Одна планета, різні світи, Детальна інформація

Розділ 1 ОДНА ПЛАНЕТА, РІЗНІ СВІТИ

Англійський письменник Г. Уелс написав книжку під назвою "Машина часу, де головний персонаж винаходить машину часу, переміщує себе в майбутнє на тисячі років і виявляє, що знайомий йому колись світ став узагалі невпізнанним. Один із радянських космонавтів, паче той уелсів мандрівник у часі, після дев'яти місяців перебування на космічній орбіті також виявив, що світ змінився. Він повернувся на землю й побачив, що його країни більше нема. Доки він літав у космосі, Радянський Союз подолав путч, змінив лідерів і припинив існування. Рештки Радянського Союзу об'єднались у Співдружність Незалежних Держав. Навіть рідне місто космонавта Ленінград у певному розумінні зникло з мани, бо його було перейменовано на Санкт-Петербург.

Крах комунізму став визначною подією. У цьому столітті домінували три "ізми"—капіталізм, комунізм і фашизм, хоча останній існував упродовж короткого відтинку часу й закінчився з поразкою Німеччини, Японії та Італії у другій світовій війні. А суперництво між капіталізмом і комунізмом тривало сімдесят чотири роки—від більшовицької революції 1917 року до остаточного розпаду Радянського Союзу 1991 року. Це суперництво було домінантою зовнішньої політики США від закінчення другої світової війни. Воно втягло Сполучені Штати у дві війни, що забрали багато життів, і спричинилося до витрачання трильйонів доларів на національну оборону. Але з холодною війною покінчено, і перед світом постало питання: куди йти далі? Чи гарантує ліквідація Радянського Союзу повну і всесвітню перемогу капіталізму і свободи, а чи здійсненню цих сподівань перешкодить якийсь новий "ізм"?

ТРІУМФ КАПІТАЛІЗМУ

Френсіс Фукуяма написав книжку "Кінець історії та остання людина' . Під "кінцем історії" він розуміє те, що з поразкою комунізму утвердилась ідеальна соціально-політична система, і далі рухатися нема куди. Він дотримується думки, що вільний ринок зародився як найефективніша система виробництва й розподілу товарів. Захід і західні ідеали перемогли, і вселюдська ідеологічна революція завершилась. За Фукуямою, людство має нині спільну долю, що почалася від Французької революції з її ідеалом свободи й рівності, а закінчилася з перемогою ліберально-демократичного ладу. На його думку, подекуди ще існуватимугь певні проблеми, як от посилення релігійного фундаменталізму, етнічні та націоналістичні напруження, але з часом вони зникнуть . Роберт Б.Рейч у своїй книзі "Завдання народів: приготуватися до капіталізму XXI століття'^ також розглядає комунізм як справу минулого і вважає, що у двадцять першому столітті у світі переважатиме капіталістична економіка. Сполучені Штати ведуть перед на шляху до утвердження капіталізму в цілому світі. Після другої світової війни вони вкладали мільярди доларів у Західну Європу і допомагали створювати міжнародні фінансові інституції на зразок Міжнародного валютного фонду та Світового банку. Комунізм був політичною й військовою загрозою аж до свого занепаду. Але й для Сполучених Штатів настали інші часи. Сьогодні майже кожен чинник виробництва—гроші, технологія, підприємства, обладнання—легко переміщуються через державні кордони. Ідея нового світового порядку з домінуванням Сполучених Штатів втратила сенс. У державних кордонах залишатимуться тільки люди.

ПОРІВНЯННЯ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ: ПЕРШИЙ ПІДХІД

Відтоді, як капіталізм став обов'язковою умовою нинішнього і майбутнього існування світу, що з чим можна порівнювати? Очевидно, що різновиди капіталізму. Приміром, їх можна порівнювати на підставі відмінностей між індивідуалістичним англосаксонським капіталізмом і комупітарним капіталізмом у Європі та Японії. Таке двоїсте порівняння, що грунтується на відмінності, запропонованій Джорджем С.Лоджем , лежить в основі праці Лестера Туроу "Віч-на-віч: прийдешня економічна битва поміж Японією, Європою і Америкою5. Англосаксонський варіант капіталізму панував упродовж останніх двох сторіч: Велика Британія домінувала в дев'ятнадцятому, а Сполучені Штати Америки—у двадцятому. А хто ж домінуватиме у двадцять першому? За Туроу, це буде європейський комунітарний капіталізм.

