Основні етапи реалізації основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, Детальна інформація

Що стосується дітей, то за даними Е.Деблінгера, посттравматичні стресові розлади спостерігалися у 6-20% потерпілих від сексуальної агресії; в 72 із 100 школярів, за даними К.Нідер, які перебували під обстрілом снайпера і були обстежені через 14 місяців після інциденту [273].

Узагальнення даних багатьох дослідників дозволило Дж.Халзеру дійти висновку, що кількість хворих на РТSD серед громадян США на 1987 рік (звичайний за кліькістю екстремальних подій) становить 1-2% всього населенння країни, тобто 2,4 млн - 4,8 млн чол. Скільки таких хворих на терені колишнього СРСР, зокрема в Україні, - можна лише здогадуватися.

На думку більшості дослідників РТSD, цей розлад психічної діяльності є наслідком екстраординарної психотравмуючої події (life stress ivent), яка перевищує адаптаційні можливості людини і супроводжується відчуттям страху, безпорадності.

Психотравмуюча подія може стосуватися окремої людини (через смерть близького, згвалтування тощо), групи або всього населення (земля, війна).

Певні психічні травми завжди виникають РТSD (тортури, знущання), інші - тільки в окремих випадках (значні пожежі, аварії на транспорті). Чим тривалішим є вплив травмуючої ситуації, тим більша ймовірність розвитку РТSD.

Масові лиха є найпоширенішою і найнебезпечнішою причиною виникнення РТSD.

Т.Молес запропонував таку класифікацію масових лих:

Природні:

1) кліматичні (урагани, смерчі, повені);

2) сейсмічні (землетруси, виверження вулканів, цунамі).

Штучні (антропогенні):

1) нещасні випадки, в тому числі:

- транспортні (автомобільні, залізничні, авіаційні та водні);

- промислові, в тому числі вибухи, пожежі, викиди біологічно та хімічно актвино небезпечних речовин, зокрема радіоактивних.

2) навмисні небезпечні дії, зокрема терористичні акції, соціальні потрясіння, воєнні дії.

Слід зазначити, що більш тяжкі психологічні наслідки звичайно мають ті нещасні випадки, які є антропогенними, а не природними.

В розвитку посттравматичного стресового розладу провідну роль відіграють такі чинники:

1) непередбачуваність травмуючої дії (вибуху, катасрофи чи стихійного лиха);

2) жорстокість, брутальне поводження терористів, злочинців;

3) тривалість напруження, наявність загрози для здоров'я і самого життя (хронічний страх) при перебуванні в контраційному таборі, на окупованій чи екологічно забрудненій території, в зоні воєнних дій;

4) почуття психічної та/або фізичної безпорадності, комплекс жертви;

5) виснаження, наявність поранень, захворювань, що виникли внаслідок лиха;

6) недостатній рівень соціального захисту потерпілих.

Спостереження свідчать, що тривалість проявів симпотоматичним РТSD може становити від одного тижня до 30 і більше років. За даними Г.Каплан, вони повністю зникають у 30% потерпілих, у 40% симптоми психічного розладу залишаються у стерпній формі, у 20% потерпілих, незважаючи на надану допомогу, симптоми РТSD зберігаються, в 10% психічний стан з часом навіть погіршується. Сподіватися на повну реабілітацію варто за умов одночасного і гострого прояву симптомів захворювання, короткочасні (до 6 місяців) психічного розладу, наявності здорового ???????, активності соціально-психологічної підтримки потерпілих, відсутності в них інших психологічних, психіатричних чи соматичних проблем, ускладнень, зумовлених конфліктами з навколишніми.

Щодо психологічних наслідків чорнобильської катастрофи, то варто наголосити на поширеності таких внутрішньоособистісних конфліктів, які пов'язані з боротьбою мотивів (наприклад, між обов'язком і прагненням безпеки), виникають при необхідності приймати рішення за умов дефіциту часу, інформації та зачіпають суперечливі (професійні, відомчі, територіальні) інтереси різних осіб чи груп.

Закордонний і відчизняний досвід психологічної допомоги потерпілим в екстримальних ситуація свідчить про труднощі у створенні теорії або, принаймні, системи категорій, адекватної завданням практики.

Згідно з "теорією криз" Дж.Якобсон - людина має розглядатися у власній екологічній перспективі, в природному людському оточенні не тільки як індивід, а й як елемент більшої соціальної системи (сім'ї, групи). Ця теорія наголошує на можливості уникнення "фатальних паталогічних наслідків" і завершенні кризи полягають у проблемі, яку неможливо ігнорувати , розв'язати швидко та у звичний спосіб [39]. Йдеться про такі складні життєві ситуації, як смерть близької людини, тяжке захворювання, зміна соціальної ролі (ув'язнення, одруження, зміна роботи) та статусу тощо, тобто про зміну звичного способу життя.

Ця зміна за Дж.Каплан, проходить такі етапи:

1) зростання психічного напруження, що стимулює спроби розв'язати проблеми у звичний спосіб;

2) подальше нарощування напруження через безрезультатність звичних дій;