Кримінологічні аспекти банківської діяльності, Детальна інформація

Конгресом США у 1970 р. було прийнято цілу низку законодавчих актів, спрямованих на протидію легалізації злочинних доходів: Закон про контроль за організованою злочинністю, Закон про контроль за розповсюдженням наркотиків і Закон про банківську таємницю.

На сьогодні чинними є такі акти: “Про всесторонній контроль злочинності” (1984 р.), “Про контроль “відмивання” грошей (1986 р.), “Про боротьбу з вживанням наркотиків” (1988 р.), “Про боротьбу з “відмиванням” грошей (1992 р.), “Про попередження “відмивання” грошей” (1994 р.), “Про заходи, спрямовані на стримання підробки та “відмивання” грошей”. У США кредитно-фінансові установи зобов’язані зберігати протягом мінімум п’яти років певну документацію, зокрема, інформацію про надання кредиту на суму більше 10 тис. дол., картки бухгалтерського обліку, що стосуються операцій по рахунках та копії чеків на суму більше 100 дол., сплачених у банківській установі. За порушення цих вимог банківська установа, її керівник, посадова особа, службовець можуть понести покарання у вигляді сплати штрафу у розмірі 10 тис. дол. за кожне порушення. Останні десять років застосовується додаткова форма звіту, що передбачає спеціальну помітку в тому разі, коли операція, що здійснюється, викликає підозру. Порушник даного положення може нести відповідальність у кримінальному порядку. Введено також форму звітності про платежі готівкою у сумі понад 100 тис. дол., яка повинна надаватися протягом 15 днів після отримання готівки. Порушник даного положення притягується до відповідальності у вигляді штрафу до 25 тис. доларів або позбавлення волі на строк до п’яти років. Крім того, законодавчо передбачено можливість виплати винагороди особам за надання інформації, підтвердження якої дозволяє стягнути з винних більше 50 тис. дол. у вигляді штрафу чи конфіскації майна.

У 1986 році у США був прийнятий Акт про контроль за “відмиванням” грошей. Відповідно до цього документа здійснення фінансових операцій з “відмивання” власності, яка здобута з “однозначно визначеної незаконної діяльності” тягне покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 тис. дол. або позбавлення волі на строк до 20 років. Крім вельми жорстких санкцій, передбачених федеральним законодавством, у багатьох штатах діють закони, відповідно з якими “відмивання” грошей визнається державним злочином, а це значною мірою розширює, зокрема, можливості кримінального переслідування осіб, що здійснюють операції такого роду.

При вирішенні питань дієвого застосування вилучення грошей у процесі протидії злочинним та комерційним проявам і пов’язаними з ними прибутками принцип збереження банківської таємниці виключається як обгрунтування для відмови діяти відповідно до положень п. 3 ст. 5 Віденської конвенції. Для цього вживаються законодавчі та регламентаційні заходи, що дозволяють обмежити фінансову таємницю. Такі заходи передбачають обов’язкове застосування правила “знай свого клієнта”, а також виявлення і надання інформації стосовно підозрілих фінансових угод, забезпечуючи при цьому повне звільнення представників фінансових установ від будь-якої відповідальності за сумлінне надання інформації про такі угоди, за винятком грубої недбалості.

За оцінками зарубіжних спеціалістів, велику роль у боротьбі з незаконним обігом грошей повинні відігравати фінансові установи, тому що виявити ці гроші найпростіше саме на стадії розміщення їх у цих структурах. Тому, незважаючи на банківську таємницю, фінансовим установам надана можливість передавати посадовим особам правоохоронних органів обмежену інформацію щодо клієнтів, яка стосується будь-яких порушень закону. При цьому установи звільняються від відповідальності за розкриття такої обмеженої інформації.

Такі правила діють у ряді країн світу. Наприклад, в Італії забороняються розрахунки готівкою на суму понад 20 млн італійських лір. Ці операції можуть здійснюватися тільки з використанням банківських чеків чи кредитних карток. Держава контролює рух грошових коштів, а також має право знати джерело виникнення вкладів.

Положення Закону “Про заходи проти відмивання грошей” поширюються на компанії, що можуть брати участь у “відмиванні” грошей (казино, адвокати, бухгалтери, ювеліри). Кримінальний кодекс Італії передбачає застосування позбавлення волі від 7 до 12 років і грошовий штраф від 2 до 30 млн. італійських лір до осіб, зайнятих легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом. Установлено сувору відповідальність для осіб, які відмовилися надати або пред’явили фальшиву інформацію стосовно таких діянь. Банки та посередницькі структури несуть адміністративно-фінансову та кримінальну відповідальність.

