Роль власності у соціально-економічних процесах, Детальна інформація

A

\x8460\x0384\x1607\x1100\x8484\x3103$\x8460\x0384

\x150A\x1100\x8684\x1203\x6D64\x0101\x3100$\x8460\x0386

\x2431\x6000\x8684\x6103\x0324

\x2431\x6000\x8484\x6103\x0224

\x260A\x0B01\x0246\x0F00\x3584\x1204\x6864\x0101\x1300\x78A4\x1400\x78A4\x3100$\x845Eе\x120A\x1100\x8684\x1203\x6D64\x0101\x3100$\x8460\x0386

AE

L

<ність реалізується через найбільш повну взаємопов’язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Коузом, А. Алчіаном та ін.) на початку 60-х років нашого століття:

право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;

паро суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди збоку зовнішнього середовища;

право на передачу благ у спадок;

право на безстроковість володіння благом;

заборона на використання способу, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;

право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення благ на сплату боргу;

право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності видів приватної форми власності.

Приватна власність близька по змісту з індивідуальною в тому смислі, що основні правомочності сконцентровані в одній фізичній особі чи юридичній особі. Але приватна власність, як особлива форма, відрізняється від індивідуальної тим, що ознаки (правомочності) тут можуть розділятися і персоніфікуватися в різних суб'єктах. Трудяться одні, а розпоряджаються доходом і майном інші. Становище останніх визначається економічною владою, а становище перших — економічною залежністю. У проміжному становищі знаходиться керуючий (менеджер), оскільки, як відзначалося вище, керуючі беруть участь у виконанні функцій за розпорядженням. Якщо приватна особа, будучи власником умов виробництва, не застосовує працю найманих робітників, то таку власність варто визначити як індивідуальну (чи приватно-трудову).

3. Державна власність. Ця форма є панівною формою власності в Україні. Від попередніх форм вона відрізняється тим, що абсолютні права власності знаходяться не в окремих приватних осіб і їхніх об'єднань, а в державного інституту публічної, політичної й економічної влади. Держава є верховним розпорядником майна (умовами виробництва). Керують виробництвом призначені державою керівники (менеджери). Особливість власності державних підприємств полягає в тому, що їхнє майно не поділяється на частки і не персоніфікується в окремих учасниках економічного процесу, і в цьому смислі вона унітарна.

Власність на основні фактори (кошти) виробництва одержує тут вищу форму анонімності, оскільки суб'єктом розпорядження майном підприємств виступають федеральні державні органи.

Розвиток процесів усуспільнення в індустріальному виробництві веде до наростання процесу анонімності власності й у спеціальних органах різного рівня. Паралельно відбувається наростаюча соціалізація економіки. Тому деякі риси державної власності як об'єктивно необхідної форми знаходять свою актуальність у вже доступній для огляду перспективі. В області екології й інших національно значимих сферах вони здобувають практичну значимість і інституціональний механізм реалізації екологічних, соціальних і інших програм.

Державна власність реалізується ще в одному напрямку. Володіючи економічною (і політичною) владою, вона директивно привласнює частину доходів суб'єктів економічного процесу (через податки, акцизи, мита і т.д.) і перерозподіляє їх.

У економічно розвинених країнах державна власність зазнає змін. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.

4. Муніципальна власність. Поряд з державною муніципальна власність є різновидом публічної власності. Верховним розпорядником майна муніципальних підприємств є органи місцевої влади (міські, районні й ін.). Управління муніципальними підприємствами здійснюється або безпосередньо муніципальними органами, або через призначених керівників (чи менеджерів). Створений доход може розподілятися муніципальними органами, керівниками чи самостійно за участю трудових колективів.

5. Кооперативна власність. В основі цієї форми лежить об'єднання індивідуальних власників. Але це не арифметична сума індивідуальних власників, а їхня функціонуюча єдність. Кожний у кооперативі бере участь своєю працею і майном, має рівні права в управлінні і розподілі доходу. Кооперативна власність може бути частковою, де визначені частки кожного учасника в майні кооперативу, чи безчастковою, тобто без виділення і персоніфікації часткою майна кожного учасника.

У невеликих по розмірах кооперативах не створюються особливі органи управління. У великих кооперативах створюються спеціальні органи управління і виділяються спеціальні люди для управління справами кооперативу. У цьому випадку кількісний ріст породжує якісні особливості, оскільки учасники кооперативу делегують особливим органам і модулям одне з найважливіших прав власності — управління і навіть частково функції розпорядження. Тому необхідно помітити, що протиріччя між функціями і суб'єктами розпорядження і управління можливі в кооперативній формі, оскільки відбувається делегування функції управління особливим органом і учасником. По змісту до кооперативної власності дуже близькі підприємства, що одержали назви "робочої власності", що утвориться в результаті викупу працівниками підприємств у приватних власників.