Індивідуалістичний капіталізм

Індивідуалістичний капіталізм асоціюється з працями Джона Лока й Адама Сміта. Саме Лок обгрунтував ідею про те, що право управляти мають ті, ким правлять, а не ті, хто править. Раніше, до Лока, вважалося, що право керувати має король, а не народ. Особа, за Локом, є центром суспільства і має певні невідчужувані права, серед яких і право на свою власність . Кожна' особа, за Адамом Смітом, сприяє загальному добробуту, якщо їй дозволено дбати про власні інтереси. Загальний добробут буде наслідком не благодійних мотивів, а суворої логіки вільного ринку—так званої "невидимої руки". Простіше кажучи, якщо всіх людей заохочувати до роботи на всю їхню спроможність—хай це робітники, ремісники чи службовці, — то чиста пропозиція товарів і послуг, наявних для загального вжитку, буде зростати.

За Туроу, індивідуалізм у Сполучених Штатах та інших англосаксонських країнах має різні прояви: значні відмінності в доходах, чудові підприємці на взірець Сема Волтона, швидке досягнення максимального прибутку тощо . Традиційною для індивідуалізму є відповідальність кожної особи за свій власний успіх. Життя—це конкурентна боротьба, де перемагає сильніший, а не слабший. Люди не зобов'язані бути вірними компанії—вони мають право залишити її заради роботи з вищою оплатою. І навпаки, компанії не почуваються зобов'язаними щодо своїх працівників— їх можуть звільнити з настанням скрутних часів. Ні власники, ні працівники не винні один одному нічого.

Комунітарний капіталізм

Термін "комунітарний' має низку значень, але передусім він стосується почуття задоволення від участі у спільному процесі на противагу індивідуальному. За комунітарної ідеології роль держави значно розширюється: вона бере участь у стимулюванні економічного зростання і забезпеченні програм соціального захисту, а також у суспільних інвестиційних проектах на зразок професійного навчання. У таких країнах рідше змінюють місце роботи й частіше залишаються вірними працедавцям, які, у свою чергу, більше дбають про професійне перенавчання і колективну працю. Компанії опрацьовують довготермінову стратегію і часто функціонують як частина групи. Може існувати також тісна співпраця між компаніями й державою. Комупітарний капіталізм є наслідком своєрідного культурно-історичного розвитку Європи та Японії, де держава традиційно відіграє важливу роль в економічному розвиткові.

Прикладом країн комунітарного капіталізму є Німеччина і Японія. У Німеччині роль держави була істотною з часів Бісмарка. Для німецьких компаній типовою є співпраця між працівниками й адміністрацією, а представники працівників є членами рад директорів. Головними пайовиками німецьких компаній є німецькі банки. Професійне навчання також є спільною турботою компаній та держави. В Японії головний наголос робиться на групу і відповідальність особи перед нею. Компанії (що включають банки) часто входять до певної групи компаній. Працівники зберігають вірність компанії, а випадки зміни місця праці дуже рідкісні. Існує співпраця між підприємцями і працівниками. Бізнес дбає про довготермінові цілі на противагу короткотерміновій максимізації прибутку.

ПОРІВНЯННЯ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ:

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ПІДХІД

Хоча існують певні підстави для порівняння капіталістичних систем у відповідності зі згаданим вище двоїстим підходом, автор віддає перевагу іншому підходу, що поділяє капіталістичні системи на три різновиди. Перший—це відносно вільна ринкова система Сполучених Штатів Америки, де втручання держави в економіку стало радше регулятивним, ніж розподільним9. Другий—це соціально-ринковий капіталізм Європи, де держава відіграє головну роль у розподілі прибутків через ретельно опрацьовані програми видатків на соціальні потреби. Третім різновидом є державно-керований капіталізм Японії та інших країн Східної Азії. Особливості кожного з цих різновидів капіталізму подаються в наступних розділах.

Ринковий капіталізм США

Хоча повністю вільної ринкової економіки не існує, Сполучені Штати ближчі до неї, ніж Європа чи Японія. Роль федерального уряду тут менша, ніж у інших капіталістичних країнах (хоча вона й зростатиме під час перебування при владі Клінтона). Податки та державні витрати по відношенню до валового національного продукту (ВНП) у Сполучених Штатах нижчі, ніж у інших країнах. Державна власність у промисловості також незначна10. Проте деяке втручання уряду необхідне навіть у найвільніших економічних системах. Найкраще середовище для ведення бізнесу створюється там, де уряд спроможний встановити й підтримувати приватну власність, свободу підприємництва, грошей і кредитів, а також цивільне законодавство для вирішення приватних спорів між людьми. За наявності цих інститутів стає можливим утворення такої системи приватного планування, коли окремі особи, а не уряд, організовують і спрямовують виробництво товарів і послуг відповідно до потреб споживачів.

