Київська Русь, Детальна інформація

1. Сидоренко О.Ф. Українські землі в міжнародній торгівлі :ІХ-середина XVII ст.- К.: Наук. думка, 1992.

2. Ємченко О. Як ходили "із варяг у греки" //Київська старовина. -1992.- Nо 2.

3. Котляр М. Ф. Грошовий обіг на території України за доби феодалізму. - К. : Наукова думка, 1971.

4. Брайчевський М.Ю. Скарби знайдені й незнайдені. - К.: Наукова думка, 1992.

б.Дубиняк Р., Цибаняк П. Грошова система в Україні за княжих часів: ІХ-ХІІІ с т.//Київська старовина .- 1992. - №4.

6. Пуцко В. Де виготовлено "чернігівську гривну "?//Ки їв. старовина. - 1992. - №4. С. 160-162.

8

України (1), дослідженнях Д. І. Дорошенка, І. П.Крип'якевича, Н.Полонської-Василенко (2) та інших.

Наявна література дала можливість поставити за мету курсової роботи - розкрити особливості соціально-економічного розвитку Київської Русі в ІХ-ХІІІ ст. Для досягнення цієї мети автор прагне:

висвітлити розвиток ремісничого виробництва;

дослідити внутрішню та зовнішню торгівлю Давньоруської держави, як важливого фактору її економічного розвитку,

7. Історія Української РСР: У 8-ми т. ,10-ти кн.-Т.І. - К.'.Наукова думка, 1979; Історія селянства Української РСР: В 2-х т.-Т. 1 - К.:

Наукова думка , 1967; Нариси з історії України. Вип. І .'Київська Русь і феодальні князівства ХІІ-ХІІІ ст.-К.: Вид-во АН УРСР, 1939.

2. Дорошенко Д. І. Нарис історії України.- Львів:Світ, 1991;

Крип'яке^вич І.П. Історія України.-Львів:Світ, 1990; Полонська-Василенко Н. Історія України :У 2-х т. Т.І.-К.:Либідь, 1992.

РОЗДІЛ І. Розвиток ремесла у Київській Русі

Ремеслу в господарському житті давньоруського суспільства відводилося важливе місце. Наукові дослідження Б.О.Рибакова, Б.О.Колчина, Ю.Л.ЩаповоЇ, Т. 1.Макарової, Г. Ф.Корзухіної, Г.О.Вознесенської дозволяють говорити про високий технічний і технологічний рівень ремесла, його широку спеціалізацію (1). У давньоруських містах були зосереджені головні центри ремісничого виробництва, хоча окремі галузі розвивалися в феодальних замках та селах.

Чорна металургія була провідною галуззю ремесла. Разом з землеробством вони становили основу економічного розвитку країни. На території Київської Русі було багато болотяних руд, з яких добували залізо. Високий /І8-40/ відсоток заліза містили руди Полісся. Спеціальні сиродутні горни переплавлювали залізо. їх залишки знайдені в багатьох пунктах. Залізоробне виробництво, яке мало зв'язок з ремеслом міст, було за їх межами. Б.О.Колчин на основі аналізу свідчень писцевих книг ХУ-ХУІ ст. вважає, що металургійна промисловість на Русі була винятково сільським промислом, який зберігає общинний характер (2).

Давньоруські міста здійснювали зв'язок з чорною металургією не тільки через ринок або відчуження общинних домників на користь феодалів. І вотчинні ремісники займалися виплавкою заліза. Потім продукція поставлялась князівським і боярським майстерням у міста. Очевидно, вже в давньоруські часи у металургійному виробництві мало місце відхідництво. Розкопки поселень металургів Х-ХІІ ст. в заплаві річки Тетерев засвідчили їх сезонний характер (3).

1. Рьібаков Б. А. Ремесло Древней Руси.- М., 1948 ; Колчин Б.А. Черная металлургия й дєревообработка в Древней Руси//МИА. -1953. -Вьіп.32; Шапова Ю.Л. Стекло Киевской Руси.- М., 1972; Макарова Т.И. Перегородчатьіе змали Древней Руси М. ,1975 ;Корзухина Г.Ф. Києве кие ювєлирьі накануне монгольского завоевания// СА.- 1950.-№4; Вознесенская Г.А.Технология кузнечного производства у восточньїх славян УІІІ-Х вв.//са.- 1979.- №2

2.Колчин Б.А. Черная металлургия... -с. 198-199.

