Дмитро Чижевський Про Історію Філософії України, Детальна інформація

На думку Чижевського, кожна конкретна філософія є усвідомленням абсолютно-ціннісних елементів певної національної культури, наукового світогляду, певної релігійності, є піднесенням цих конкретних форм культури у сферу абсолютної правди. «Як ми не можемо вважати лише один художній стиль носієм прекрасного, краси, а вважаємо, що в кожнім розкриваюФться різні і в різноманітності своїй однаково важливі сторони краси, так само і щодо окремих «філософій». І як моральний світ збіднів би, якби не було різних типів людей, що різними шляхами у різних формах стремлять до справедливості, як збідніло б мистецтво, коли б стратило різні національні та історично зумовлені форми, так і з пункту зору філософії, якби не було .різних історично-змінних та національних стилів у ній» н. Чижевський підкреслює, що помилки у філософії трапляються тому, що абсолютним проголошується одностороннє і часткове.

Кожна філософська система, яка хоче бачити в собі реалізацію абсолютної істини, стає помилковою. Це ж стосується і національної філософії, яка претендує на пізнання абсолютної істини.

Чижевський підкреслює, що всяка національна філософія, яких би успіхів не досягла вона у своєму розвитку, страждає обмеженістю, тому що як національна вона розвивається, спираючись на соціально-економічні та історичні умови розвитку певної країни, відображає в собі особливості національного буття, традицій, культури. Проте національне, яким би повнокровним воно не було, поступається загальнолюдському.

Виходячи з властивого йому розуміння взаємовідношення загальнолюдського і національного, Чижевський аналізує процес розвитку всесвітньої філософії. Він підкреслює, що розвиток філософської думки — це не що інше, як перехід від однієї часткової істини до іншої, від однієї «однобічності» до іншої. І може трапитися так, що філософська думка стане результатом безплідного хитання між цими односторонніми, обмеженими істинами, але може інколи піднятися над ними. Ці однобічності можуть і об'єднатися, синтезуватися. Проте синтез їх теж не свідчить про отримання повної істини. За своєю природою синтез обмежений. Однак незважаючи на це, синтез є якісно новим етапом розвитку філософської думки порівняно з окремими однобічними підходами.

На думку Чижевського, розвиток філософії і полягає в цих моментах синтезу. Ця закономірність властива не лише всесвітній філософії, а й кожній національній філософії. В кожній національності репрезентовані дві протилежні течії. Так само властиві протилежності кожній течії або напряму думки. Проте між протилежностями існує і спільне. Для прикладу Чижевський наводить західноєвропейську філософію, в якій поєднувались різні тенденції.

F

\x017D

E

B

D

F

\x0160

\x0152

\x017D

E

E

E

I

h\x02C6

h\x00AA

h\x02C6

"E

\x2403\x6103\x0324\x6467\x392B*

\x2403\x1103\xC484\x6002\xC484\x6102\x0324\x6467\x51F7)\x1100кції К. Ясперса, а трохи згодом, у Фрайбурзі, лекції Е. Гусселя та М. Хайдеггера. Отже, захопившись ще в Києві екзистенціальною «філософією серця», Чижевський здобув солідну підготовку, навчаючись у провідних представників євпопейського (німецького) екзистенціалізму.

Німці, є гегеліянці, навіть якби ніколи не було ніякого Геґеля, поспіль (в протилежність усім романцям» уділють інстинктивно ставанню розвитку глибший сенс і більшу вартість, ніж тому, що „є", — і ані трохи не вірять в поняття „буття"; так само, поскільки вони бажають визнати за їх людської логіки, що вона є логіка яко така, єдина форма логіки». — Досі ми не маємо таких філософів, значення яких для усіх було б таке безумовне, як; значіння, скажемо, Канта в історії німецької думки, яке визнає навіть Ніцше, що був запеклим ворогом Канта і кантіянства, або зі значінням Декарта, Мальбранша, Паскаля для французької думки. Розуміється, можна говорити про Сковороду, Гоголя або Юркевича, як про типових представників національного українського характеру. Але ні першому ні другому, ні третьому не вдалося свої своєрідні думки прищепні світовій думці, та щодо Сковороди і Гоголя, то вони більше над жали до тих, хто ставить проблеми, ніж до тих, хто дає їм остаточну формуловку

Особливості історії української філософії

До характеристики національного типу можна йти трьома шляхами. Перший із них це дослідження народної творчості, другий — характеристика найбільш «блискучих», яскравих, виразних історичних епох, які даний нарід пережив, третій — характеристика найбільш значних, «великих», видатних представників даного на роду

Поперше безумовною рисою психічного укладу українця — емоціоналізм і сентимонталізм , чутливість та ліризм; найяскравіше виявляються ці риси в естетизмі українського народного життя і обрядовості: з емоціоналізмом зв'язані безумовно і значні впливи протестантської течії Україні, бо однією із сторін протестантизму є висока оцінка в ньому «внутрішнього» в людині: одним з боків емоціоналізму в і своєрідний українськийі гумор, що є однією із найбільших глибоких виявів “артистизму” української вдачі. Поруч :і цими ритми стоять індивідуалізм та устремління до “свободи” в різних розуміннях цього слова. Третьою рисою є неспокій і рухливість.

У згаданих вище рисах ми бачимо в зародку тенденції історичного життя українського народу. Ці історичні тенденції накладали сніп відбиток; на ті психічні властивості українського народу, що вже існували у відпопідний час. Можемо навіть сказати, Що пародійний характер вибирав для себе те із історичних подій, Що якраз відповідало його єству. Найбільш важливими моментами історичного розвитку українського національного характеру треба вважати постійне тло української історії — природу України та Два періоди історичні — князівську добу та добу барокко.

Основним культурним з'явищем князівської доби було прийняття християнства та утворення на його ґрунті письменства. Треба визнати, що християнство, узяте з Візантії, не принесло з собою специфічних візантійських впливів. Основний вплив був всеж вплив старохристиянської літератури (щоправда, у візантійському виборі й освітленні). Отці церкви і| Святе Письмо — це були ті духовні сили, що впливали на стару Русь. Отже на Русь прийшли відгуки г е л і н і з м у. Геліністичні впливи безумовно відбилися і на усьому народному світогляді і знайшли — почасти — нове життя в новіші часи, — зокрема у Сковороди та Юркевича Найвиразніші і найзначніші є впливи б а- р о к к о. Впливи барокко дали на українському ґрунті розквіт пластичного мистецтва та літератури; до цього ж часу належить і максимально інтенсивна релігійна боротьба на українських земля і найширший розмах політичного життя. Риси духовності барокко залишилися в українському національному типі аж досі. Основі духовна риса барокко це «декоративність», що цінить більш широкий жест, ніж глибокий зміст, — більше розмах і кількіст ніж внутрішню якість, більше — вираз, форми вияву змісту, ніж зміст самий, одним словом — цінить більше «здаватися» ніж «бути» Але в психічній сфері стремління до «декоративности», до широкого жесту, до «імпозантності» природно веде до певної ілюзорної пишноти та маєстатності, за якою може нема достатньої духовної підпори, веде до певного «психічного авантюризму», що відбивається і в життю і в культурній творчості. Залишили слід, розуміється і глибші та значніші риси бароккової духовності — стремління великого та до безмежності, відсутність страху перед сполученням протилежностей (синтеза християнства та античності в зах.-євр. барокко, що відбилося і в українському). Духовно споріднений а барокко романтизм теж знайшов на Україні в XIX віці глибокий широкий відгук, — і дивним чином впливи романтики тягну протягом цілого століття, навіть і через ті часи, що були максимально «антиромантичні».