Соціально-ринковий капіталізм

Соціально-ринковому капіталізму на зразок німецького властива розвинена система програм соціального забезпечення—від державного страхування здоров'я до грошової допомоги родинам. Цільові державні виплати становлять вищий відсоток від загальних урядових видатків, ніж у Сполучених Штатах Америки. Ці виплати надходять особам, котрі не дають натомість жодних товарів чи послуг—це витрати на допомогу безробітним, пільги пенсіонерам тощо. Компанії мають набагато більше обмежень у своїх стосунках із працівниками. У Німеччині принцип співвизна-чення дає робітникам право обирати своїх представників до рад директорів багатьох німецьких компаній. Вплив держави в Німеччині та інших західноєвропейських країнах поширюється кількома шляхами—через володіння акціями приватних компаній, субсидії галузям виробництва та часткове володіння підприємствами. Існує також певна довіра до економічного планування індикативного типу".

Однак приватизація скоротила державну власність у багатьох країнах, як от у Великій Британії та Мексиці.

Економічне планування може бути індикативним або імперативним. Індикативне планування застосовується в такій економіці, де держава визначає цілі і стимулює їх досягнення через політику податків і витрат. Імперативне планування передбачає прямий контроль держави за розподілом ресурсів.

Державно-керований капіталізм

Цей різновид капіталізму існує в Японії та інших країнах Східної Азії. У таких країнах, як Японія та Південна Корея, співпраця між державою й бізнесом далеко тісніша, ніж у Сполучених Штатах Америки і Європі, особливо у розміщенні капіталів та застосуванні промислової політики в економіці. Культурні відмінності між Японією та Сполученими Штатами і Європою спричинилися до утворення переважно групової форми капіталізму, що грунтується на консенсусі поміж різними японськими групами, на відміну від індивідуалістичнішого капіталізму на Заході. Державне соціальне забезпечення в Японії відсутнє—цю функцію виконують бізнесові фірми. Індикативне планування застосовується, але воно базується на консенсусі уряду та основних груп. Насамкінець, згідно з промисловою політикою, представники промисловості спільно з японським міністерством міжнародної торгівлі та промисловості опрацьовують питання стратегії, визначаючи напрями розвитку економіки та ключові галузі для вкладання капіталів.

Витрати суспільного сектора та оподаткування

Ці три різновиди капіталізму можна порівнювати, враховуючи ступінь участі держави в економіці. Два способи порівняння цієї участі грунтуються на аналізі величини відношень суспільних витрат до ВНП та податків до ВНП. Величина відношення витрат до ВНП показує, якою мірою відбувається переведення ресурсів із приватного в суспільне використання. Ці витрати включають застосування цільових державних виплат як інструменту перерозподілу доходу від однієї групи до іншої. До них належать пільги родинам, пільги по старості, допомога безробітним, а також широкий спектр інших потреб, як от дороги. З іншого боку, величина відношення податків до ВНП показує, якою мірою держава контролює економічні ресурси і наскільки видатки на суспільні потреби покриваються платниками державних податків. У таблиці 1.1 наведено державні видатки у відсотках від ВНП для країн, що репрезентують кожний з варіантів капіталізму. У 1990 р. найнижчим цей відсоток був у Японії, Канаді та Сполучених Штатах, тоді як у європейських країнах—найвищим.

У таблиці 1.2 наведено відношення податків до ВНП і порівняння різних джерел доходу для десяти провідних країн. У 1990 р. податки, виражені у відсотках від ВНП, змінювалися від 40% у Нідерландах до 14.1% у Японії. Оподаткування може призводити до перерозподілу прибутків, коли співвідношення прибутків різних груп населення після сплати податків змінюється. Такий перерозподіл настає, зокрема, за прогресивної податкової системи. Податки на прибуток становлять 52.5% федерального урядового доходу в Сполучених Штатах Америки, 53.7% у Канаді та 67.2% в Японії12. Внески на соціальне страхування у відсотках від урядового доходу становили від 53.0% у Німеччині до 0.0% у Японії. Непрямі податки, виражені у відсотках від загальних доходів центрального уряду, змінювалися від 36.6% у Норвегії до 3.2% у Сполучених Штатах Америки13.

ТАБЛИЦЯ 1.2. Централізовані державні надходження у відсотках від ВНП, 1990.

Країна Податки на прибуток Соціальне страхування Непрямі податки Загальні надходження

Сполучені Штати 52.5 33.9 3.2 20.1