Правове становище Гетьманщини у складі Російської держави, Детальна інформація

заків «измъною въ ссорахъ безчестить», бо таке «безчестье словесное честныхъ рыцарей», які «за достоинство царское кровъ и раны въ бою приемлютъ» ображає. Цар затвердив статтю й наказав вислати воєводам відповідні інструкції. В ст. 10-й повідомляється, що гетьман із царського наказу відібрав у міщан королівські привілеї на магдебурзьке право й передав до приказу Малої Росії. Цар наказав замість королівських привілеїв видати царські грамоти. Пізніше, дійсно були видані жалувані гдамоти на магдебурзьке право таким містам: Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Козельцю й Остру. [14, С. 135]

З наведеного аналізу Московських статей видно, що вони щодо форми своєї являють [собою] проект, предложений цареві на затвердження гетьманом Брюховецьким і стверджений царем із деякими змінами й додатками. Отже, це був у всякому разі двобічний акт-договір, в якому виявили свою волю дві сторони — В. Запорізьке й Москва. Щодо свого змісту Московські статті, крім деяких новин другорядного значення, в значній мірі змінили характер попередніх правних відносин В. З. і Москви, а саме, обмежили внутрішню Автономію В. З., вийнявши з-під влади гетьманського уряду міста й села з населенням некозацького стану підтвердили заборону закордонних зносин без царського дозволу і, нарешті, поставили українську церкву й духовенство, хоч і умовно, під владу московського патріарха.

За подання Московських статей, особливо за ст. 1-у про передачу у володіння цареві міст, сіл і доходів, цар 22 жовтня 1665 р. нагородив І. Брюховецького боярським чином, який і було урочисто оголошено («сказано»), хочі «по иноземному чину». Крім того, цар нагородив гетьмана дорогоцінним боярським убранням жалуваною грамотою на Гадяцький повіт і Шептаківську сотню та призначив йому двір у Москві для проживання, а всіх старшин «пожаловано дворянськими» чиномь.

Нарешті, треба спинитися на питаннях, в якій мірі і як були проведені в життя Московські статті.

Цілком зрозуміло, що, як тільки Московські статті стали відомі на Україні, вони негайно ж викликали велике обурення як проти Москви, так і проти гетьмана, якого всі обвинувачували в тому, що він ці статті склав і подав цареві. Це обвинувачення оправдувалося буквальним текстом статей, але не зовсім було в згоді з фактичними обставинами.

Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських статтях “Глуховських ”

Д. Многогрішного

У 1665 році гетьманом Правобережжя було обрано Петра Дорошенка, який прагнув об'єднати обидві частини Укра їни, відновити самостійну Українську державу, домогтися її незалежності від Москви і Польщі. За союзника Дорошенко обирає Туреччину.

13 січня 1667 року в селі Андрусові, поблизу Смоленська, було укладено перемир'я між Московського державою і Польщею. Лівобережна Україна залишилася за Москвою, Правобережжя за Польщею, крім Києва, який на два роки мав відійти до Москви Запорізька Січ потрапляла під владу обох держав.

Внаслідок угоди двох країн стався поділ української території на дві частини Царський уряд зламав договір 1654 року, за яким він зобов'язувався зберігати "права і вольності" України. [7, С. 253]

Андрусівська угода викликала гнів українського народу. Вибухнуло повстання, що охопило як Лівобережжя, так і Правобережну Україну. Український народ виступив і проти панування Польщі і проти Московської держави. Дорошенко на деякий час об'єднує Україну. В 1668 році в Глухові старшинська рада обирає гетьманом Лівобережжя Многогрішного. В 1669 році були прийняті Глухівські статті, які значно зменшували число воєвод і обмежува ли їхні функції в українських містах командуванням царськими гарнізонами.

Андрусівське перемир'я привело до посилення проту рецьких настроїв у середовищі козацької старшини. В 1669 році при активній участі гетьмана Дорошенка було оформлено протекторат Туреччини над Правобережжям. Таким шляхом Дорошенко намагався вивести Україну з-під влади Польщі й Москви. Але турецький султан на свій лад використав ситуацію. У 1672 році трьохсоттисячнс турець ке військо вторглося на Правобережну Україну нібито для її захисту – Безчинства, грабунки, що їх чинили турецькі та татарські союзники Дорошенка, відвернули від нього народ Гетьманом обирають Самойловича Під чаг його правління Українська православна Церква в 1685 році ііула підпорядкована московському патріархату.

1.5 Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських статтях “Коломацьких ” І. Мазепи

25 липня 1687 року гетьманом Лівобережжя України було обрано Івана Мазепу, одного з пайвидатніших державних діячів України. На старшинській раді були затверджені так звані Коломацькі статті, які вже традиційно приймалися при обранні нового гетьмана. Статті забороняли Україні торгувати з Кримом, порушували її фінансову систему. Ст. 19 без усяких застережень проголошувала Україну частиною Московської держави.

За царювання ІІетра І Українська держава ще більше обмежується в автономії. У 1706 році за указом царя козацьке військо переходить ііід командування Москви. Петро І примушував козаків брати участь у всіх війнах, які він проводив. Військові походи, примусові роботи забирали життя багатьох українців.

Петро І наніс нищівний удар по економіці України, фак тично скасувавши вільну торгівлю. Він почав проводити колоніальну політику і стосовно культури України. Окремим указом 1709 року були заборонені українська мова, національне книгодрукування.

За царювання Петра І Україна зробила останню спробу відновити державну самостійність. Ця спроба пов'язана з іменем Івана Мазепи, який за двадцятирічне гетьманування доклав багато зусиль, щоб вивести Україну з "руїни", припинити тут політичне безладдя.

Як палкий патріот України, Мазепа, удаючи лояльне ставлення до царя, плекав надію на визволення України і створення самостійної Української держави. Петро І в той час мав намір замінити козацтво рекрутчиною, а Україну перетворити у невід'ємну частину Росії. Скориставшись шведсько-російською війною. Мазепа при підтримці генеральної старшини і більшості полковників уклав із шведським королем угоду, за якою "Україна з обох сторін Дніпра з Військом Запорізьким і народом малоросійським має бути вічними часами вільна від усякого чужого володіння". Угода гарантувала також абсолютне невтручання будь-якої держави у внутрішні справи України, недоторканість її кордонів.

Розгром шведських військ під Полтавою в 1709 році перекреслив намагання Івана Мазепи звільнити Україну. З частиною вірних козаків він змушений був рятувати себе і своїх прибічників за Дунаєм в турецьких володіннях, де невздовзі і помер.

У 1710 році на старшинській раді в Бендерах гетьма ном у вигнанні було обрано Пилипа Орлика, який багато зробив для затверд ження ідеї незалежної, самостійної України. Зокрема, за його участю у 1710 році була підготовлена та прийнята Конституція Української держави.

Ще у 1708 році, після переходу Мазепи на бік Карла XII, гетьманом Лівобережжя було обрано Івана Скоропадського- Після його смерті, у 1722 році Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана Гетьманство було відновлено після смерті Петра І у 1727 році. Царський уряд пішов па цей крок, щоб мати підтримку з боку козацької старшини у зв'язку із загостренням російське турецьких відносин.

1.6 Обмеження прав Війська Запорізького у гетьманських “Решительных статтях” Д. Апостола.

Обраний гетьманом Данило Апостол (1727—1734 рр.) був видатним державним та військовим діячем. 22 серпня 1728 року Данило Апостол звернувся до царського уряду з проханням зат вердити "гетьманські статті". У відповідь на це кін отримує "Решительные статьи", в яких зовсім не згадується про договір України з Москвою 1654 року. Ці статті мали форму наказу царського уряду гетьманові. В цілому статейні пункти Данила Апостола були витримані в дусі стверджен ня автономії української державності. Росія відповідала на них цілою системою обмежень і ударом саме по цій державності.

Данило Апостол почав добиватися набуття «гетьманських статей», які після обрання гетьмана затверджував цар. Та замість «статей» він одержав так звані “Решительные пункти”, які закріплювали за Україною права автономної країни 3 метою врегулювання прикордонних справ, гетьман одержав право дипломатичного листування з Кримом та Польщею Генеральну старшину мала обирати сама старшина, але затверджував й цар У військовому відношенні гетьман підпорядковувався не цареві, як то було раніше, а генерал-фельдцехмейстрові Обрання гетьмана мало проводитися тільки за згодою царя У Генеральному суді засідали троє українців і троє росіян, а оскаржити його рішення можна було не до гетьмана, а до царя Створювалося окреме фінансове управління у складі одного росіянина і одного українця Росіянам дозволялось купувати землі в Україні. [7, С. 255]

Отже, Решительные пункти» не вносили нічого нового в державний устрій України, але давали можливість нормувати відносини та загнуздати російське свавілля.

Спираючись на статті «Решительных пунктов», Данило Апостол провів реєстрацію рангових земель.

Данило Апостол багато робив для розвитку української економіки та торгівлі: він прагнув встановити свободу торгівлі з правом для українських купців вивозити товар до сусіцніх країн; свободу підприємництва, хоча більшість українських підприємств перейшла до рук росіян. Він добився, щоб Київ підпорядковувався не генерал-губернаторові, як то було раніше, а гетьманові. У цілому треба зазначити, що добробут населення за Данила Апостола покращився Це проявилося у тому, що зменшився рух селян за Дніпро та збільшилося повернення втікачів на Лівобережжя. У 1734 р. запорожці повернулися з Олешек, що були розташовані на території кримського ханства, на Базаалук.

Ще у добу гетьмана Скоропадського було розпочато, а за Данила Апостола завершено укладення «Зводу» українських законів, їх джерелами були Литовський статут та Магдебурзьке право, перекладені на російську мову.

Розділ ІІ Малоросійські колегії: боротьба російського уряду з “вольностями“ Гетьманщини

2.1 Перша Малоросійська колегія.