Цивільне право України, Детальна інформація

Реферат на тему:

Цивільне право України.

План.

1. Цивільний кодекс України. Джерела цивільного законодавства України.

2. Цивільно-правові відносини.

3. Цивільні правоздатність і дієздатність.

1. Цивільне законодавство України – система законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють цивільні відносини.

Основні засади цивільно-правового регулювання визначаються Конституцією України. Зокрема, Конституція визначає основні форми власності, закріплює право громадян на приватну власність, встановлює головні підстави правового регулювання відносин власності тощо. Розвиток зазначених конституційних засад знаходить своє відображення в законах України.

Серед законів України, які регулюють цивільно-правові відносини, головне місце посідає Цивільний кодекс - законодавчий акт цивільного законодавства, прийнятий 18 червня 1963 р. У цілому він побудований за загально визначеною схемою подібних законодавчих актів і для своє доби був досить прогресивним. Однак він зараз уже не відповідає вимогам часу. Отже, з урахуванням вимог Конституції України підготовлено проект нового Цивільного кодексу, який має повніше задовольняти сучасні потреби суспільства. До його затвердження потрібно прийняти спеціальні закони, які стосуються цивільного права.

2. Цивільне право має регулювати цивільні відносини.

Цивільними є майнові та особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

ст….. Майнові відносини зв’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном. Однак до цивільних належать не всі майнові відносини, а лише ті, що зумовлені використанням товарно-грошової форми та відбуваються із застосуванням принципів (юридична рівність і майнова самостійність їх учасників та вільне волевиявлення щодо участі у правовідношенні). Інші майнові відносини, наприклад ті, що засновані на підпорядкованості їх учасників, не належать до цивільних.

ст….. Особисті немайнові відносини виникають на підставі здійснення особистих немайнових прав, зокрема таких, як право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя й здоров’я довкілля, право на повагу до людської гідності, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Ці права, у свою чергу, можуть бути поділені на дві категорії:

1) особисті права. які існують незалежно від майнових, наприклад, право на ім’я, честь, гідність тощо;

2) особисті права, зв’язані з майновими, наприклад, особисті права авторів у галузі науки, літератури і мистецтва.

ст….. Суб’єктами (учасниками) цивільних правовідносин виступають або окремі індивіди, або певні людські колективи. Окремі індивіди іменуються у цивільному законодавстві громадянами, інші - фізичними особами. Разом з фізичними особами, суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути організації, які називаються юридичними особами. У цивільних відносинах можуть брати участь також держава і адміністративно-територіальні утворення.

Завжди є те, з приводу чого сторони вступають між собою у правовідносини. Це різного роду матеріальні і нематеріальні блага, які прийнято називати об’єктом правовідносин. Об’єкти цивільних правовідносин поділяються на:

а) речі

б) роботи та послуги

в) результати інтелектуальної творчості

г) особисті немайнові блага.

ст …...

8

ої шкоди їх призначенню є неможливим (наприклад, будинки, споруди, сади, та ін.)

Індивідуально визначеною визнається річ, наділена тільки їй властивими ознаками. що вирізняють її з безлічі однорідних речей і тим самим індивідуалізують цю річ. Родовими визнаються речі, що визначаються родовими ознаками, властивими усім речам того самого роду та вимірюються числом, вагою, або мірою.

3. З відносинами, які регулюються цивільним правом, людина стикається протягом усього життя: від народження до смерті. Однак важко уявити немовля, яке самостійно і свідомо укладає, наприклад, договір купівлі-продажу жилого будинку. Однак те саме немовля може мати певні цивільні права та обов’язки, зокрема спадкувати майно своїх родичів. Тому перед цивільним правом постало завдання поєднати дві, на перший погляд, несумісні речі: з одного боку, забезпечити, щоб цивільні відносини відбувалися на підставі свідомих дій їх учасників, з іншого – не виключати повністю із цих відносин осіб, що не мають необхідного рівня свідомості. Саме для вирішення цього завдання і використовуються поняття цивільної правоздатності і дієздатності.

ст 9, 10. Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов’язки, яка визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від будь-яких обставин. За загальним правилом правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження і припиняється із смертю.

Водночас наявності у фізичної особи лише однієї правоздатності ще замало для визнання її повноцінним суб’єктом цивільного права. Для цього необхідно також і цивільна дієздатність, яку розуміють як здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. Інакше кажучи, здатність самостійно розпоряджатися своїми правами й нести цивільну відповідальність за свої дії.

Якщо правоздатність фізичної особи виникає в моменти її народження і припиняється зі смертю, то дієздатність виникає з моменту досягнення певного віку. Іноді з погляду на певні життєві обставини, особа може її втратити цілком, або частково. Однак тимчасова відсутність у фізичних осіб дієздатності не означає, що вони не можуть виступати, як суб’єкти цивільного права. Відсутність у них дієздатності компенсується діями їх законних представників – батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників.

ст. 11. Повна дієздатність виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. Водночас у випадках коли законом дозволяється одружуватися до досягнення 18-річного віку, громадянин, який не досяг цього віку, набуває дієздатності у повному обсязі з моменту одруження.