В Австралії касири фінансових установ зобов’язані повідомляти про рух грошових коштів готівкою у розмірі 10 тис. австрал. дол. та інші підозрілі операції Агентство по збору звітів про грошові операції. Такі відомості подаються, якщо існує підстава вважати, що особа має відношення до вчинення злочину.

Банки Англії повідомляють щорічно поліцію в середньому про 18 тис. підозрілих операцій, три тисячі з яких (кожна шоста) детально розслідуються.

У Росії Центральний банк прийняв Положення, відповідно з яким всі банки країни повинні відстежувати підозрілі фінансові операції та у разі необхідності повідомляти про них у правоохоронні органи. Підозрілими вважаються операції, якщо їх розмір перевищує 1000 мінімальних окладів (8 млн рублів). Для юридичних осіб встановлено межі у розмірі 10 000 мінімальних окладів. Для фізичних осіб визначено перелік “підозрілих” операцій з готівкою. До таких операцій відносяться: купівля (продаж) валюти; придбання цінних паперів; обмін банкнот однієї вартості на банкноти іншої; зарахування на рахунок грошей в упаковках, опечатаних іншим банком.

Крім того, банки зобов’язані звертати особливу увагу на депозитарні вклади, гроші з яких може зняти кожен пред’явник відповідних документів. Фінансисти повинні відстежувати та аналізувати перерахування вкладів за кордон і переказ вкладів з-за кордону, а також розпорядження про виплату з рахунків грошей готівкою, якщо операції були незначними або не проводилися зовсім.

Директива про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей, прийнята 19 червня 1991 р. Радою Європейського Економічного Співтовариства, також передбачає ряд заходів стосовно запобігання “відмивання” коштів, здобутих злочинним шляхом.

У рамках ЄЕС створено підрозділ по боротьбі з організованою злочинністю, що запропонував розробити спеціальні заходи по захисту певних професій від впливу організованої злочинності взагалі та рекомендує розширити дію зобов’язання про надання інформації згідно з Директивою про відмивання грошей на осіб, які не зайняті у фінансовому секторі, стаття 132 якої передбачає основу для такого розширення, хоча залишаються невирішеними деякі питання професійної таємниці для певних професій.

У Швейцарії професіонали, які пропонують фінансові послуги, підпадають під законодавство про “відмивання брудних грошей”. Відповідно до ст.7 Угоди про кодекс банкірів Швейцарії, банки не володіють правом надання будь-якої активної допомоги у переведенні капіталу за межі країн, законодавство яких забороняє подібні перекази чи встановлює обмеження в розміщенні коштів за кордоном. Банки не мають права повертати банківську таємницю проти Наглядової ради або перевіряючого.

Комітет міністрів Європейської Співдружності 27 червня 1980 р. прийняв Заходи проти переказу та збереження грошових коштів злочинного походження, де зроблено висновок про те, що банківська система може відігравати дуже ефективну роль у попередженні такої злочинної діяльності, а співробітництво банків може бути корисним для розкриття таких злочинів судовими органами та поліцією.

У Відні 20 грудня 1988 р. було прийнято Конвенція ООН (Віденська конвенція), одним з головних питань якої є боротьба з “відмиванням” грошей, отриманих від торгівлі наркотиками. Конвенцією висунуто принцип, згідно з яким таємниця банківських вкладів не повинна перешкоджати кримінальному розслідуванню.

Важливу роль на шляху запобігання використання фінансової системи для “відмивання” грошей відіграє Декларація принципів, прийнята у грудні 1988 р. у Базелі банківськими наглядовими органами Групи Десятьох, в якій зазначається, що конфіденційність банківських операцій у зв’язку з використанням банків зі злочинною метою може бути порушена.

Відповідно до вимог цих документів банки повинні прикладати значних зусиль для встановлення особистості клієнта, відмовлятися від угод, пов’язаних з “відмиванням” грошей, дотримуватися законів та положень, що мають відношення до фінансових оборотів, які, вірогідно, пов’язані з “відмиванням” грошей, співпрацювати з адміністративними і правоохоронними органами в рамках правил, котрі стосуються збереження таємниці фінансових операцій клієнтів.

На жаль, законодавством України поняття “незвичайні (підозрілі) операції” не визначено, як не визначено і зобов’язаність банків їх відстежувати та надавати інформацію до правоохоронних органів. На нашу думку, ці питання необхідно визначити у проекті Закону України “Про протидію легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом”.

