Векселі, Детальна інформація

Далі розглянемо всі можливі варіанти одержання (придбання) векселя з метою виявлення ситуацій, у яких має місце торгівля цінними паперами.

По-перше, вексель може «потрапити» на підприємство в якості погашення (забезпечення) заборгованості за відвантажений раніше товар, надані послуги, виконані роботи. Тобто підприємство в цьому випадку є першим векселетримачем.

По-друге, вексель можна одержати по передатному напису (індосаменту). При цьому варіанти такого одержання можуть бути різноманітні - обмін на товари (роботи, послуги) або просто придбання за кошти. Тобто в даному випадку підприємство виступає наступним векселетримачем.

Незважаючи на подібність цих варіантів , що здається, вони істотно відрізняються. І от чому.

У першому випадку мова зовсім не йде про покупку векселя (як того потребує п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток). Це випливає з того, що право власності на вексель як цінний папір до першого векселетримача не переходить, а належить йому з моменту видачі векселя (у даному випадку вексель як цінний папір об'єктом угоди не є, а виконує функцію безумовного грошового зобов'язання).

Крім того, для того, щоб назвати операцію купівлею, необхідно знайти продавця векселя, тобто особу, що здійснює операцію з його продажу. Векселедавця продавцем векселя назвати вже ніяк не виходить - він його (вексель) повинний буде ще погасити.

Для доказу нашої позиції звернемося також до статті 224 ЦК, що визначає правовідносини, що виникають із договору купівлі-продажу. Використання ЦК у даному випадку грунтується на таких міркуваннях: Закон про податок на прибуток не містить визначення «продаж цінних паперів», а використання терміну «продаж товарів» у даному випадку неправомірно, тому що на даному етапі вексель товаром не є. У відповідності зі статтею 224 ЦК продавець за договором купівлі-продажу зобов'язується передати майно у власність покупця.

Проте у відповідності зі статтею 225 ЦК право продажу майна належить власнику. Це означає, що приймати рішення про відчуження майна може тільки його власник, тому що за договором продавець зобов'язаний передати не тільки (і не стільки) саме майно, скільки право власності на нього. У зв'язку з цим продавець не може продати покупцю те майно, на яке у нього самого немає права власності, що і має місце у випадку видачі векселя.

Під майном слід розуміти основні фонди й оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відбивається в самостійному балансі підприємства (частина 1 статті 10 Закону України «ПРО підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року № 887-ХII; далі - Закон про підприємства). З огляду на те, що вексель власного випуску в балансі до видачі не відбивався (а після видачі також відбивається не майно, а заборгованість), то він і майном векселедавця названий бути не може. Це у свою чергу підтверджує, що видачу векселя продажем (купівлею) як для векселедавця, так і для векселетримача назвати не можна.

Але якщо вексель надалі, наприклад, буде проданий векселетримачем, то фактично відбудеться грошова оплата за відвантажений раніше товар, надані послуги, виконані роботи, у якості погашення заборгованості (забезпечення) за які був отриманий вексель. І навіть у даному випадку, тобто при продажу векселя (не говорячи вже про його погашення векселедавцем), не йде мова про торгівлю цінними паперами, тому що немає першої операції (купівлі), що кваліфікує її як «торгівля цінними паперами».

З метою оподатковування реалізація векселя буде вважатися другою операцією (відповідно до термінів п.п. 11.3.1 ст. 11 Закону про податок на прибуток), тобто операцією по зарахуванню коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок векселетримача в оплату товарів (робіт, послуг). Першою операцією було відвантаження товарів, на дату здійснення котрої і були відбиті валові доходи і податкові зобов'язання по ПДВ по товарах (роботам, послугам). Підтвердження цьому можна знайти в листі ДПАУ від 22.10.99 р. № 605/4/15-1110, у якому про застосування п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток в даному випадку навіть мови не йде.

В другому випадку вже дійсно можна говорити про торгівлю цінними паперами, тому що така операція по одержанню векселя цілком відповідає поняттю «купівля» (наприклад, за кошти або будь-яку іншу компенсацію). Проте і цього недостатньо. Сама купівля не має ознак торгівлі цінними паперами. Необхідно, щоб вексель надалі був проданий. На погляд фахівців, тільки тоді застосування норм п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток буде правомірно.

Для визначення поняття «продаж» варто звернутися до п. 1.31 ст. 1 Закону про податок на прибуток, відповідно до яких під продажем товарів розуміються будь-які операції, здійснювані відповідно до договорів купівлі-продажу, міни, постачання й іншими цивільно-правовими договорами, що передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від термінів її надання, а також операції по безоплатному наданню товарів.

Застосування цього визначення щодо операцій з відчуження векселя правомірно на тій підставі, що вексель у даному випадку для цілей оподаткування на прибуток є товаром (див. п. 1.6 ст. 1 Закону податок на прибуток).

Вексель продається на підставі цивільно-правового договору, угоди між індосантом і індосатом, тобто передається у власність індосату, а отже, у даному випадку потрібно використовувати п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток.

