Детермінація організованих форм економічної злочинності, Детальна інформація

Детермінація організованих форм економічної злочинності

Злочинність є, на жаль, невід’ємним супутником життя нашої країни, що впливає на всі суспільні та державні інститути, тому боротьба з нею є одним з найважливіших державних завдань. Для забезпечення максимальної ефективності цієї боротьби, безумовно, необхідне детальне вивчення злочинності, її складових, виявлення закономірностей і тенденцій. Вивчення економічної злочинності має посісти одне з пріоритетних місць в юридичній науці, оскільки більшість злочинів, що фіксуються і не фіксуються через їх латентність, відносяться саме до економічних. Практично, будь-який злочин може бути зведено до категорії економічного, тобто такого, від якого його суб’єкт отримує пряму чи опосередковану матеріальну вигоду.

Економічна злочинність може бути визначена за соціально-правове змінне негативне масове явище, що складається з сукупності економічних злочинів, що вчинено у той чи інший період у будь-якій країні чи в будь-якому регіоні. Поняття “економічний злочин” практично не розроблено ні в кримінально-правовій, ні в кримінологічній науках; і далеко не всі кримінологи виділяють економічну злочинність як самостійний вид злочинності.

Виникає досить парадоксальна ситуація: у правоохоронних органах, зокрема у системі МВС, існують відділи і управління по боротьбі з економічними злочинами; саме існування економічної злочинності визнається практично на всіх рівнях, а теоретично не існує єдиної думки з цього приводу, відсутнє чітке законодавче закріплення цього поняття.

Практично одностайно визнається, що однією з багаточисленних складових економічної злочинності є злочини у сфері господарської діяльності. На сьогодні ці злочини передбачено у гл. VII Кримінального кодексу України, їх — 37, що віднесено більшістю дослідників до категорії економічних злочинів.

Свідомо спрощуючи, можна визначити економічний злочин як такий, при вчиненні якого його суб’єкт переслідує незаконні економічні інтереси, у тому числі інтереси корисливі, або прагне заподіяти шкоду законним економічним інтересам держави, суспільства, суб’єктам господарювання чи приватним особам. У більшості випадків це економічно вигідно суб’єкту; останній одержує від злочину майнову (у вигляді незаконного збільшення власного майна або незаконного його не зменшення) чи іншу економічну вигоду (у вигляді одержання, наприклад, пільгових кредитів, висновку контрактів, що обіцяють високий прибуток, залучення інвестицій). В окремих ситуаціях економічна мотивація не пов’язана з одержанням економічної вигоди, але визначається сферою вчинення злочину — економічною діяльністю і свідомим порушенням законних економічних інтересів держави, суспільства, суб’єктів господарювання, приватних осіб. Економічна злочинність має високий ступінь соціальної небезпеки, що визначається негативними тенденціями, властивими економічній злочинності на сучасному етапі, до яких необхідно віднести:

високий ступінь її поширеності (більшість вчинюваних у країні злочинів є економічними);

високий ступінь шкоди, яка спричиняється економічною злочинністю (збиток від неї часто не піддається обчисленню);

ступінь її латентності, навряд чи не найвищий порівняно з іншими видами злочинності (“тіньовий” сектор економіки, за деякими оцінками, перевищує легальний);

високий рівень рецидиву і професійної злочинності, значний відсоток жіночої злочинності і злочинності високоосвічених суб’єктів у середині економічної злочинності;

корупційний характер економічної злочинності, що чітко прослідковується;

транснаціональний, міжнародний характер найбільш небезпечних різновидів аналізованої злочинності;

високий ступінь ураженості економічної злочинності організованою.

Саме високій рівень організації вчинення злочинів є найбільш небезпечним чинником, що характеризує сучасну економічну злочинність. Чітка організація, стійкі зв’язки членів угруповання — це саме ті елементи, що дозволяють вчиняти з найбільшою ефективністю економічні злочини, створюючи при цьому складні та заплутані схеми. Тому організована злочинність представляє найбільшу зацікавленість при розробці методик попередження економічної злочинності.

Організована злочинність у будь-яких своїх проявах є, насамперед, злочинним бізнесом, в основі якого — економічні причини. Деформація економічної свідомості, будучи основними причинами вчинення організованих злочинів у сфері економіки, на рівнях групової та індивідуальної свідомості найчастіше виявляються у різновидах користі:

у переконаності щодо неможливості правомірними шляхами вирішити економічні проблеми, що стоять перед групою чи індивідом, стосовно забезпечення гідного рівня життя тільки неправомірними засобами;

в інерційній дії звичок і стереотипів поведінки, що виникли в умовах існування “народної”, а фактично нічийної власності та вкрай обмеженого цивільного обігу.

Разом з тим, відбулися докорінні зміни світоглядних установок, ідеологічної орієнтації, що стосуються й економічної сфери. Так, раніше засуджувана приватновласницька психологія перетворилася на визнану систему поглядів і цінностей, що заохочуються. Спостерігається невідповідність економічної свідомості, психології та менталітету більшості людей економічній реальності, що значно змінилася. Зазначені деформації детермінують різного роду розкрадання, посадові, податкові й інші злочини, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями у сфері економічної діяльності.

У свідомості втрачено цінність продуктивної праці як джерела благополуччя і головного засобу самореалізації особистості; досить поширеним стало уявлення стосовно можливості легкодосяжного благополуччя шахрайським шляхом через спекулятивні операції, участь у несумлінних фінансових “іграх”, кримінальному бізнесі.