Загострення криміногенної обстановки у банківській сфері значною мірою обумовлено неврегульованістю системи державного контролю за банками. В Україні у законодавчому порядку наглядові та регулятивні функції закріплено лише в Законі України “Про Національний банк України”, тобто, сьогодні обов’язки банківського нагляду в державі покладено лише на одне відомство — Національний банк України. Інші органи, зокрема Державна податкова адміністрація, виконують контрольні функції тільки з питань оподаткування.

Стаття 51 Закону України “Про Національний банк України” передбачає підзвітність Національного банку тільки Президенту та Верховній Раді України. Проте, підзвітність інших банків ця норма не регулює. Разом з тим, ст. 61 цього ж Закону визначає наглядові та регулятивні функції НБУ відносно всіх банків та інших фінансово-кредитних установ, що полягають у здійсненні на місцях всіх видів перевірок банків, інших фінансово-кредитних установ. НБУ має право вимагати від них проведення загальних зборів акціонерів та брати участь в їх роботі з правом дорадчого голосу, вказувати вимоги щодо здійснення обов’язкових аудиторських перевірок. У разі невиконання у встановлений Національним банком термін вимог щодо усунення порушень відповідно до ст. 62 він має право накладати штрафи на фізичних та юридичних осіб, відстороняти керівництво від управління та зупиняти ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

У той же час є очевидним, що й для НБУ це не головна функція. Ні за своїм призначенням, ні за своїми штатними можливостями центральний банк країни за умов становлення нової банківської системи одноособово забезпечити дієвий нагляд за діяльністю 201 комерційного банку і більше ніж двома тисячами їх філій, а також надати їм методичну допомогу в організації роботи реально не в змозі.

Вивчення зарубіжного досвіду щодо організації банківського нагляду свідчить, що у більшості розвинених демократичних країн контрольні функції не монополізовані. Поряд з центральними банками їх виконують інші спеціально створені органи. Державний контроль за банківською діяльністю повсюдно максимально жорсткий. Це пов’язано з турботою держави не тільки про те, щоб зберегти свій контроль і владу над випуском і обігом валюти, а й забезпечити безпеку вкладників та інших кредиторів банків, репутацію фінансової системи країни в цілому.

За останні роки в Європі удосконалено методи банківського контролю. Поряд зі зростанням ролі центральних банків, особливо у сфері валютного контролю, посилюється також вплив і спеціально створених автономних органів. Намітилася тенденція інтернаціоналізації банківської діяльності, дотримання однакових стандартів і міжнародних норм банківського контролю і регулювання.

В Україні відповідно до Закону України “Про Національний банк”, прийнятий 20.05.1999 р., передбачено також створення вищого органу управління і контролю — Ради Національного банку. Проте її функції поширюються лише на Національний банк України, залишаючи за межами безпосереднього впливу головне — діяльність комерційних банків. У Франції головною функцією всіх трьох контролюючих органів — Банківської комісії, Національної кредитної ради і Комітету по банківській регламентації, а також органу управління Банку Франції є регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни. Контрольні функції покладено також на орган управління Банку Франції — Генеральну раду.

Таким чином, у більшості розвинених демократичних країн банківський нагляд не є монополізованим, він не здійснюється тільки одним відомством — центральним банком. Держава суворо контролює діяльність банків, використовуючи для цього різноманітні механізми і важелі. Такий досвід заслуговує на увагу і на впровадження у вітчизняну практику, оскільки стан банківського нагляду в Україні з боку держави не відповідає реальній обстановці в економіці країни і значною мірою обумовив зростання злочинності у цій сфері.

Тому за умов розвитку банківської системи України на порядок денний винесено питання стосовно створення в Україні, крім НБУ, автономного державного органу, що зобов’язаний контролювати банківську діяльність, а також щодо надання певних прав органам Контрольно-ревізійної служби Міністерства фінансів.

Виходячи з викладеного, на нашу думку, буде доцільним:

1. Кабінету Міністрів України прискорити розробку та подання у встановленому порядку до Верховної Ради України проекту Закону України “Про протидію легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом”.

2. Національному банку України посилити контроль за діяльністю комерційних банків з метою запобігання проведення ними підозрілих операцій та виконанням ними п. “б” ст.18 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” стосовно надання спеціальним органам відомостей, що можуть свідчити про організовану злочинну діяльність.