"Сократичний поворот" у філософії: ідеї та метод філософії Сократа. Проблема людини у Сократа, Детальна інформація

"Сократичний поворот" у філософії: ідеї та метод філософії Сократа. Проблема людини у Сократа
Тип документу: Реферат
Сторінок: 4
Предмет: Філософія
Автор:
Розмір: 33.5
Скачувань: 6222
]\x0152

\x017D





¦

\x00A8

¬

®



3/4

A

Ae

TH

a

\x00F0

o

th

\ання власного неуцтва. У цьому і складається сократовская "іронія". Однак Сократ ставив своєю задачею не тільки "іронічне" розкриття протиріч у твердженнях співрозмовника, але і подолання цих протиріч з метою домогтися "істини". Тому продовженням і доповненням "іронії" служила "майевтика" - "повивальне мистецтво" Сократа ( натяк на професію його матері ). Сократ хотів цим сказати, що він допомагає своїм слухачам народитися до нового життя, до пізнання "загального" як основи щирої моралі. Основна задача "сократического" методу - знайти "загальне" у моральності, установити загальну моральну основу окремих, часток чеснот. Ця задача повинна бути дозволена за допомогою своєрідної "індукції" і "визначення".

Бесіда Сократа виходить з фактів життя, з конкретних явищ. Він порівнює окремі етичні факти, виділяє з них загальні елементи, аналізує їх, щоб знайти перешкоджаючі їх об'єднанню суперечні моменти, і, у кінцевому рахунку, зводить їх до вищої єдності на основі відшуканих істотних ознак. Таким шляхом він досягає загального поняття. Так, наприклад, дослідження окремих проявів чи справедливості несправедливості відкривало можливість визначення поняття і сутності чи справедливості несправедливості взагалі. "Індукція" і "визначення" у діалектику Сократа взаємно доповнюють один одного. Якщо "індукція" - це відшукання загального в приватних чеснотах шляхом їхнього аналізу і порівняння, то "визначення" - це встановлення пологів і видів, їхнього співвідношення, "супідрядності". От як, наприклад, у розмові з Евтидемом, що готовились до державної діяльності і желали знати, що таке справедливість і несправедливість, Сократ застосував свій "діалектичний" метод мислення. Спочатку Сократ запропонував справи справедливості заносити в графу "дельта", а справи несправедливості - у графу "альфа", потім він запитав Евтидема, куди занести неправду. Евтидем запропонував занести неправду в графу "альфа" (несправедливості). Те ж запропонував він і у відношенні обману, злодійства і викрадення людей для продажу в рабство. Так само на питання Сократа чи можна що-небудь з перерахованого занести в графу "дельта" (справедливості), Евтидем відповідав рішучим запереченням. Тоді Сократ задав Евтидему питання такого роду: чи справедливо звертання в рабство жителів несправедливого ворожого міста. Евтидем визнав подібний учинок справедливим. Тоді Сократ задав подібне ж питання щодо обману ворога і щодо крадіжки і грабежу добра в жителів ворожого міста. Усі ці вчинки Евтидем визнав справедливими, указавши, що він спочатку думав, ніби-то питання Сократа стосуються тільки друзів. Тоді Сократ указав, що усі вчинки, спочатку віднесені до графи несправедливості, варто помістити в графу справедливості. Евтидем погодився з цим. Тоді Сократ заявив, що, отже, колишнє "визначення" неправильне і що варто висунути нове "визначення": "Стосовно ворогів такі вчинки справедливі, а стосовно друзів несправедливі, і стосовно них, навпроти, варто бути як можна справедливіше". Однак і на цьому Сократ не зупинився і, знову прибігаючи до "індукції", показав, що і це "визначення" неправильно і вимагає заміни його іншим. Для досягнення цього результату Сократ знову виявляє протиріччя в положенні, визнаному співрозмовником за щире,а саме в тезі про те, що у відношенні друзів варто говорити тільки правду. Чи правильно надійде воєначальник, запитує Сократе, якщо він, для того щоб підняти дух війська, збреше своїм війнам, ніби-то наближаються союзники. Евтидем погоджується, що подібного роду обман друзів варто занести в графу "дельта", а не "альфа", як це передбачається попереднім "визначенням". Так само, продовжує "індукцію" Сократ, чи не справедливо буде, якщо батько обдурить свого захворілого сина, що не бажає приймати ліки, і під видом їжі змусить його ці ліки прийняти, і тим самим своєю неправдою поверне сину здоров'я. Евтидем погоджується, що і такого роду обман варто визнати справою справедливим. Тоді Сократ запитує його, як назвати вчинок тієї людини, що, бачачи свого друга в стані розпачу і боячись, як би він не скінчив життя самогубством, чи украде просто відніме в нього зброя. Цю крадіжку, чи цей грабіж, Евтидем також змушений занести в графу справедливості, порушуючи знову попереднє "визначення" і приходячи до висновку, підказаному Сократом, що і з друзями не у всіх випадках треба бути правдивими. Після цього Сократ переходить до питання про розходження добровільного і недобровільного вчинку, продовжуючи свою "індукцію" і домагаючись нового, ще більш точного "визначення" справедливості і несправедливості. В остаточному підсумку виходить визначення несправедливих учинків як тих, котрі відбуваються у відношенні друзів з наміром їм нашкодити. Істина і моральність для Сократа - поняття співпадаючі. " Між мудрістю і моральністю Сократ не робив розходження: він визнавав людину разом і розумним і моральної, якщо людина, розуміючи, у чому складається прекрасне і гарне, керується цим у своїх вчинках і, навпаки, знаючи, у чому складається морально потворне, уникає його...

