Кошовий отаман Іван Сірко, Детальна інформація

І

ван Сірко – особлива постать в історії України. За свій незвично довгий вік – як на козака, що ціле життя те й робив, що воював – він зазнав усього: злетів занепадів, зрад, захоплень, розчарувань, почуттів щирої приязні і лютої ворожнечі, скидав і садовив на трон гетьманів, і сам прагнув стати гетьманом. Ще за життя він став легендою козацтва, його подвиги описано у багатьох піснях і думах. І козаки, і вороги Сірка мали його собі за характерника – чоловіка надзвичайної сили волі, що може підпорядкувати собі оточення і навіть вміє замовляти рани. Бо Сірко й справді виходив живим та неушкодженим з таких ситуацій, в яких інші могли б тільки загинути. Недарма татари прозвали його “урус-шайтаном”, тобто “руським чортом”, боялися і разом з тим дуже поважали. Турецький султан, що постійно потерпав від нападів Сірка, навіть видав ферман молитися в мечетях про його смерть. І хоча цей легендарний кошовий був нещадним до ворогів, але разом з тим він відзначався великодушністю до переможених або слабких противників, не прагнув власної здобичі – трофеїв. Для козаків він завжди був прикладом самовідданості, відваги, хоробрості і винахідливості. Всі: і вороги, і друзі поважали його високу військову майстерність. А одна з народних пісень ось що про нього каже:

Гей, як крикнув та козак Сірко та на своїх хлопців:

“Ой, сідлайте коней, хлопці, та поїдем до Криму в гості”.

Та туман поле покриває, Сірко з Січі виїзжає.

Ми думали, що то орли злітаються,

Аж то військо, славне запорізьке, на кримську дорогу з’їзджається.

Ми думали, що то сокіл летить,

Аж то козак Сірко на кримську дорогу конем біжить.

Ми ж думали, що то місяць зійшов,

Аж то козак Сірко по кримській дорозі з козаками пішов.

Ми ж думали, що то місяць сяє,

Аж то Сірко з козаками та на кониках грає.

Як дійшов Сірко та до кримської засади,

Як крикнув козак Сірко до козацької громади:

“Гей ви, хлопці! Та добрі молодці! Наступайте ж ви сміло!

Беріть шаблі в руки та рубайте превражую силу!”

Як пішли ж хлопці поміж ордою шататься,

Стала орда та скрізь поза ними валяться.

Ми ж думали, що то дуб та у лісі в’ється

Аж то козак Сірко із ордою б’ється”.

Дослідники одностайні в тому, що Іван Дмитрович Сірко народився в селищі Мерефи (місто поблизу Харкова). Походив з давнього козацького роду. Дата народження Сірка й досі залишається загадкою, але з легенди відомо, що він з’явився на світ з зубами, і тільки-но його повивальниця піднесла його до столу, він схопив пиріг з начинкою, що там лежав, і з’їв його. Це було знаком того, що все життя він гризтиме ворогів. Про ранній період життя Івана Сірка відомо дуже мало. Козакувати Сірко почав ще з юності. Служив у реєстрі, не раз був у походах. В ті тяжкі часи Сіркові не довелося навчатися в школі, і тому він залишився неписьменним на все життя. У Мерефі він мав хату з обійстям, а неподалік містечка – невеликий хутір. Сам господарством майже не займався і все життя козакував, служив Україні, захищав від численних ворогів, ходив походами на Крим, Туреччину, Річ Посполиту. Під час одного з татарських наскоків на Слобожанщину, хутір Сірка зазнав руйнувань, і його дружина з дітьми залишилися без притулку. Ось що про Сіркову родину оповідає пісня:

В городі Марефі жила вдова,

Старенька жона,

Сірчиха-Іваниха.

Вона сім літ пробувала,

Сірка Івана в очі не видала,

Тільки двох синів мала:

Першого сина – Сірченка Петра,

Другого сина – Сірченка Романа,