Повстанський рух в Одеській губернії у 1920-23 рр., Детальна інформація

Та й навезли. Подивись, чого навезли: китайців, латишів, мад'яр, голодних кацапів, а разом з цим комуну, черезвичайку, комбєди, цілі потяги совітських грошей, які зовсім нічого не варті.

А ти, селянин, давай хліб, скот, коней, сало, давай цукор, вугіль, сіль. Все це вивозиться комуністами в голодну й обідрану Москівщину в тих же потягах, в яких привезли тобі комуну, землю і волю.

Коли совітське військо вступало в Україну, як ти вигнав Деникіна, комуністичний бог Лейба Троцький-Бронштейн в своєму наказі обіцяв не посягати на права українського народу, встановити таку владу, якої він сам бажає.

Що ж ви бачите тепер? Хіба ця влада твоя, хіба вона в твоїх руках? З'явились ревкоми, ісполкоми, продкоми, наркоми, комбєди і інші "бєди", в яких сидять зовсім чужі тобі люди. Якого ж добра бажає тобі отой безбатченко комуніст, якому все одно, як би тільки добре пожити — чи то на Москівщині, чи на Вкраїні, чи в Німеччині.

Цей інтернаціоналіст, не маючи своєї хати, чи може подбати про твій спокій, про забезпечення твоїх потреб?

А що роблять комуністи з тими лицарями, які б'ються з ворогами за твою батьківщину, за кращу долю українського народу. Скільки їх сидить по в'язницях та порозстрілювано по черезвичайках?! Скільки кращих синів України гине під ярмом комуни?!

До якого часу ми будем терпіти таке знущання чужинців?!

Годі!

Терпець увірвався. Треба раз назавжди покінчить з такими катами.

Бери рушницю, вила, лопату і гони з рідної землі дармоїдів. Ти їх виженеш, як вигнав Деникіна, як виганяв їх уже два рази.

Геть чужинців з України! Хай живе Українська селянська Республіка!

Командуючий повстанцями

Херсонщини та Катеринославщини

Отаман Гулий-Гуленко» [5].

У чому не можна сумніватися, так це в тому, що повстанці були запеклими антисемітами – це яскраво відбито у листівках. І тут слід зазначити, що на те вони мали вагомі підстави. Антисемітизм українських повстанців в часи війни України з Совєтською Росією мав об`єктивні причини і суттєво відрізнявся, скажімо, від антисемітизму німецько-фашистських загарбників. Ці причини крилися в активнійучасті євреїв у встановленні совєтської влади і особливо - в їх участі у діяльності каральних органів і підрозділів більшовицького режиму проти українського народу. Ясна річ, євреї там були не самі. В цих загонах було чимало т.зв. "інтернаціоналістів", зокрема китайців, мадярів, латишів тощо. Але факти - уперта річ. Про це свідчать документи, зокрема списки учасників Красної гвардії, або накази по одеських частинах особливого призначення (ЧОН), в яких розписані покарання бійців, що виявились недисциплінованими.

Більшість вказаних у наказах прізвищ є єврейськими. То чому маємо дивуватися антисемітизмові селян, більшість яких складали основу повстанських загонів, коли вони воювали проти чекістів і комуністів, переважна більшість яких були євреями? Адже селяни бачили і знали, хто керує вилученням у них хліба, бере мирне населення в заручники і розстрілює їх.

Те, що загони особливого призначення "ЧОН" формувалися переважно з євреїв, теж можна пояснити. Частини особливого призначення підпорядковувалися ЧК і використовувалися у каральних акціях переважно проти мирного населення - селян. Використовувати в таких акціях вихідців із селянських родин - українців і росіян було ненадійним. Тому більшовики залучали до цієї роботи мешканців міст і містечок - євреїв, а також інородців-пролетарів. Щоправда у перших же боях з озброєним противником ці "єврейські" загони показували невисоку боєздатність, тому в пізніший період, коли було завершено розгром Врангеля, проти повстанців червоним командуванням було кинуто регулярні частини Красної армії, зокрема Першу Кінну армію, кінну бригаду Григорія Котовського тощо.