Справедливі вчинки і узагалі усі вчинки, засновані на чесноті, прекрасні і гарні. Тому люди, що знають, у чому складаються такі вчинки, не захочуть зробити ніякий інший учинок замість нього, а люди, що не знають, не можуть їх зробити і, навіть якщо спробують зробити, впадають у помилку. А тому що справедливі і узагалі всі прекрасні і гарні вчинки засновані на чесноті, то з цього випливає, що і справедливість і всяка інша чеснота є мудрість".

Щира справедливість, по Сократові, це знання того, що добре і прекрасно, разом з тим і корисно людині, сприяє його блаженству, життєвому щастю.

Трьома основними чеснотами Сократ вважав:

1. Помірність (знання, як приборкувати пристрасті)

2. Хоробрість (знання, як перебороти небезпеки)

3. Справедливість (знання, як дотримувати закони божественні і людські). Тільки "шляхетні люди" можуть претендувати на знання. А "хлібороби й інші робітники дуже далекі від того, щоб довідатися самих себе... адже вони знають тільки те, що має відношення до тіла і служить йому... А тому, якщо пізнання самого себе є ознака розумності, ніхто з цих людей, не може бути розумним у силу одного свого ремесла". Робітнику, реміснику, хліборобу, тобто всьому демосу (не говорячи вже про рабів), недоступне знання.

Сократ був непримиренним ворогом афінських народних мас. Він був ідеологом аристократії, його навчання про непорушність, вічність і незмінність моральних норм виражає ідеологію саме цього класу. Сократовская проповідь чесноти мала політичне призначення. Він сам говорить про себе, що піклується, щоб підготувати якнайбільше обличчя, здатних прийнятися за політичну діяльність. При цьому політичне виховання афінського громадянина велося їм у такому напрямку, щоб підготувати відновлення політичного панування аристократії, повернутися до "завітів батьків".

По Ксенофонтові, Сократ захоплюється "самими древніми і самими утвореними державами і народами", тому що вони "самі набожні". Більш того: " ...він думає, що йому не соромно буде взяти за зразок перського царя", тому що перський цар вважає землеробство і військове мистецтво благороднейшими заняттями. Земля і військове мистецтво - споконвічна приналежність "шляхетних панів", родової землевласницької аристократії. Сократ, по Ксенофонтові, оспівує землеробство. Він дає можливість обіцяти "гарні обіцянки рабам" і "приохочивать робітників і схиляти їх до слухняності". Сільське господарство - мати і годувальниця всіх мистецтв, джерело життєвих потреб для "для шляхетного пана", краще заняття і краща наука. Воно повідомляє тілу красу і силу, спонукає до хоробрості, дає відмінних і найбільш відданому загальному благу громадян. При цьому сільське господарство противополагается міським заняттям, ремеслам як шкодять справі і що руйнує душу. Сократ на стороні відсталого села — проти міста з його ремеслами, промисловістю і торгівлею. Такий ідеал Сократа. Треба було виховати адептів цього ідеалу. Звідси безустанна, безупинна, изо дня в день що ведеться пропагандическая діяльність Сократа. Сократ розмовляє про хоробрість, розсудливість, справедливість, скромності. Він хотів би бачити в афінських громадянах людей хоробрих, але скромних, не вимогливих, розсудливих, справедливих у відносинах до своїх друзів, але аж ніяк не до ворогів. Громадянин повинний вірити в богів, приносити їм жертви і узагалі виконувати всі релігійні обряди, сподіватися на милість богів і не дозволяти собі "зухвалості" вивчати світ, небо, планети. Словом, громадянин повинний бути смирним, богобоязливим, слухняним знаряддям у руках "шляхетних панів". Випливає, нарешті, згадати, що Сократ намітив так само класифікацію державних форм, виходячи з основних положень свого етико-політичного навчання. Державні форми, що згадуються Сократом, такі: монархія, тиранія, аристократія, плутократія і демократія.

Монархія, з погляду Сократа, тим відрізняється від тиранії, що спирається на законні права, а не на насильницьке захоплення влади, а тому і має моральне значення, відсутнім у тиранії. Аристократію, що визначається як влада деяких знаючих і моральних людей, Сократ предпочитает всім іншим державним формам, особливо направляючи вістря своєї критики проти античної демократії як неприйнятної з його погляду аморальної форми державної влади.

Сократ - супротивник афінської демократії. На місце питання про космос, питання про людину з усіма його зв'язками він ставить антропозитизм. Сократ претендував на роль просвітителя. Він же ворог вивчення природи (втручання в справу богів). Задача його філософії - обґрунтування релігійно-морального світогляду, пізнання природи - безбожна справа. По Сократові, сумнів веде до самопізнання, потім до розуміння справедливості, права, закону, зла, добра. Він же сказав, що пізнання людського духу - от головне. Сумнів веде до суб'єктивного духу (людина), а потім веде до об'єктивного духу (бог). Знову ж по Сократові, особливе значення має пізнання сутності чесноти. Він порушив питання про діалектичний метод мислення. Він же переконав, що істина - це моральність. А щира моральність — це знання того, що добре. І елітарність знання веде до чесноти.

Сократ був цільною людиною, для якого власне життя було філософською проблемою, а найважливішим із проблем філософії було питання про сенс життя і смерті. Не відокремлюючи філософії від дійсності, від всіх інших сторін діяльності, він ще менше винний у якому б то ні було розчленовуванні самої філософії. Його світогляд був настільки ж цільним, земним, життєвим, настільки ж повним і глибоким вираженням духовного життя й античного світу.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes