/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Виникнення українського козацтва та заснування Запорізької Січі, Детальна інформація

Тема: Виникнення українського козацтва та заснування Запорізької Січі
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор:
Розмір: 0
Скачувань: 10562
Скачати "Реферат на тему Виникнення українського козацтва та заснування Запорізької Січі"
Сторінки 1   2   3  
Національний аграрний університет

Ніжинський агротехнічний інститут

Кафедра історії України

Реферат на тему : „ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА ТА ЗАСНУВАННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ“

Виконав : студент групи БМ – 041

Ю. В. Радченко

Перевірив : викладач

В. Ю. Коновальчук

Ніжин 2004



Відтоді як у 1240 р. було зруйновано Київ , головною ареною подій української історії стали Галичина й Волинь . Проте на кінець 16 ст. центр подій знову переміщується на схід у Придніпров’я , яке протягом тривалого часу лишалося малозаселеним . На широких просторах , котрі тоді називали Україною , тобто землями на порубіжжі цивілізованого світу , з новою гостротою розгорілася давня боротьба між осілим людом та кочовиками , посилювана затятим протистоянням християнства та ісламу . Гніт , що поширився у заселених західних районах , породжував численних утікачів , які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом . Унаслідок цього з’являється новий стан – козацтво , що селилося на порубіжних землях .

Слово „ козак “ прийшло зі сходу . У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців , які відбували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені : юнаки йшли в степ і мусили там прожити кілька місяців , змагаючись з ворогами й доводячи своє вміння виживати за важких природних умов . Пізніше це слово набуло кількох значень й перекладалося здебільшого як „ вільна озброєна людина “.

Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар , сприяючи в такий спосіб освоєнню окраїн . Але в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію , здобуваючи щораз переконливіші перемоги над татарами та їхніми сюзеренами – оттоманськими турками , українське суспільство стало дивитися на них не лише як на борців проти мусульманської загрози , а й як на оборонців від національно – релігійного та суспільно економічного гноблення польської шляхти . Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві , козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні цих ключових питань українського життя , на кілька наступних століть забезпечивши українське суспільство тим проводом , який воно втратило внаслідок полонізації української знаті .

Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини – в районі Канева , Черкас , Чигирина , а також на Східному Поділлі . Поступово просуваючись у глиб степів , вони звичайно селилися понад Дніпром і Південним Бугом , Кальміусом та їхніми численними притоками . Особливо вабили козаків багаті рибою та дичиною місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари , тобто від сучасного Дніпропетровська , до Хортиці ( в межах сучасного міста Запоріжжя ) та Великого Лугу – низинних берегів Дніпра нижче порогів . Ось чому українських козаків називали запорозькими .

У другій половині 15 – на початку 16 ст. там виникає чимало козацьких слобод і хуторів . Із року в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає . „ Де байрак – там і козак “,- говорила народна приказка .

Козаки заводили оранку , займалися „ уходництвом “ : мисливством , рибальством , бджільництвом . Вони активно освоювали нові землі , піднімаючи цілину , прокладаючи шляхи , споруджуючи мости тощо .

Перші відомості про походи українських козаків датуються 80 – ми роками 15 ст. У 1489 р. , писав польський хроніст Марцін Бєльський , син Казимира 6 Ян Альбрехт пішов на Брацлавщину проти татар . Польське військо успішно просувалося на південь в подільських степах , бо його проводирями були місцеві козаки , добре обізнані з умовами краю . В російських документах під цим же роком є згадка про козаків , які , очолювані „ ватагами “- отаманами Богданом , Голубцем і Жилою , билися з татарами біля Таванської переправи на Дніпрі .Влітку ватаги козаків вирушали на Сіверський Донець , де займалися промислами і разом з донськими козаками ходили на ногайців . У 1492 р. козаки напали на татарські кораблі під Тягинкою на Дніпрі . В 1494 , 1496 і 1498 рр. українські козаки і донці здійснили ряд походів проти татар , завдавши їм поразки біля Дніпра . Кримське ханство змушене було звести на Дніпрі та перекопі фортеці . Однак козаки нападали навіть на турецькі фортеці . В 1521 р. козацькі ватаги здійснили похід у Молдавію \x037E у 1523 р. ходили в Крим та спалили Очаків , захопивши при цьому велику кількість коней та овець . У 1545 р. велике козацьке військо на кількох десятках човнів напало на Очаків і здобуло його .

