А вони невмирущі, як фенікси, Детальна інформація

суконочка попоролась,

йду додому з соромом.

Як років п’ять мені було,

а дівчинці Рузі - тільки чотири,

(пізніше це мого брата

Миколи - дружина)

Ми з Рузею за руки взялись,

замість напрямку міста йти

назустріч моїй мамі -

в Шепарівському лісі зробились...

Чужих дітей побачили люди,

про все розпитали, зупинили.

Впізнав нас Михайло Григорчук,

(в УПА мав псевдо “Шрам”)

привів до свого дому,

ми повечеряли там.

Донечка “Шрама” Ярослава

братчика Зенка

в колисочку спати вкладала.

батьки навіть не встигли збагнути,

що могли пропасти у лісі діти.

Михайло Григорчук привіз

вечером на ровері дівчаток обох.

Оберігав нас Ангел-хоронитель

і милосердний Бог.

В цьому ж році, у липні,

в день святого Петра

мати мене через Прут, у брід,

на храм в Печеніжин повела.

Там кругом церкви