Народознавство в системі навчально-виховної роботи школи, Детальна інформація

А срібний прийшов.

Що то за очі:

Одне світить удень,

А друге опівночі?

Золоте сховалося,

А срібне показалося.

Разом з сонцем відходить день, настає ніч:

Чорна корова

Весь світ поборола.

Або:

Махнула птиця крилом -

Закрила півсвіту чорним рядном.

Настає ніч, з'являється на небі місяць:

Чорна корова,

Золоте теля.

(Ніч і місяць)

Спостерігаючи за зміною дня і ночі, прадавні українці бачили, що сонце і місяць мають різне значення для всієї природи, для людей. На думку С.Килимника "наші пращури знали іще тоді, що місяць не дорівнює сонцеві, і що це другорядна сила, але вона людині потрібна, бо дає світло вночі, обнадіює людину серед темряви” [6].

Первісні люди боялися ночі, і це цілком природно - уночі на людину, її майно, головне худобу, на її життя чикає всяка небезпека: і злі люди, і звір, і всяка інша "лиха сила". Але при місячному світлі все таки спокійніше, бо навколо видно, і людина в разі небезпеки може боронити себе і своє майно. Таким чином, місяць був опікуном "подорожніх" на зразок старогрецького бога доріг Гермеса.

На подорожуючих "гостей" ( так звали вдавнину купців) серед темної ночі нападала всяка "лиха сила", вбивала й грабувала. Тож природно, що справді "зрадується гість у дорозі", побачивши у небі ясен місяць".

Місяць вшановано в різноманітних загадках:

Вдень блідніє,

Вночі світить та не гріє.

Без рук, без ніг,

А тільки з рогами,

Та ходить під небесами.

У загадках відбито уявлення українців не тільки про сонце та місяць, але й про їхні промені:

Зайде в дім - не виженеш,

Прийде час - сам вийде.

Іде лісом - не шелестить,

Іде водою - не плюскотить.