3.Толочко П.П.Киев й Киевская земля в зпоху фєодальной раздробленности ХІІ-ХІІІ вв.-С. 163.

10

Були на Русі спеціалізовані центри залізоробного ремесла. Один з них був в місті Городськ на Тетерев! на території сучасного села з тією ж назвою в Коростишівському районі Житомирської області. У Вишгороді також виявлені залишки залізоробного ремесла,

Ковальські майстерні, де здійснювалася обробка заліза, виготовлення з нього різних речей для господарських потреб, військової справи, називалися кузнями, їх сліди виявлені в усіх давньоруських містах. Київ, Новгород, Смоленськ, Чернігів, Галич Вишгород - найбільші центри обробки чорного металу. Відомий асортимент виробів з заліза. Це 150 назв, у тому числі знарядь праці -22 назви, ремісничих інструментів - 46, видів зброї - 16, предметів домашнього начиння -37, наборів кінської збруї і спорядження вершника - 10, прикрас-19 назв. Потрібно відзначити досконалість ковальського інструментарію. Ковадла, молотки, кліщі, зубила, пробійники не поступалися за формою і функціональністю аналогічним інструментам пізніших часів.

Різноманітні техніки обробки заліза були відомі давньоруським ковалям: цементація, обточка, інкрустація кольоровими металами, кування, зварка, полірування. Висока якість металу ряду ковальських виробів доповнювалася функціональною довершеністю форми. Перш за все це стосується давньоруських мечів, які, за свідченням хорезмського вченого XI ст. ал Біруні, являли собою речі "дивні і виняткові". Меч з автографом майстра -"Коваль Людота", виявлений на Полтавщині біля селаХвощево, є свідченням цього. Руків"я меча прикрашене складним плетивом орнаменту, який нагадує художнє різьблення.

Металообробне ремесло у XII ст. замість високоякісних багатошарових стальних лез почало застосовувати клинки з наварними лезами на залізній основі. Така технологія дозволила різко підвищити продуктивність праці. Це було свідченням ринкового характеру ковальської справи, що розвивалась на вільній міській основі. У XII -XIII ст. значно збільшився асортимент ковальських виробів, з'явилась серійність у виробництві.

У Київській Русі "кузнец" означало також ремісника, який працював з кольоровими металами - золотом, сріблом, міддю.

11 Ковалі володіли високою майстерністю обробки кольорових металів, відомих у середньовіччі: литвом, волочінням дроту, сканню. Їм були відомі також філігрань, зернь, знали вони техніку виготовлення емалей, свинцевих і олов'яних відливок. У XII ст. київські майстри винайшли мистецтво відливок у так званих "імітаційних" формочках. За допомогою цієї техніки виготовлялися прикраси, які імітували коштовні золоті і срібні вироби. Вони надходили на широкий ринок.Хрести-енколпіони були монополією київських ливарників. Вони користувалися широким збутом не лише в межах Київської Русі, а й у сусідніх регіонах.

Високотехнологічна досконалість була властива давньоруським перегородчастим емалям. Ця складна техніка, запозичена Руссю в Х-ХІ ст. у Візантії, набула особливого поширення в ХІІ-ХІІІст. Київ, Новгород, Чернігів,Галич,Володимир-на-Клязьмі - відомі центри виробництва емалей. Майстерні цих міст виготовляли князівські діадеми і барми, медальйони і колти, хрести, оклади церковних книг. Роботи київського майстра другої половини XII ст. Лазаря Богші є найдосконалішими в галузі руської емалевої справи. Маємо дві князівські діадеми /з деісусним чином і зображенням сцени вознесіння Александра Македонського/, а також знаменитий хрест Єфросинії Полоцької. В центральній частині стародавнього Києва, а також на території Печерського монастиря виявлені залишки ювелірних майстерень, пов'язаних з виробництвом речей, оздоблених емалями.