Інфляція: суть, суспільні витрати та антиінфляційні заходи, Детальна інформація

4,2

91,1

302,9



1988

403,6

113,0

4,9

104,3

355,0



1989

411,5

121,5

7,8



422,3



1990

413,9

133,4

9,5

-

473,4





Як засвідчує статистика, протягом десяти років ВНП Великобританії зріс у. 1,3 раза, індекс роздрібних цін — у 1,69, грошовий агрегат М4 — у 3,44 раза, а грошовий агрегат Ml (за 8 років) — у 2,9 раза.

Аналіз наведених даних під кутом зору вислову Мілтона фрідмена породжує питання: якщо інфляція — це виключно явище пропозиції грошей, то чому зростання грошової пропозиції не зумовило пропорційного зростання індексу цін, а рівень інфляції при постійному зростанні пропозиції грошей то зростав, то зменшувався?

Відповідь на це питання міститься у відомій монетаристській формулі: М • V = Р • Y . По-перше, частково зростання грошової маси може "поглинатися" зростанням реального ВНП. Тобто ефект від зростання грошової пропозиції розпадається на дві частини: частково зросла грошова маса "обслуговує" приріст ВНП, а частково втілюється у зростанні цін. По-друге, дія грошової пропозиції на ціни "коригується" швидкістю обертання грошей: ціни можуть зростати і при незмінній масі грошей лише за рахунок прискореного їх обертання.

Отже, зв'язок між грошовою пропозицією та цінами послаблюється динамікою реального ВНП та швидкістю обертання грошей. Розуміючи це, представники монетаризму зауважують, що швидкість обертання є відносно постійною у тому розумінні, що її можна передбачувати і контролювати. За їхніми уявленнями, швидкість обертання є функцією норми процента: якщо ставка залишається незмінною, то і швидкість обертання також не змінюється. А власне зв'язок між процентною ставкою і швидкістю обертання пояснюється тим, що за вищої ставки процента люди менш схильні тримати готівку, намагаються її позбутись. Завдяки цьому пришвидшується обертання грошей.