На нових землях , де поселялися козаки , як їм здавалося , вже ніколи не з’являться державні урядовці , не виникне кріпосна неволя . В дійсності ж серед козацтва на „ волості “ зростала й поглиблювалась соціальна нерівність . Козацька голота добувала собі засоби до існування наймитуванням у заможних козаків , службою в найманих загонах при замках , „ добичництвом “. Чимало козаків вели власне господарство . Виділялася і вельми заможна верхівка ( „ дуки “ ) , що володіла хуторами , угіддями , табунами коней тощо .

Особливу групу становили міські козаки , складаючи значну частку населення міст Подніпров’я : Чигирина , Канева , Корсуня , Черкас . Їх ще звали „ непослушними “ , оскільки вони , займаючись торгівлею та промислами , не підпорядковувалися магістратам і не виконували повинностей . Склад козаків – городян поповнювався за рахунок „ покозачення “ міщан . Добре обізнані з військовою справою , маючи зброю , вони брали активну участь у народних виступах проти сваволі старост і воєвод .

Польський уряд намагався залучити до себе на службу міське козацтво чи принаймі певну його частину . В 1572 р. король Сигізмунд Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних козаків на чолі з польським шляхтичем Бадовським , який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам . І хоч цей загін незабаром розформували , його поява стала важливим прецедентом : уперше польський уряд визнав козацтво чи принаймні його представників як окрему соціальну верству , що аналогічно іншим мала право на самоврядування .

Друга , більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце у 1578 р., за правління короля Стефана Баторія . Король встановив плату шести сотням козаків і дозволив їм розташувати у м. Терехтемирові свій арсенал і шпиталь \x037E за це козаки погоджувалися визнати за старшин призначених шляхтичів та стримуватися від „ самочинних нападів на татар “, що часто ускладнювали зовнішні стосунки Речі Посполитої . Завдання цих негайно внесених до реєстру ( реєстрових ) козаків полягало в охороні кордонів і , що не менш важливо , в контролі за нереєстровими козаками . До 1589 р. реєстрових козаків налічувалося 3 тис. В основному це були вихідці з місцевих мешканців , що остаточно сформувалися як козаки й мали значну власність . Так , заповіт реєстрового козака на ім.’я Тишко Волович включав будинок у Чигирині , два маєтки зі ставками для риби , ліси й пасовиська , 120 вуликів , 3 тис. золотих злитків ( із них тисяча в позичці під великі проценти ).

Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків , які рідко коли мали більше , ніж прості селяни . Відтак стосунки між 3 тис. реєстрових і близько 40 – 50 тис. нереєстрових козаків часто досягали крайнього напруження . Проте ці відмінності не перешкоджали синам заможніших козаків іти на Січ у пошуках долі або вступати до реєстрових тим козакам , що спромоглися нажити собі багацтва .

На нових землях склався своєрідний козацький лад . Козаки об’єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв’язували на радах . Тут же обирали старшину : отаманів , осавулів , суддів . Кожен козак мав право брати участь у радах , користуватися землею , ловити рибу , полювати на звіра . Однак влада в громадах поступово зосереджувалася в руках заможних козаків .

Поява козацтва на „ кресах “ Польсько – Литовської держави непокоїла уряд , адже внаслідок втеч панство втрачало своїх підданих . Разом з тим новоосвоєні землі на Наддніпрянщині приваблювали панів – магнатів . Острозькі , Вишневецькі , Ружинські , Лянцкоронські , Претвичі отримували від великих князів грамоти на „ окраїнні “ землі , будували там свої замки – двори . Чимало таких земель було віддано князям – магнатам „ у державу “ з наданням , за службу великому князеві , права збирати з місцевого населення чинші та накладати на нього повинності на свою користь . На захоплених магнатами землях козаки змушені були давати „ державцям “ мед , хутра , сплачувати сім грошей „ з диму “ . На Брацлавщині частина козаків сплачувала панам – князям „ поклін “ – копу грошей , решта платила старостам „ колядку “ – по шість грошей , косила сіно . Побори з козаків брав і київський воєвода .

*

,

h»W

h»W

h\x0153

h\x0153

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар