Економічні реформи в Україні для виходу з кризи, Детальна інформація

6,1

9,7

інші галузі 2,6 5,1 4,0 1,9 0,6 0,9 1,4 0,9 1,6 2,6



Характерно, що - при тенденції до спаду промислового виробництва (за 5 років - біліше, ніж на половину) - у 1992р. питома вага промисловості у ВСП не тільки не зменшилась, а навпаки - підвищилася (+6,4%); тим часом у 1994р. (порівняльно з даними 1990р.) вона дещо скоротилася (-1,7%). Частка ж промисловості в НД виявилася відповідно, на 7,5% і на 1,1% вищою. Все це - діяння виключно цінового фактора.

Гіперінфляційний шок спрацював на структурну деформацію повною мірою, бо, скажімо, сфера сільського господарства (при спаді виробництва лише на 1/3) стабільно утримувала свою питому вагу лише перші 2 роки, а потім, з початком цінової лібералізації, пішло обвальне падіння її частки у ВСП на 8,1%, а в НД - на 14,2% (у 1994р.). При цьому сама аграрна сфера (на відміну від промислової), при меншій частці у ВСП, переважає власну частку в НД. В умовах панування монополізму та гіперінфляції оптові ціни промисловості зростали швидшими темпами, ніж аграрні ціни, що, власне, і призвело до такого перекосу між двома вирішальними сферами суспільного виробництва.

Те саме стосується і будівництва, де обсяги інвестицій скоротилися до критичної межі, інвестиційна та інноваційна діяльність "заморожені" (в 1994р. валовий продукт будівництва скоротився (проти обсягів 1990р.) на 68%, а НД - на 59%), а його частка в галузевій народногосподарській структурі має тенденцію до стійкого зростання.

Перевезення вантажів транспортними засобами істотно зменшилися, системи транспорту катастрофічно старіють, а питома вага цієї галкзі у ВСП і в НД, внаслідок бурхливого зростання тарифів, збільшилася майже вдвічі. За рахунок підвищення цін і розширення імпорту товарів відповідно зростає частка сфери обігу. Надто низькою залишається питома вага сфери особистих споживчих послуг.

Промисловість, залишаючи за собою провідну роль у структуроутворюючому процесі в українській економіці, одночасно зберігає тенденцію до подальшого спаду виробництва, з внутрішньою деформацією своєї галузі структури. За розрахунками аналітиків, у 1995р. фактичне падіння промислового виробництва вже сягає 2/3 від рівня 1990р. . Певні ознаки стабілізації та пожвавлення - за рахунок передових підприємств - окремих промислових галузей, які використовують економічні можливості (металургійна і хімічна промисловість, електроенергетика, деревообробна промисловість, виробництво будівельних матеріалів), аж ніяк не змінюють негативних тенденцій до спаду промислового виробництва і цього подорожчання, що не сприяє піднесенню його конкурентноспроможності навіть на своєму, внутрішньому ринку. Іноземні конкуренти з успіхом витісняють з нього вітчизняних товаровиробників, часто ставлячи їх на межу повного банкрутства. Водночас держава зовсім не захищає їх законодавчо навіть від не порядної конкуренції чужоземців.

Деталіізований галузевий аналіз структурних змін у промисловості лише підтверджує висновок про те, що при тенденції до випереджаючих темпів спаду виробництва, а також зростання собівартості та оптових цін продукції галузі важкої промисловості продовжують залишатися "лідерами" як у загально промисловій, так і в народногосподарській. Наприклад, паливна промисловість скоротила обсяг виробництва продукції більше як удвічі, а оптові ціни на паливо зростли щороку ( за "ланцюговим" індексом) такими темпами : у 1991р. - в 1.7 раза, в 1992 - у 2,37 , а в 1993р. - в 53,5, а в 1994р. - в 11 разів. У результаті (як не парадоксально, але факт) питома вага цієї галузі в промисловій структурі стала вдвічі вищою проти рівня 1990р.. Анологічною є ситуація і по чорній металургії : виробництво в галузі скоротилося за ці самі роки на 57%, а оптові ціни щороку підвищувалися ( порівняно з попереднім роком), відповідно, в 3, 14, 55, 56 раза. При цьому в структурі промислового виробництва чорна металургія - як найбільш енергомістка галузь - вийшла на перше місце, подвоївши свою питому вагу. Зміни в структурі виробництва валової промислової продукції розкриваються в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Зміни в структурі промисловості за вартістю продукції

Галузі промисловості 1990рік 1991рік 1992рік 1993рік 1994рік 1995рік

Промисловість (у цілому)

у тому числі : 100 100 100 100 100 100

електроенергетика 3,2 3,6 6,4 9,4 11,5 11,4

паливна промисловість 5,7 3.8 14,3 8,5 11,2 13,2

чорна металургія 11,0 9,9 22,7 16,8 19.9 21,9

хімічна і нафтохімічна 6,0 5,9 6,7 6,0 6,9 7,5

машинобудування і металообробка 30,7 26,4 18,6 19,9 17,0 16,0

лісова, деревообробна і целюлозно паперова 2,9 2,9 2,2 2,6 2,4 2,6

будівельних матеріалів 3,4 3,7 3,6 4,7 4,0 3,9

скляна і фарфоро-фаянсова 0,5 0,6 0,5 0,5 0,6 -

легка 10,8 12,3 6,7 6,1 4,4 2,7

харчова 18,6 24,4 13,6 19,7 17,1 15,0

борошномельна-круп"яна і комбікормова 4,0 2,8 2,3 2,7 1,5 2,4

інші галузі 3,2 3,7 2,4 3,2 3,5 3,8



Поряд з паливною промисловістю та чорною металургією, за рахунок падіння того самого цінового фактора, точніше - інфляційного буму, в 3,6 раза підвищено питому вагу в промисловій структурі електроенергетики, хоча електроенергія при цьому (як на виробничі, так і на побутові цілі) перетворилася на дефіцитний і дорогий товар. Безумовно тут спраццював фактор подорожчання імпорту енергоносіїв, зокрема - нафти і газу. До речі, ці продукти перетворилися на об"єкт небувалого збагачення корумпованих елементів і міжнародних спекулянтів. На реекспортні нафти і нафтоподуктів вони стали мільйонерами, залишивши переважну частку капіталу на рахунках закордонних банків, одночасно ще й енергетично паралізувавши розвиток національного товаровиробництва і можливість його нормального побутового енергоспоживання країни.

Досить стабільними залишаються місця в структурі промисловості лісової, деревообробної та целюлозно-паперової, скляної та фарфорофаянсової, хімічної та нафтохімічної промисловості будівельних матеріалів. І це теж за умов спаду виробництва і зростання цін, які стали не доступними для основної маси споживачів. Проте існує різкий спад виробництва в галузях машинобудування, які є найважливішими носіями НТП і технологічного переозброєння всього народного господарства. Неконкурентноспроможність власного машинобудування заганяє вітчизняних товаровиробників у глухий кут, зумовлює потребу у величезних валютних затратах на імпорт техніки і технології.