Механізм банкрутства в україні та шляхи його вдосконалення, Детальна інформація

про припинення процедури санації в зв’язку відновленням платоспроможності боржника, а відтак і припинення провадження у справі про банкрутство;

про укладання мирової угоди;

про звернення в арбітражний суд з проханням про подовження терміну процедури санації;

про звернення в арбітражний суд з проханням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в зв’язку з відсутністю ознак відновлення платоспроможності боржника.

Слід зауважити, що мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладання цієї угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів і вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладання угоди. Затвердження мирової угоди арбітражним судом є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. В той же час, за заявою будь-кого з кредиторів мирова угода може бути визнана недійсною, а відтак провадження у справі про банкрутство буде поновлено.

Метою ліквідаційної процедури є спів розмірне задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Ця процедура завершує справу про банкрутство. У відповідності із ст.22 Закону строк ліквідаційної процедури не повинен перевищувати 12 місяців (можливе подовження строку на 6 місяців). Проведення процедури ліквідації доручається ліквідатору. Йому на протязі трьох днів з дня його призначення передається бухгалтерська та інша документація банкрута, штампи, печатки, матеріальні та інші цінності. До нього переходять права керівника (органів керування) юридичної особи – банкрута. Ліквідатор наділений наступними повноваженнями:

приймає в своє підпорядкування майно боржника та організовує його зберігання;

проводить інвентаризацію і оцінку майна;

пред’являє третім особами вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

здійснює заходи, спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна банкрута, яке знаходиться у третіх осіб;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, які включені в реєстр вимог кредиторів.

Ліквідатор також очолює ліквідаційну комісію, до якої входять представники кредиторів, фінансових органів, а у випадку необхідності – представники Антимонопольного комітету, органів місцевого самоврядування, держоргану з питань банкрутства.

Після проведення інвентаризації і оцінки майна ліквідатор розпочинає його продаж на відкритих торгах. Через засоби масової інформації він оповіщає про порядок продажу майна банкрута, складу, умовах та строках придбання майна. У випадку надходження двох і більше пропозицій відносно придбання майна ліквідатор організовує конкурс (аукціон). Кошти, отримані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів згідно їх черговості: вимоги, забезпечені заставою, вихідні допомоги звільненим, витрати арбітражної процедури, обов’язки перед працівниками (зокрема, заборгованість із заробітної плати), податкова заборгованість, претензії кредиторів, не забезпечені заставою, повернення внесків колективу до статутного фонду, решта вимог.

Ліквідатор виконує свої обов’язки до моменту завершення процедури ліквідації, що підтверджується визначенням арбітражного суду, яке є підставою для виключення юридичної особи-банкрута з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. З цього моменту всі вимоги кредиторів вважаються погашеними. Юридична особа як суб’єкт права і підприємство як майновий комплекс припиняють свої існування.

Отже, якщо попередній механізм банкрутства більшою мірою працював на кредитора і передбачав практично безапеляційне банкрутство боржника, то новий надає можливість пошуку шляхів відновлення платоспроможності боржника – санації, укладання мирової угоди із застосуванням цесії, переоформлення боргу чи його переуступки.

Слід відмітити ще про одну особливість нового механізму. У випадку прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керівник підприємства-банкрута звільняється з роботи, про що робиться запис у його трудовій книжці (абсолютно новий захід для нашого трудового законодавства, внесений Законом до Кодексу законів про працю). Причому в цьому відношенні редакція українського закону виглядає більш-менш м’якою, бо, наприклад, російський закон “Про неспроможність (банкрутство)” передбачає, що невиконання керівником зобов’язання по своєчасному поданню заяви самого боржника до арбітражного суду тягне за собою субсидіарну відповідальність керівника боржника та членів ліквідаційної комісії.

3. ПРОБЛЕМИ МЕХАНІЗМУ БАНКРУТСТВА

ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

l

~

\x20AC

‚

A

\x00D0

O

‚

\x2437\x3800$\x2448\x6100\x0324\x6467\x76F9\x1600ий менеджмент, який власне і довів підприємство до кризового стану (банкрутства), спроможеться його з цієї ситуації витягти? Досить сумнівно. Адже крім того, досудова інстанція не передбачає відсторонення керівництва підприємства-боржника і є системою заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Таким чином кредитори втягуються у “переговорний процес” стосовно своїх вимог, який може носити навмисно затягнутий характер. Введення до Закону процедури “мирова угода” та закріплення можливості її укладання на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство також свідчать про зазначену сутність Закону, але використання цього правового інституту є цілком виправданим.

З огляду на вищевикладену проблему доцільним було б передбачити в Законі більш широкі можливості для усунення керівництва боржника, окреслити перелік ситуацій в яких його усунення є безспірним (наприклад, якщо кризовий стан підприємства є наслідком зловживань, безгосподарності, та безпосередньої недобросовісності вищого управлінського апарату, а не зумовлений, наприклад, незадовільною платіжною дисципліною його контрагентів).

Інший недолік Закону криється в ст.6, за якою справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Отже боржнику достатньо не задовольнити безспірні вимоги кредитора на суму понад 35 400 грн. (на сьогоднішній день – 300 * 118 грн.), щоб отримати копію ухвали арбітражного суду про порушення провадження у справі про банкрутство. 35 400 грн. – це багато чи мало? На мою думку – дивлячись для кого, адже для середнього чи великого бізнесу це зовсім не значна сума, в той час як для представників малого та мікробізнесу вона може вважатися астрономічною. Очевидно, що розробники Закону пішли на певний компроміс, вигідний в першу чергу підприємствам із незначним оборотом, яким можна сподіватися і на автоматичне зростання цієї межі пропорційно збільшенню мінімальної заробітної плати. Тому, на мою думку, необхідно провести градацію мінімальних сум позовів для різних за розмірами суб’єктів підприємницької діяльності, враховуючи при цьому особливості їх діяльності, галузеву приналежність.

Виходячи з тлумачення статтей 1 та 14 Закону стосовно поняття “офіційний друкований орган”, можна дійти висновку, що для оголошення про порушення справи про банкрутство достатньо подати інформацію до друкованого видання відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника. А це значно обмежує можливості кредиторів у відстеженні таких публікацій і своєчасному звертанні до арбітражного суду. Тому перелік офіційних друкованих органів необхідно обмежити виданнями “Голос України” і “Урядовий кур’єр” і вилучити видання відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника. До речі, таке вирішення проблеми закріплене в проекті Закону “Про внесення змін до ЗУ ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.