Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, Детальна інформація

Всюди була запроваджена латинська мова, по всій Україні будувались католицькі костели та монастирі, а діючи православні передавались у власність католицької церкви, або продавались євреям під склади та корчми. Польський король роздавав українські землі своїй шляхті “за просто так”.

Українці були фактично зведені до статусу рабів. Українська шляхта та значна частина литовської виступали на захист своїх прав.

Невдовзі польське дворянство отримало значні привілеї. Після унії 1596 року, яку уклали між собою католики та частина православних владик вийшов указ короля, який урівнював в правах з поляками тих українців які приймали католицьку або уніатську віру. До того ж католицька церква через поширення мережі своїх навчальних закладів на території України дістала змогу прищеплювати молодим українським шляхтичам потрібний світогляд і таким чином підкоряти собі нові українські землі.

Внаслідок цього більша частина нашої шляхти “сполячилась”, згадати хоча б за нащадка Байди – Вишневецького – Ярему Вишневецького, ренегата, який своєю жорстокістю по відношенню до власного народу вразив навіть поляків, які ж і підбили його на цю справу.

“У 1505 р. контрольований шляхтою сейм схвалив закон “Nihil novi”, за яким королю заборонялось видавати нові укази без згоди ставників шляхти. А у 1573 р., коли помер останній представник династії Ягеллонів , шляхта отримала право обирати собі монархів і визначати їхні прерогативи шляхом угоди, що називалася “Pacta conventa”

Дехто може запитати, а для чого я навів цю цитату. А навів її для того, щоб показати як зростала сила і неконтрольованість шляхти в Речі Посполитій.

Суть справи в тому, що справжнім господарем в країні стала анархічна, жорстока, бездушна шляхта. Саме в цьому лежать всі причини Визвольної війни. Шляхта обмежила короля в усіх правах і нема кому було навести лад у державі, забезпечити всім так необхідний спокій...

Шляхта почала вважати всі інші версти населення “бидлом”, позбавили більшість міст Речі Посполитої Магдебурського права, обклали своїх купців величезними податками, а самих себе позбавили цих податків (тоб-то створили всі умови для занепаду міст та розвитку їхніх маєтків ). Для розквіту своїх маєтків шляхта захоплювала необжиті землі, оголошували на них “слободу” (звільнення від податків на кілька років) для заохочення населення до переїзду в ці землі, а коли минав строк цієї “слободи” селян обкладали нечуваними податками.

“Ще недавно вільних селян змушували відробляти на своїх панів по 3-4 дні щотижня. Додатково вони мали виконувати на користь феодалів різноманітні повинності , водночас продовжуючи сплату в королівську казну податків за хату та худобу. Магнати часто здавали свої володіння в оренду , згідно з якою орендар отримував усе, що здатен був витиснути з селян понад встановлену кількість. Орендарями часто ставали євреї, які не мали права володіти землею, а лише могли орендувати її. Наприклад у величезних володіннях роду Острозьких було 4 тис. орендарів – євреїв , а у 1616 р. більше половини українських земель , що належали короні, орендувалися єврейськими підприємцями. Прагнучи повернути з прибутком вкладені ними гроші за відносно короткий період у два – три роки, вони нещадно визискували селян та виснажували землі, не дбаючи про майбутні наслідки. Нерідко орендар вимагав, щоб селяни працювали на нього по шість – сім днів , виганяючи їх у поле за допомогою магнатських слуг.

Іншою формою оренди стало надання тимчасової монополії на виробництво і продаж горілки, солі та тютюну орендареві, який потім вимагав від селян яку завгодно плату за ці високоціновані продукти. Немає доводити, що це все не додавало євреям – орендарям популярності серед українського населення. За словами англійського історика Нормана Дейвіса участь євреїв у жорстокій експлуатації селян шляхетсько – єврейської спілкою “була єдиною найважливішою причиною тієї страшної відплати, що не раз упаде на них у майбутньому”

Гніт з боку Польщі та близкість Дикого Поля зумовило появу козацтва, цього вирішального чинника визвольної війни.

Попервах козацтво займалось лише захистом України від татар. Польські королі бачили свою безсилість та небажання шляхти воювати з татарами, прихильно ставились до козацтва, а король Стефан Баторій в 1582 р. дав козакам такі ж привілеї як і шляхті , та й узяв їх на службу в державне військо.

Але шляхта , побоюючись козацтва почала руками наступних королів всіляко обмежувати їх права. Наслідком цього стали козацькі повстання Криштофа Косинського в 1591 р. та Северина Наливайка в 1596 р. Певний час протиріччя між козацтвом та шляхтою вдавалося розв(язувати видатковому гетьману Петру Сагайдачному, але із його смертю в 1622 р. ці проблеми повстали з небаченим досі розмахом. До того ж долучилось повідомлення короля Сигизмунди ІІІ козацькими походами на Крим і в турецькі причорноморські міста (через усі рейди козацтва, Турція почала загрожувати королю війною, а Польща була незміримо слабша за свого ймовірного суперника...) Польська влада спробувала ввести обмеження щодо козаків, а отримала повстання Марка Жмайла в 1625 р., та Тараса Трясила в 1630 р. В наслідок виступу Трясила та смерті фанатичного короля Сигізмунди ІІІ, козацтво отримало значні поступки.

До того ж новим королем став прокозацько настроєний Владислав. Зокрема , він визнав рівність обох церков України, реєстровим козакам знов надали право самоврядування.

Але невдовзі шляхта почала знов обмежувати права козацтва і козацтво знов підняло повстання у 1637 р. на чолі з Павлюком . Після розгрому цього виступу гетьман Яків Острянин та Дмитро Гуня вели боротьбу у 1638 р. І в цьому випадку козацтво отримало важку поразку. Шляхта позбавила козаків майже усіх прав.

“Польський уряд порішив відібрати козацькому війську всі його дотеперешні “вольності” і привілеї. Козаки мусили передати полякам артилерію, булави й усі військові відзнаки. Реєстрове військо утратило свою самоуправу. На його чолі мав стояти не виборний гетьман, а комісар, назначений королем.

Полковниками мали бути не козаки, а польські офіцери. Реєстр зменшено знову до 6000 і до війська допущено тільки тих, що не брали участь в повстанні. Це був такий тяжкий погром, що козаки не могли прочуняти з нього цілих десять років”

Повстання

“ Рідко коли окремі особи так вирішально визначали хід епохальних подій, як це зробив стосовно Великого Українського повстання 1648 р. Богдан Хмельницький”.

Богдан Хмельницький народився у 1595 р. в сім(ї дрібного шляхтича. Брав участь в битві під Цецорою 1620 р. і попав у полон. Через два роки повернувся додому. Служив в реєстровому козацькому війську. Дослужився до головного військового писаря. Для тих, хто не знає - ця посада у козацькому війську дорівнює нинішній посаді начальника штабу, тобто Хмельницький був другою людиною у війську, після гетьмана.

Після ординації 1638 р – сотник в Чигирині. Все б так і залишилося в житті Хмельницького, якщо не втрутився би безглуздий випадок: Чигиринський підстароста Данієль Чаплинський захотів у 1646 р. маєток Хмельницького, вбив його меншого сина та викрав наречену сотника.

Хмельницький спочатку звернувся до суду, а потім, побачивши безперспективність цього діла подався на Січ.

“Гіпнотичний вплив, що його Хмельницький умів справляти на маси, став очевидним коли, рятуючись від поляків, які розвідали про його наміри, він із жменькою прихильників у січні 1648 р. втікає на Запорізьку Січ. За короткий час він здобуває підтримку запоріжців, виганяє із січі польську залогу й добивається гетьманства. Спочатку заколот, що набирав сили, мав усі ознаки попередніх невдалих повстань: засліплений жадобою помсти, козацький старшина, якого покривдили магнати, втікає на Січ і переконує запоріжців встати за свої (і його також) права. Проте, у випадку з Хмельницьким винятковий талант організатора, полководця та політика все докорінно змінив. “

Хмельницький добре розумів всі вади козацького війська – козаки були добрими піхотинцями та поганими кіннотниками. А татари в той час були дуже невдоволені політикою польського уряду. Тому Хмельницький зробив хід “конем” – заключив угоду з татарами про спільні дії проти польського війська.

“Польська влада добре розуміла чим загрожує поява Хмельницького в Україні, отож, коронний гетьман М. Потоцький уже 5 лютого 1648 р. вирушив з коронним військом з Бару на Корсунь, а в універсалі до повстанців вказав видати йому Хмельницького і розійтися. В разі непокори Потоцький погрожував “усі достатки ваші , котрі у волості маєте, забрати, жінок, дітей вирізати”

Бойові дії почалися у квітні. Гетьман Потоцький зупинився з головними силами під Корсунєм, а вперед вислав свого сина Стефана з 4 тисячами війська до яких ще мали приєднатись реєстрові козаки, що спускались на човнах по Дніпру.

Хмельницький вдало використав роз(єднаність польських військ. Війська в нього було всього 3000 козаків, не враховуючи татар більша частина яких мала приєднатися згодом. Тому Хмельницький через своїх агентів спровокував заворушення серед реєстровців, внаслідок чого ті приєднались до повстанців.

“Хмельницький тим часом перетягнув на свою сторону ті реєстрові полки, що плили на човнах Дніпром. Дня 4 травня 1648р. між тим військом зчинився розрух: якийсь козак ухопив корогву й почав скликати “Чернецьку раду”. Старшина кинулася до зброї, але козаки пішли на неї, схопили її живцем і потім засудили на смерть. Повстанці обрали собі за старшого Филона Джалолія й під його проводом пішли до Хмельницького. Дня 12 травня вони були вже над Жовтими Водами, демонстративно пройшли повз польський табір, вистрілили з рушниць і подалися до Хмельницького. Другого дня за їх прикладом пішли й реєстрові Шемберга – всі попереходили до повстанців”

А передісторія цього така: 26 квітня Хмельницький попав на Стефана Потоцького і взяв його війська в облогу під Жовтими Водами. Поляки, після “зради” реєстрових козаків почали переговори з Хмельницьким про капітуляцію – тобто, що вони (поляки) віддадуть козакам усе важке озброєння і підуть геть, лише з особистою зброєю для самозахисту (пістолі та шаблі). Хмельницький на це згодився, бо не хотів втрачати козаків, і сподівався на ласку короля, але татари порушили домовленість і напали на поляків в урочищі Княжі Байраки 15 травня. Там до татар примкнула певна частина нереєстрового козацтва.

Таким чином польський загін був повністю знищений , а Стефан Потоцький помер в татарському полоні від поранень.