Окупаційний режим України, Детальна інформація

Міністерство освіти і науки

Реферат на тему:

“Окупаційний режим України”

2001 рікПлан

Фашистський окупаційний режим в Україні. 313-318

“Новий порядок” на Україні.

Використана література:

Новітня Історія України А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжик, Київ, Вища школа 2000.

Історія України, В.І.Семененко, М.О.Ратченко, Харків “Торсінг” 2000.

1. Фашистський окупаційний режим в Україні.

З ініціативи ОУН в складі німецької армії було створено дві українські військові частини «Нахтігальд » і «Роланд». Провід вважав, що вони стануть у майбутньому ядром збройних сил Української держави. Крім того, обидві націоналістичні організації створювали Похідні групи ОУН, які налічували близько 7000 добре навчених осіб. Вони мали охопити своєю діяльністю усю територію України. У визначених районах Похідні групи створювали націоналістичні організації і встановлювали українську державну владу. Українське правління запроваджувалось у 11 областях.

ЗО червня 1941 р. у Львові ОУН-Б проголосила створення Української держави. Було сформовано Українське Державне правління — крайову владу на чолі з Ярославом Стецьком. Ці акції проводились без погодження з керівництвом Німеччини. На початку липня 1941 р. німці заборонили діяльність правління, заарештували його керівників. Саме тоді були проведені масові арешти членів ОУН (15 керівних діячів і близько 300 членів) і кинуто їх до концентраційних таборів. За відмову скасувати акт незалежності був також арештований С. Бандера, який перебував в концтаборі Заксенхаузен до вересня 1944 р.

У директиві поліції безпеки СД № 12/41 під грифом «секретно, Державної важності» зазначалось: «Всі активісти бандерівського руху повинні негайно арештовуватись і після ретельного допиту мають бути ліквідовані під виглядом грабіжників».

У вересні 1941 р. підрозділи СС заарештували і стратили більшість членів похідних груп. Через два місяці накинулись також на ОУН-М. Було розгромлено її київську організацію, розстріляно понад 40 провідних членів, у тому числі поетесу Олену Телігу, закрито популярну газету «Українське слово».

Репресії гестапо набували дедалі більших масштабів. У Миргороді на Полтавщині розстріляно заступника Крайового провідника ОУН Миколу Лемика, в Житомирі — членів обласного Проводу ОУН В. Хому і М. Кравця, в Києві — В. Щибру і О. Сидницького. Від рук німецької поліції загинули в Кривому Розі Г. Максимець, С. Шерстюк, на Волині — Г. Максим'юк, О. Бродич, в Джанкої (Крим) — М. Любик та ін

Слід підкреслити, що репресії проходили у більшості регіонів України. Це свідчить про те, що мережа оунівських організацій була поширена майже по всій державі, а не тільки в західноукраїнських теренах.

Відтоді ОУН переходить у підпілля і розпочинає підготовку до активних дій проти фашизму.

Якою ж була нацистська влада в Україні?

Насамперед потрібно зазначити, що з початком війни в планах німців щодо майбутнього розвитку українських земель відбулися кардинальні зміни. В роботі створеного ще в середині 30-х років зовнішньополітичного бюро НСДАП під керівництвом Розенберга українська проблематика займала одне з перших місць. Відповідно до концепції «свідомого європеїзму» необхідно було роздробити народи регіону за національними ознаками, нацькувати їх один на одного, а потім легко підкорити. Саме тому Розенберг спочатку пропагував ідею формально самостійних, проте фактично залежних від рейху держав в Україні та на Кавказі, що могли бути створені для протидії ослабленій російській державі.

Однак наприкінці 30-х років відбувається певна еволюція поглядів Гітлера щодо створення під протекторатом Німеччини «Великої України». З початком війни проти Радянського Союзу економічні інтереси третього рейху почали різко домінувати над політичними розрахунками.

