Роль власності у соціально-економічних процесах, Детальна інформація

6. Корпоративна форма. Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набула корпоративна форма власності як колективно-приватна. Корпорації – акціонерні підприємства.

Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, – підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси – й суспільного багатства, право безстрокового успадкування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій, як юридичний інститут володіння, приватна власність забезпечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі – колективні – форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності.

Серед переваг корпоративної форми власності є і такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації.

Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Дедалі більшої ваги набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності. Йдеться про передання певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам підприємств, що входять до корпорацій.

Сутність заходів, про які йдеться, полягає в тому, що за рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії.

7. Акціонерна власність. У зв'язку із широким поширенням акціонерної власності в сучасній ринковій і перехідній економіці необхідно більш детально розглянути природу й особливості цієї форми. Тут об'єктом власності є не засоби виробництва, а лише цінні папери, які їх представляють. Ці папери дають безумовне право на частину доходу й умовне право на участь в управлінні. Але самі по собі ці папери не дають ніякого права на розпорядження навіть тією часткою майна, що відповідає номінальній чи ринковій ціні цінного папера. По-друге, номінальне право на участь в управлінні може перетворитися в реальну можливість тільки для тих, хто сконцентрував у своїх руках контрольний пакет. З цього погляду акціонерна форма є видом анонімності власності, що створює великі можливості для концентрації економічної влади у частини (як правило меншої) учасників. Акціонерна форма має особливості в порівнянні з приватною власністю. Одна особливість полягає в тому, що одні приватні власники (власники контрольного пакета акцій) одержують можливість розпоряджатися не тільки чужою працею і доходом, але і чужою власністю інших учасників. У цьому смислі акціонерна власність — своєрідна форма мультиплікативної приватної власності. При цьому величина мультиплікатора є обернено пропорційною до частки, що утворює контрольний пакет акцій.

Іншою особливістю акціонерної форми є її асоціативність чи узагальненість ознак форми власності.

Акціонерна власність — це власність багатьох фізичних (і юридичних) осіб на єдиний процес присвоєння з нерівномірно розподіленими правами. Одні фізичні особи мають право на користування майном (засобами виробництва) і на доход у формі зарплати. Інші фізичні і юридичні особи мають право тільки на доход (володіння привілейованими акціями). Треті мають право на доход і участь в управлінні. Окремі учасники акціонерного товариства чи їхня група можуть сконцентрувати реальні права, що дають економічну владу (через контрольний пакет). Разом з тим всі учасники акціонерного товариства так чи інакше поступаються правами управління спеціальному органу і спеціальним людям, що у великих компаніях, особливо з розпиленим пакетом акцій, приводить до відокремлення функції управління і концентрації приватної економічної влади в руках менеджерів. Акціонерна власність по своєму змісту не укладається в класичні рамки приватної власності. Вона має реальні риси асоційованої власності багатьох учасників з делегуванням деяких прав і утворенням структур, що концентрують ці делеговані права.

Отже, акціонерна власність має наступні основні особливості. По-перше, по складу учасників (власників) вона є змішаною і комбінований одночасно. Її учасниками можуть бути самі різні юридичні особи (включаючи державу й іноземних учасників). По-друге, акціонерні товариства створюють ефект мультиплікативного розпорядження чужим майном і чужими активами, причому на добровільній основі. Власники контрольного пакета акцій розпоряджаються реальним майном учасників товариства, що не володіють контрольним пакетом. По-третє, акціонерна власність породжує ознаки перехідної форми. По своєму змісту вона сполучає риси приватної і суспільної власності.

8. Змішані форми. Сучасна економіка характеризується динамізмом, різноманіттям змін економічних відносин, форм і інститутів. Стосовно до власності відбувається дифузія різних форм і відносин власності, у результаті чого ускладнюється внутрішній зміст окремих форм. Усередині окремих форм з'єднуються риси різних форм власності. Наприклад, усередині державних підприємств можуть утворитися структури приватнопідприємницького і кооперативного характеру, і в рамках державних підприємств утворяться риси різних форм власності. У перехідній економіці України цей процес торкнувся всіх сфер. Наприклад, різні медичні центри в державних медичних установах функціонують на приватних чи кооперативних початках. Аналогічні структури маються й у державних вищих навчальних закладах. Чи, наприклад, колгоспи і радгоспи перетворені в акціонерні товариства, але продовжують функціонувати на кооперативних початках, знову об'єднавши виділені працівникам паї.

Особливим напрямком утворення змішаних форм власності є соціалізація окремих форм: участь працівників у управлінні виробництвом і розподілом доходу; участь державних і приватних підприємств у забезпеченні працівників житлом, медичним обслуговуванням змінює соціальну сферу різних форм власності.

Не слід ототожнювати змішані форми власності зі змішаною економікою. Форма власності — це характеристика складної внутрішньої структури окремої форми власності. Тут у рамках окремої форми сполучаються різні типи головних правомочностей по праці, управлінню, доходу.

3.2. Економічна теорія прав власності.

У сучасній економічній теорії одержав розвиток цілий напрямок економічного аналізу, іменований неоінституціоналізмом.. Одною з найбільш відомих теорій цього напрямку є економічна теорія прав власності.

У витоків теорії прав власності стояли два відомих американських економісти – Р. Коуз, лауреат нобелівської премії 1991 р., почесний професор Чикагського університету, і А. Алчіан, професор Лос-анжелеського університету. Надалі в розробці і використанні цієї теорії брали активну участь Й. Барцель, Г. Демєєц, Д. Норт, Р. Понзер і ін.

Своєрідність підходу автора цієї, за їхніми словами, «універсальної мета-теорії» до трактування власності і її використанню в якості методологічної і загальнотеоретичної основи економічного аналізу полягає в наступному.

По-перше, у своїх дослідженнях вони оперують не звичним для нас поняттям «власності», а використовують термін «право власності». Не ресурс сам по собі є власністю, а «пучок чи частка прав по використанню ресурсу – от що складає власність».

Повний «пучок прав» складається в наступних одинадцятьох елементах, що вже згадувалися в попередніх пунктах:

право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;

паро суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди збоку зовнішнього середовища;

право на передачу благ у спадок;

право на безстроковість володіння благом;

заборона на використання способу, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;

право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення благ на сплату боргу;

право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Результативність власності залежить від реалізації прав власності.