Надмірне державне втручання в економіку неминуче призвело до уповільнення темпів економічних реформ, до корумпованості держапарату. Соціологами встановлено, що занадто широкі рамки державного втручання (жорстка монополія державної влади, її непрозорість) створюють умови для зловживань, задоволення об’єктивних суспільних потреб не завдяки проголошеному правовому порядку, а всупереч йому. Інакше кажучи, створюється і зміцнюється плацдарм для існування і розквіту організованої злочинності. При досить високому рівні розвитку ринкових відносин у сфері комерційного посередництва, торгівлі, перерозподілу матеріальних цінностей впровадження даних відносин у сферу виробництва відбувалося надзвичайно повільно. Звідси — падіння виробництва, збереження товарного дефіциту при бурхливому зростанні цін на товари і послуги [1].

Розквіту економічної організованої злочинності на початку 90-х рр. сприяли також і різке зниження контрольно-ревізійної діяльності, постійне скорочення апарату контролю. Соціалістична система господарювання була цілком зруйнована, і сьогодні ми маємо принципово новий стан суспільства й економіки, де велику роль відіграють механізми локального (у соціально-економічному просторі) та корпоративного (монополістичного) регулювання, що є характерним для будь-якого перехідного періоду [2].

Суть цих специфічних механізмів полягає в тому, що окремі інститути економічних систем через визначені причини — високий рівень концентрації виробництва або капіталу, корпоративну владу і т. п. — набувають здатність свідомо, але локально, обмежено впливати на параметри виробництва, постачальників і споживачів (обсяг, якість, структура), ринку (ціни на продукцію контрагентів, розширення продажу за рахунок маркетингу), соціального життя і т. п.[3].

У результаті дії такого механізму сьогодні маємо економіку, що базується переважно на неекономічному суперництві корпоративно-бюрократичних структур (кланів), зіткненні їх влад і регулюючих впливів. Одним з найважливіших наслідків функціонування названого механізму (відомого в економіці як механізм алокації ресурсів) є дивергенція економіки країни на сильно і слабко корпоратизовані сектори. До першого сектора відносяться підприємства, що є монополістами в технологічних (високий рівень концентрації виробництва), ринкових (здатність локально регулювати діяльність постачальників і споживачів, ціну) відносинах, що мають вирішальні маси ліквідних ресурсів, бюрократично-корпоративну владу (паливно-енергетичний, оборонний, фінансово-торговельний комплекси і частина промисловості). Тут з’являються надприбутки, не відомі за своїми масштабами світовій практиці.

Другий (немонополізований сектор) відрізняється відсутністю чи низьким рівнем концентрації згаданих вище параметрів До нього відносяться сфера відтворення робочої сили, ринок споживчих товарів, велика частина сільського господарства і т.ін. [4].

У результаті відбувся розкол суспільства на дві нерівні частини — на зайнятих у привілейованому сильно корпоратизованому секторі і на тих, хто працює у немонополізованому секторі економіки, що регресує. Для зайнятих у сильно корпоратизованому секторі, де формуються величезні надприбутки (експортери сировини, насамперед нафти, газу, кольорових металів, зайняті у фінансово-кредитних і посередницьких сферах), є характерним прагнення одержати і максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки, що можливо зробити тільки шляхом прямих порушень законодавства і встановлення особливих “довірчих” відносин з двома соціальними групами: державними чиновниками, які визначають умови комерційної діяльності, і кримінальними елементами, які змушують сплачувати “данину”. Саме союз названих сил формує сучасні корпоративно-бюрократичні клани, які є суб’єктами владних відносин. Кожний з них поступово стає самодостатнім, має свій “шматок” надприбутків і створює свої фінансові інститути, силові структури і т. ін.

На сьогодні більша частина населення виведена за рамки корпоратизованого сектора і, як наслідок, спостерігається падіння життєвого рівня більшості громадян, безробіття в легальному секторі економіки, що об’єктивно розширює ресурсну базу організованої злочинності, підвищує “соціальну значимість” лідерів мафіозних співтовариств, здатних підтримати життєдіяльність певної частини громадян, які втратили роботу, надати можливість злочинним шляхом діставати кошти до існування в умовах кризи владних структур і економіки.

Значна частка населення некорпоратизованого сектора переходить у маргінальне середовище, легко піддається залученню до організованої злочинної діяльності як охоронці, бойовики; чимала його частина адаптується до нових умов через участь у різних формах “тіньової економіки” (посередницькі послуги, спекуляція, дрібне підприємництво без відповідного дозволу і т. ін.), використовується для розширення нелегального ринку з метою задоволення ірраціональних потреб (проституція, наркотизм, тоталізатор і т. п.). У доходах населення заробітна платня складає 35 — 40 %.

Резервом для збільшення чисельності організованих злочинних груп є, в першу чергу, колишні спортсмени, звільнені в запас військовослужбовці і працівники правоохоронних органів, фахівці, що володіють знаннями й уміннями, необхідними для протиправної діяльності у різних сферах кримінального бізнесу.

Проблема виживання, як і проблема первісного накопичення капіталу, вирішуються сьогодні в Україні за допомогою активного включення населення у різні процеси, що розгортаються в рамках “тіньової” економіки. Люди перестають довіряти державній владі, все більше звертаючи свій погляд у бік “тіньового” капіталу і криміналітету. Надто високий рівень прибутковості злочинної економічної діяльності порівняно з рівнем прибутковості легального бізнесу, об’єктивна зацікавленість (необхідність) у більшості населення активізувати свою участь у “тіньовій” економіці створюють основу для нарощування корупції, “тіньової” діяльності і кримінальної активності.

Істотно вплинули на деформацію економічної свідомості й активні процеси перерозподілу власності. Масова приватизація з моменту її початку є колосальною спекулятивною операцією, що призводить до криміналізації економіки, розпаду суспільства на ворогуючі соціальні групи.