Згідно з економічною частиною плану «Барбаросса» першим завданням є якнайшвидше здійснення повного продовольчого постачання німецьких військ за рахунок окупованих областей. Безумовно, що одним з ключових об'єктів пограбування була Україна. Що стосується довгочасної перспективи, то тут визначались два етапи. Перший — розрахований на період війни — це максимальне використання економічних і трудових ресурсів завойованих на Сході територій, насамперед продовольства України та нафти Кавказу. Другий — забезпечення домінування німецької нації на окупованій території. Відповідно до «Генерального плану Ост» це означало фізичне знищення слов’янських народів, часткове онімечення «нордичних груп населення», що є у складі СРСР, підрив біологічної сили слов’янських народів, масові депортації населення (переселення 65 відсотків українців із Західної України до Сибіру), переселення німців на окуповані землі і створення системи озброєних селянських поселень колоністів, безпосередньо підпорядкованих СС тощо.

Як же на практиці німецько-фашистський режим виконував завдання щодо освоєння завойованого «життєвого простору»?

З самого початку німецька політика тут мала ознаки окупації і носила колоніальний характер. Українські землі були розділені на окремі частини, зокрема, дистрикт Галичина приєднано до Генеральної Губернії, Рейхскомісаріат Україна, території під німецьким військовим управлінням; під румунською окупацією була Північна Буковина і частина Північно-Східної України, включаючи Одесу, названу Трансністріею, і Закарпаття — в складі Угорщини. Такі дії свідчили про переконливість нацистського керівництва в тому, що «України не існує... це всього-на-всього географічне поняття».

Як уже зазначалося, українське населення, насамперед західних регіонів, прихильно зустріло німців, вбачаючи в них визволителів від сталінського режиму. Ці сподівання живилися також тим, що на українських землях, які увійшли до Генерального губернаторства, німці дозволили відкрити українські школи, культурні товариства, ожило релігійне життя. Виникли комітети допомоги і підтримки для біженців, що прибували з СРСР. «В цій атмосфері, — зазначав один з провідників ОУН Л. Ребет, — німецька політика видавалася прихильною для української справи, і в громадській думці наших емігрантів утворилося уявлення, що німці є справжніми нашими союзниками».

Нацистським правителем найбільшої окупованої території України — Рейхскомісаріат України — було призначено Еріха Коха, адміністратора, відомого своєю жорстокістю й нетерпимістю, а також особливою ненавистю до слов’ян. Після призначення, у зверненні до свого штабу він говорив: «Мене знають як жорстоку собаку. Саме тому мене призначено рейхскомісаром України. Наше завдання полягає у висмоктуванні з України всіх товарів, які можна захопити, без огляду на почуття і власність українців. Панове, я чекаю від вас найсуворішого ставлення до місцевого населення».

Німці запровадили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим з поліцейським терором. Україну було перетворено на німецьку колонію, яка входила в німецький «життєвий простір» і стала джерелом харчів і робочої сили, адже 85 відсотків усього постачання Німеччини продуктами з території СРСР було з України. З 2 і 8 млн. чол., в основному молоді, примусово відправлених на роботи До Німеччини, 2,4 млн. були з України.

Пограбування відбувалося з німецькою ґрунтовністю і педантичністю. Була створена система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим було «Центральне товариство Сходу», яке мало ЗО комерційних відділів з 200 філіями на місцях. «Товариство» здійснювало облік, вилучення і переробку усієї сільськогосподарської продукції на окупованій території. У його операціях брали участь 250 німецьких сільськогосподарських фірм. За даними О. Бойка, від початку окупації до березня 1944 р. тільки завдяки “зусиллям” “товариства” з України було вивезено 9,2 млн. т зерна, 622 тис. т м'яса та мільйон тонн інших продуктів, для перевезення яких було задіяно 1418 тис. вагонів.

Для інтенсивнішої експлуатації населення німці зберегли колгоспну систему. Приватна торгівля, за винятком базарів і української кооперативної організації, була заборонена. Промисловість німці не відбудовували, за винятком галузей, пов'язаних з видобуванням деяких видів сировини.

Усі культурні товариства, зокрема «Просвіта», були ліквідовані. Допускалась тільки початкова освіта, чотирикласні школи. Закрито наукові установи, бібліотеки, музеї, театри. Преса (близько 115 часописів) перебувала під контролем німецької адміністрації.

Людство ніколи не забуде і не пробачить фашистам масового знищення населення. Масовий терор проти українського народу німці застосовували ще з більшою жорстокістю і в більших розмірах, ніж в інших окупованих країнах. Відділи СС знищували цілі села.