Правове становище Гетьманщини у складі Російської держави, Детальна інформація

Старшина складалася з двох груп. Одна не схильна була відділяти свого благополуччя від державності. Автономістськи настроєні представники старшини пов'язували дворянство з отриманням чину, а отже, їм потрібна була своя держава, яка й забезпечила б їх державними посадами. Перспектива поширення в Україні російського імперського апарату з іноетнічними чиновниками, зрозуміло, їх не влаштовувала.

Представники іншої групи були схильні ігнорувати ліквідацію автономії України за умови, що Їх приватні інтереси залишаться недоторканими. У цьому разі вони були згодні обміняти автономію на дворянство.

Отже, за умов остаточного оформлення абсолютизму в Росії, готовності значної частини старшини обміняти автономію на дворянство і нездатності решти її реалізувати свою програму через дедалі зростаючу відірваність від українського народу державно–автономістський рух останньої був приречений. Аналіз змісту документа та включення його у комплекс відомих історичних джерел даного періоду дасть можливість глибше обгрунтувати зроблений висновок і ширше використовувати джерело при розгляді проблеми Української козацької держави на останньому етапі її існування.

Зазначимо, що документ має заголовок «Прощение малорусского дворянства и старшин с гетманом о восстановлении прав Малороссии, поданное Елизавете 1754 г.» [13, С. 88]

1754 рік був роком «полного здравія» Єлизавети Петрівни та Кирила Розум овського, а історія взаємин між булавою і короною не знає прецеденту, щоб за життя царя й гетьмана останній дозволяв собі перегляд «договірних статей».

Висновки

В березні 1654 р з ініціативи гетьмана і старшини україно-московська угода була оформлена законодавче, з української сторони ~ Березневими статтями Б.Хмельницького, з російської — ратифікаційною жалуваною грамотою царя Олексія Михайловича.

За умовами договору Україна зберігала за собою широкий внутрішній державний суверенітет — «давні права та вольності Війська Запорозького» Ратифікаційна грамота московського царя підтверджувала право Війська Запорозького обирати гетьмана та вперше закріпила довічний характер влади гетьмана.

В період правління Брюховецького в 1663 році були підписані “Батуринські” статті де зазначалося примусове постачання їжи війську руському та про передачу міст і населення у володіння царське. Тут же була передача у володіння. На Україні мають бути вислані царські воєводи, очевидно, для прийняття городів на царя і для збирання доходів.

В 1665 році були підписані “Московськи статті”. Вони обмежили внутрішню Автономію В. З., вийнявши з-під влади гетьманського уряду міста й села з населенням некозацького стану підтвердили заборону закордонних зносин без царського дозволу і, нарешті, поставили українську церкву й духовенство, хоч і умовно, під владу московського патріарха.

При виборі нового гетьмана Мазепи були прийняті Коломацькі статті, які вже традиційно приймалися при обранні нового гетьмана. Статті забороняли Україні торгувати з Кримом, порушували її фінансову систему. Ст. 19 без усяких застережень проголошувала Україну частиною Московської держави.

За царювання Петра І Україна зробила останню спробу відновити державну самостійність. Ця спроба пов'язана з іменем Івана Мазепи, який за двадцятирічне гетьманування доклав багато зусиль, щоб вивести Україну з "руїни", припинити тут політичне безладдя.

"Решительные статьи" Данили Апостола мали форму наказу царського уряду гетьманові. В цілому статейні пункти Данила Апостола були витримані в дусі ствердження автономії української державності. Росія відповідала на них цілою системою обмежень і ударом саме по цій державності.

Таким чином, після приєднання до Московської держави Україна досить довго розвивається як самостійна, незалежна держава. В той же час царизм розпочинає цілеспрямований наступ на "права та вольності" українського народу. Спочатку в українських містах запроваджується посада воєводи, створюється Малоросійський приказ, а згодом царські урядовці починають прямо втручатись у вибори гетьмана, полковника і сотників. На початку XVIII ст. цей наступ стає відкритим: зруйнування Запорізької Січі (1709р.), утворення Малоросійської колегії (1722— 1727 рр.), заборона обрання гетьмана.

У 70 — 80-х роках XVIII ст. в результаті політики царського уряду, спрямованої на скасування будь-якого місцевого самоврядування, в Україні було остаточно ліквідовано гетьманство (1774 р.), зруйнована Запорізька Січ (1775 р.), скасований полковий, віськовий та адміністративно-територіальний устрій (1783 р.), закріпачено селянство (1783 р.).

У 90-х роках XVIII ст. до складу Російської імперії ввійшла Правобережна Україна (Київщина, Брацлавщина, Волинь). Західноукраїнські ж землі, Північна Буковина і Закарпаття, залишилися під владою Австро-Угорщини.

Але і у XVIII ст., в час, коли українські землі все більш підпадають під зверхність іноземних держав, не припиняється розвиток окремих елементів української державності. Опираючись на давні демократичні традиції, розвивається місцеве самоврядування.

Продовжуються пошуки оптимальної правової системи. З цієї причини тільки в XVIII ст. були три спроби кодифікації права в Україні. У 1760—1763 роках проводиться дійова судова реформа.

Головними причинами втрати Україною своєї незалежності були чвари в середовищі панівної верстви і, особливо, підступність політики Московської держави (пізніше Російської імперії) щодо України. Укладаючи договір 1654 року, Україна була незалежною самостійною державою. Московська держава та її спадкоємиця — Російська імперія, порушуючи, ламаючи та знищуючи договір, почала розглядати Україну, як сукупність звичайних адміністративних одиниць.

Приклад договору 1654 року доводить неможливість входження України в будь-які об'єднання з іншими державами без абсолютної гарантії відсутності імперських структур, хай і оновлених, а також вимагає беззастережного несприйняття умов, що обмежують державну самостійність України.

Література

Воссоединение Украйни с Россией. Документн и материалы, ред. кол. П. П. Гудзенко и др. - М, 1953 -Т 3 - С 570.

Грушевский М. Очерк истории украинского нарада. — К., 1990. — С. 184

История УССР. – К., 1988

Історія держави та права України // під ред. Рогожина А.І. – К., 1996. – ч.1

Історія Ураїнської РСР., К., 1981

Козаченко А. Про Державну владу Б. Хмельницького: окремі питання // Право України, 1998, №2, С. 89

Музиченко П. Історія держави і права. Навчальний посібник. – К., “Знання”. – 2000,С. 253

Папанова В.А. Лекции по истории государства и права Украины. – К.:Знання. – 2000. – С.131-156

Сергійчук В.І. Іменем Війська Запорозького — К, 1991 — С 165