Що ж стосується можливого погашення векселя векселедавцем (платником), то тут ситуація не настільки однозначна: купівля векселя (одержання по індосаменті) дійсно має місце, але продажу немає, тому що пред'явлення векселя до платежу і його погашення відбуваються не за цивільно-правовим договором, у результаті чого просто погашається раніше виникле вексельне зобов'язання.

У зв'язку з цим не має місця перехід права власності на погашуваний вексель, тому що вексель після його погашення фактично анулюється (тобто припиняє існування грошове зобов'язання, що випливає з нього).

Використання визначення «продаж товарів», приведеного в п. 1.31 ст. 1 Закону про податок на прибуток, у даному випадку некоректно по вже розглянутих причинах (тому що вексель у даному випадку товаром не є). Проте навіть виходячи з цього визначення, погашення векселя продажем цінного паперу названо бути не може.

Тому ще разом звернемося до статті 224 ЦК, що визначає, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи з цього, повинний мати місце факт переходу права власності на вексель, чого, як ми відзначили, при погашенні векселя не відбувається. Зазначена операція (погашення боргових зобов'язань) прямо передбачена п. 7.9 ст. 7 Закону про податок на прибуток і не спричиняє яких-небудь наслідків як для векселедавця (платника), так і для останнього векселетримача.

Крім того, якщо сказати, що вексель при погашенні продається, те хто цей вексель купує? Векселедавець не купує, а погашає вексель, що не те саме.

Але у випадку, якщо погашення не відбувається, а вексель передається векселедавцю шляхом упорядкування передатного напису, то в даному випадку вже можна говорити про його купівлю і продаж, а виходить, про ведення окремого обліку по торгівлі цінними паперами.

Як бачимо, неоднакове використання векселя (пред'явлення до погашення або подальша передача векселедавец або третій особі) веде до різноманітних податкових наслідків, що протиприродно, але цілком відповідає нормам Закону про податок на прибуток.

Зазначений момент варто мати на увазі, тому що за економічними наслідками погашення векселя і його передача векселедавцю можуть мати однаковий результат, але вексельне зобов'язання в першому випадку буде погашено, а в другому може бути припинене на підставі статті 219 ЦК у результаті збігу боржника і кредитора в одній особі. Але у випадку якщо згодом цей збіг припиняється (вексель, наприклад, був индосируваний векселедавцем або платником далі), то зобов'язання виникає знову і уже векселедавець буде змушений вести окремий облік по своєму ж векселю.

Також варто враховувати, що податкові органи схильні вважати придбання векселя з подальшим його погашенням торгівлею цінними паперами (див., наприклад, лист ДПАУ від 02.07.99 р. № 9672/7/22-3117, спільний лист ДПАУ, Міністерства фінансів України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 10.01.2000 р. № 179/18), не приводячи ніякого обгрунтування щодо того, що погашення векселя є його продажем.

Крім того, в абзаці 8 листи № 179/18 абсолютно правильно відзначається: «З огляду на, що відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону про податок на прибуток товарами є матеріальні і нематеріальні активи, а також цінні папери і деривативи, використовувані в будь-яких операціях, крім операцій з їхнього випуску (емісії) і погашенню, операції, що передбачають передачу прав власності на цінний папір (вексель), крім операцій з їхньому випуску і погашенню, є операціями по продажу цінних паперів». Тобто прямо говориться про те, що операції по видачі і погашенню векселя - не продаж. Аналогічний висновок зроблений і в абзаці 5 листи №9672/7/22-3117.

Таким чином, ДПАУ суперечить сама собі, привівши наступний ряд аргументів:

торгівля цінними паперами - операції по купівлі і продажу (абзац 4 п.п. 7.6.2 ст. 7 Закону про податок на прибуток; абзац 9 листи № 9672/7/22-3117);

погашення векселя - не продаж цінного паперу (абзац 8 листи № 179/18, абзац 5 листи №9672/7/22-3117);

купівля і погашення векселя - торгівля цінними паперами (абзац 10 листи № 9672/7/22-3117, абзац 18 листи № 179/18).

Розглянуті листи стосуються банків (що, в цілому, не має істотного значення, тому що для них застосовуються ті ж норми, що і для інших підприємств), але, з огляду на зроблені висновки, усе-таки незрозуміло: мова йде про банки, що виступають у якості торговців цінними паперами або, не є торговцями, що дуже принципово (особливо туманно це питання розкрите в листі № 179/18). Проте в листі № 9672/7/22-3117 однозначно говориться про визнання таких операцій торгівлею цінними паперами за критерієм для «неторговців», тобто при наявності операцій як по купівлі, так і по продажу (абзац 9 листа). При цьому створюється враження, що проголошений у листі ДПАУ від 06.05.99 р. № 2608/6/22-3116 для «неторговців» принцип «без продажу немає купівлі» (а виходить, немає торгівлі і застосування п. -7. 6 ст. 7 Закону податок на прибуток) на час забутий.