Окремо слід сказати щодо заручників. У зведеннях ЧК та документах вищого партійного керівництва більшовиків дуже часто фігурують накази брати заручників. Це була одна з форм боротьби червоних із повстанцями, при чому більшовики аргументували це потребою захисту мирного населення від бандитів. Але в подібних твердженнях була цілковито відсутня логіка, адже виходить, що взявши заручників, червоні розраховували на жалість до них повстанців, які мали припинити опір, аби не наражани на небезпеку невинних. То хто ж тоді справді захищав мирне населення? Запитання цілком риторичне і відповіді не вимагає. Ставлення повстанців до взяття червоними заручників і терору чітко простежується у листівці отамана Семена Заболотного до Балтського Ревкому і Парткому, яка показує, хто насправді захищав мирне селянство [4].

3

Після поразки Добровольчої армії генерала Антона Денікіна більшовики наприкінці 1919 – на початку 1920 рр. встановили свою владу над більшою частиною території України. У лютому 1919 року Червона армія встановила контроль над Одеською губернією. Повстанці Одещини після боротьби з білими почали боротися з червоними. Їх підтримали рейдуючі відділи Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого

Михайла Омеляновича-Павленка та генерал-хорунжого Юрка Тютюнника, які в цей час здійснювали славнозвісний Перший Зимовий похід по тилах білих і червоних окупантів. У своїх зверненнях і листівках вони також закликали селянство до боротьби.

У квітні 1919 року повстанським загонам і рейдовим частинам Армії УНР вдалося з боями оволодіти повітовими центрами Одеської губернії - Балтою і Вознесенськом. Особливо великих втрат більшовики зазнали у боях за Вознесенськ, оскільки у той момент там відбувався повітовий з`їзд партії.

17 квітня 1920 року повстанський загін Семена Заболотного, який був найбільш чисельним і боєздатним, при підтримці повсталих проти більшовиків місцевих селян, взяв штурмом місто Ананьїв. Частина червоних військ відступила до залізничної станції Жеребкове, де зайняла оборону. Генерал-хорунжий Ю. Тютюнник надіслав С. Заболотному підкріплення силою 400 багнетів при двох гарматах. Українці заатакували Жеребкове і розгромили червоний загін. У бою загинуло 220 червоноармійців, в тому числі 31 комуніст. Повстанці утримували Ананьїв протягом восьми діб, відбиваючи атаки на місто 41-ї червоної дивізії. 25 квітня повстанці були змушені відступити. Але бої не припинялись. На підтримку повстанських загонів почали спалахувати антибільшовицькі селянські повстання в інших волостях. Так, в селі Липепьке неподалік Бірзули, озброєні селяни на чолі зі священником організували оборону церкви від більшовиків, які намагалися осквернити храм і вивезти з нього цінності. У сутичці було вбито 21 червоноармійця.

23 травня 1920 року Одеською губернською надзвичайною комісією була виявлена українська підпільна організація. На чолі неї стояв колишній командир добровольчого дроздовоького загону полковник Гусак-Гусаченко. В Одесі він організував загін, який мав виступити на фронт начебто проти отамана

Ю. Тютюнника, але насправді мав підняти в Одеському повіті повстання і в рішучу хвилину перейти на бік української армії. Помічниками Гусака-Гусаченка були брат Ю. Тютюнника - Георгій Тютюнник і колишній пристав Сквирського повіту капітан Москвин. Слід зазначити, що члени організації займали відповідальні посади в радянських установах. Перехід колишніх білогвардійців (особливо українського походження) став дуже частим явищем у 1920 році.

Відомо, що загони, керовані отаманом

С. Заболотним, який був найбільшою фігурою у повстанському русі на Одещині, поповнювались також і врангелівським офіцерами. А один з керівників врангелівського підпілля, полковник Євстаф`ев, очолював повстанський загін під іменем отамана Кропиви. В Одесі також діяла терористична офіцерська організація під керівництвом штабс-капітана Єрмощенка.

Улітку 1920 року активність повстанців України посилилась у зв`язку з насильною мобілізацією до Червоної армії і конфіскаціями зібра-ного селянами врожаю. В одному Ананьївському районі на 30 серпня вже було конфісковано 1,5 мільйонів пудів зерна і 2 тисяч голів великої рогатої худоби. Селяни відловідали на це повстаннями. У селі Павлівка цього ж району після конфіскації продзагонами 3237 пудів зерна і 630 пудів м`яса спалахнуло повстання, яке червоні жорстоко придушили.

*

,