях.

На фоні вкрай незадовільного забезпечення населення доброякісною питною водою спалахи її можуть виникнути, і насамперед, у південних регіонах держави.

В 1994 р. зареєстрований масовий спалах дизентерії Флекснера серед населення шахти “Міусінська”, в будинку-інтернаті для престарілих і інвалідів у м.Антрациті Луганської області, серед хворих обласної психіатричної лікарні (с.Гейківка Криворізького району Дніпропетровської області) серед війського контингенту та населення в Одеській області. Це пов’язують з вживанням недоброякісної питної води, забрудненою стічними водами. Місто Свалява Закарпатської області є хронічним вогнищем черевного тифу та інших кишкових інфекцій.

Епідеміологічний аналіз дозволив встановити, що високий рівень захворюваності пов’язаний переважно з водним шляхом передачі. Це підтверджується вибухоподібним підйомом захворюваності в незвичний для гепатиту А сезон року, залученням в епідемічний процес, в основному, міського населення, яке користувалось загальною водопроводною мережею тощо. Водний фактор спpияв розвитку епідемії, яка потім підтримувалася за рахунок включення побутового фактору передачі за наявності значної кількості безжовтушних прихованих форм.

В Україні кожна восьма з досліджених проб питної води не відповідала вимогам державного стандарту за бактеріологічними показниками і така вода становить реальну загрозу виникнення інфекційних захворювань. Крім недостатньої кількості питної води та її незадовільної якості, існує ще такий небезпечний фактор, як бактеріальне забруднення відкритих водоймищ, які використовуються населенням для купання, pибальства, зрошування городів тощо.

Це стосується передусім Автономної Республіки Крим, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Запорізької та Донецької областей.

Таким чином, внаслідок значного антропогенного забруднення водоймищ джерела водопостачання 1 категорії, які відповідають гігієнічним вимогам як джерела питного водопостачання, практично відсутні в Україні і більшість з них перейшла до 2-3-ї категорій - забруднених і непридатних для питного використання.

Ситуація з водопостачанням населення України з року в рік погіршується. У країні відсутня єдина система управління водопостачанням населення, водопровідні споруди підпорядковані різним міністерствам та відомствам, існуючі технологічні схеми обробки не спроможні довести якість води інтенсивно забруднених джерел централізованого водопостачання до вимог стандарту.

4. ОСНОВНІ ЗАБРУДНЮВАЧІ ВОДНИХ ОБ'ЄКТІВ

Основними забруднювачами водних об'єктів, як і раніше, залишаються підприємства металургійної промисловості (56%) - Маріупольськi металургiйнi комбiнати ім. Ілліча та "Азовсталь", Єнакiєвськi металургійний і коксохімічний заводи, Макіївський і Авдiївський коксохімічнi заводи, підприємства вугільної промисловості, біологічні очисні споруди (майже по 20%) та ін.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, еноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.

Для переважної більшості підприємств промисловості та омунального господарства скид забруднюючих речовин істотно еревищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі - ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія грунтів на водозабірній площі.

Основною загрозою міжнародного характеру є забруднення річок транзитною водою. Прикладом цього є недавні забруднення транзитною водою українських ділянок річок Тиса та Сірет, куди потрапили важкі метали внаслідок низки аварій на золотодобувному підприємстві, розташованому в Румунії. Іншими чинниками виникнення міждержавних конфліктів, пов'язаних з річками міжнародного значення, є: відсутність узгодженого управління водними ресурсами; недостатня інформованість про водокористування у Білорусі, Російській Федерації та Румунії, звідки в Україну надходить 75% води; імовірне здійснення великих гідротехнічних проектів з непередбачуваними наслідками для режиму стоку, а також розподіл очікуваних при цьому економічних вигод і втрат; суперечності щодо шляхів запобігання стихійним або аварійним ситуаціям.

Як і раніше, високі рівні забруднення водних ресурсів мають мiсце в Горлiвсько-Єнакiївському, Донецько- Макіївському і Північному промислових районах.

Разом з Держуправлiнням спостереження за станом природних водних ресурсiв здiйснюють Сiверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів (СДБУВР), гiдрометеорологiчний центр, органи санiтарно-епiдемiчної cлужби, підприємства комунгоспу, ДПП "Укрпромводчормет", Мiненерго та iн.

Держуправління здійснює контроль за якістю стічних вод підприємств на 125 випусках, а також контролює якість води у поверхневих водних об'єктах у 162 контрольних створах. Органи Мінздраву здійснюють контроль за якістю води в 27 постійних створах водойм 1-ї категорії і в 218 створах водойм 2-ї категорії, а також в 17 створах Азовського моря. Гідрометцентр контролює якість води в 25 постійних створах. Сіверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів здійснює спостереження за 101 контрольним створом.

Через скиди забруднених стічних вод промислових підприємств області, об'єктів каналізаційного господарства санітарно-епідеміологічний стан водних об'єктів залишається в цілому незадовільним. Це стосується, в першу чергу, річок Грузька в м. Макіївка, Булавін в м. Єнакіїво, Кальчик в м. Маріуполь, Кальміус в м. Донецьк та ін. У зв'язку з незадовільним станом каналізаційних об'єктів у 52 населених пунктах області винесені та діють постанови про заборону будівництва каналізаційних споруд.

З аналізу стану якості води у водних об'єктах та економічної ситуації, що склалася в області та в Україні, можна зробити висновок, що на найближче майбутнє якість води у водних об'єктах стабілізується і суттєвого погіршення не очікується.

5. ПОТУЖНІСТЬ ОЧИСНИХ ОБ'ЄКТІВ НА УКРАЇНІ

Загальна потужність очисних споруд в Україні складала 8775 млн.куб.м, в т.ч. потужність очисних споруд, після яких стічні води скидаються у поверхневі водні об’єкти - 8289 млн. куб.м.