Розв'язок питань малого расизму та націоналізму на Україні, Детальна інформація

Проблематика міжрасових протистоянь на рубежі нової епохи продовжує хвилювати розуми багатьох соціологів, політологів і істориків. Не дивлячись на загальні для земної кулі в цілому процеси глобалізації і поглиблення кросскультурних зв'язків між культурами, що у минулому були полярними, питання етнічних конфронтацій не зняте і сьогодні. Зараз ми зіштовхуємося з новими проявами расизму, коли суперечливим моментом є вже не тільки колір шкіри і ментальність, а різниця в таких етнокультурних наробітках, як традиції і вірування.

Україна – багатонаціональна держава, на території якої з успіхом уживаются представники сотень національностей і етносів. Однак, приймаючи в увагу історичну долю цієї частини східної Європи, чітко просліджуються неоднозначні відносини між автохтонним (корінним) населенням і найбільшими діаспорами в Україні. У 20-му столітті під впливом розвитку таких суспільно-політичних напрмків, як лібералізм, демократизм, Україна стає сприятливим середовищем для розвитку такого явища, як націоналізм.

Про український націоналізм не можна говорити в одній площині: він був інший перед першою світовою війною, при чому якісно іншим. Націоналізм, що виник у Галичині й в Західній Європі в двадцятих роках можна назвати різновидом фашизму. Зовсім різними націоналістами були Симон Петлюра і Євген Коновалець. До них не можна відноситися однаково.

У виникненні націоналізму фашистського типу вирішальну роль, на мій погляд, зіграли два фактори: 1) Поразка ЗУНР (Західно-Української Народної Республіки) у війні з Польщею; 2) Народження фашистських рухів у Західній Європі.

Щодо першого фактора: галицкі українці мали право на державотворення на руїнах Австро-Угорщини, тому що це споконвіку українські землі. Поляки мали право виступити проти цього, тому що до розділу Речі Посполитої (Польщі) ці землі входили в її склад.

Перемогла в цій війні Польща. Західно-Українська Народна Республіка потерпіла поразку. Потрібно уміти визнавати поразку і перемогу найсильнішого, згідно з принципами політичної культури.

Тим часом офіцери ЗУНР не примирилися з поразкою. Унаслідок поразки ЗУНР вони стали нікому не потрібними, емігрували в Західну Європу, переважно у Францію і Німеччину, а також у Чехословаччину.

А там уже жевріли фашистські ідеї. Світогляд фашизму дуже підходить для тих, хто потерпів поразку, хто плекав у собі ненависть до всього польського і російського, адже більшовизм ототожнювався з Росією. Власне в Німеччині однією з основних причин його виникнення послужила її поразка в І світовій війні і ганьба Версаля.

У таких умовах колишні офіцери УГА (Української Галицкої Армії) на чолі з Євгеном Коновальцем зробили заяву про те, що вони не визнають поразки у війні з Польщею і що боротьба буде продовжуватися до перемоги. У значній мірі в джерел таких заяв стояли німецькі устремління перегляду границь, установлених Версалем.

Ці ідеї були співзвучні настроям тих галичан, що боролися на стороні ЗУНР і залишилися в межах Польщі.

Слід зазначити, що розвитку українського націоналізму сприяла Чехословаччина, що ворогувала з Польщею через Заолз’я.

Усе це привело до швидкого розвитку українського націоналізму, що новостав, у Галичині, але не у всій Західній Україні, наприклад, на Західній Волині українські селяни більш схилялися до більшовиків. Український інтегральний націоналізм - явище специфічно галицьке.

У своїй пропаганді лідери українського націоналізму використовували такі соціотехнічні прийоми як ототожнення націоналізму з патріотизмом, чим вводили в оману галицьке населення.

Польські політики також приклали руку до поширення націоналізму, коли силою намагалися вирішити проблеми української меншості в Польщі.

Як уже було сказано, причини становлення українського, фашистського типу, націоналізму варто вбачати в поразці ЗУНР у війні з Польщею, отже, і в політичному факторі, у фашистських ідеях, що з'явилися в Західній Європі.

І в Західній Європі, і в Галичині народився рух - український, украй націоналістичний, радикальний у своїй програмі й організації, але він не мав ідеологічного базису. Так сформулював Донцов у виданій у 1926 році у Львові книзі «Націоналізм»

Народився Д. Донцов на Південній Україні, у Таврії, був сином забезпечених батьків (родина Донцових мала більш 1000 га землі), які говорять по-російські. До I світової війни Донцов - особистість розпливчаста, сповідав соціалістичні ідеї, потім приткнувся до Української Центральної Ради, проти якої ж виступив у квітні 1918 року - уже на стороні гетьмана П. Скоропадського. Але і гетьмана після поразки Центральних держав він зрадив і примкнув до Директорії.

Після I світової війни Донцов очутився в Австрії, там одружився на галичанці, дочці уніатського священика, Марії Бачинській. Саме з цієї причини польська влада дозволила Донцову жити в Польщі.

За пропозицією Євген Коновальца став редагувати «Літературно-науковий вісник». Під впливом західноєвропейських фашистських ідей ерудований Донцов написав книгу, що вище згадується - «Націоналізм» - доктрину українського інтегрального націоналізму, яку за офіційну ідеологію взяла на озброєння в 1929 році Організація українських націоналістів (ОУН).

Про Донцова і його книгу в 1947 році в Мюнхені так писав галичанин Михайло Демкович-Добрянский: Донцов «вплинув на формування української націоналістичної політичної думки (...) Донцов, як талановитий купець на ринку, був добре орієнтований, який товар входить у моду (...) завдяки якому товару можна зробити рекламу фірмі і сколотити капітал (...)Донцов у своїй головній книзі «Націоналізм» сформулював тези про аморальність націоналізму (...) уперше в історії України в (...) «Літературно-науковому віснику» почали пропагандувати аморалізм як національну чесноту (...) він санкціонував аморалізм як метод для політичної боротьби (...) він упустив демонів в українську людину».

Донцов, хоч не був формально членом ОУН, дав цьому руху ідеологічні основи, без яких не міг би сформуватися український, фашистського типу націоналізм, який привів до сотень тисяч жертв.

ціоналізму.

Розглядати Д. Донцова треба винятково через призму його «Націоналізму», виданого в 1925 році, післявоєнні перевидання часто відредаговані, у них вилучені багато текстів. Усе це робилося винятково з тактичних розумінь, щоб відретушувати донцовські творіння для умов канадської демократії. Однак з його книги «Хрестом і мечем», виданої в Торонто, видно, що Донцов не відмовився від використання фашистських ідей для українського націоналізму. Те ж саме можна сказати і про іншу його книгу, видану в Празі в 1944 році - «Дух нашої стародавності...»

Суть доктрини Д. Донцова, що стала офіційною ідеологією ОУН, зводиться до трьох складових:

Міжнаціональні відносини

Структура української нації

Рушійні сили українського націоналізму.

До першої тези: Відповідно до тверджень Донцова, «нація» являє собою вид у природі (лат. «species») - такий же, як собаки, кішки, льви й ін. Звідси випливає висновок: нації знаходяться в стані постійної боротьби за виживання. Отже, війни - річ звичайна, війни між націями вічні, вічна і ворожнеча між ними.

До другої тези: українська нація повинна будуватися по ієрархічному принципу - на чолі повинний стояти вождь. Правлячою верхівкою повинна бути «ініціативна меншість», яку Донцов називає «елітою», «орденом» і т.п., яка стосовно іншого народу, який Донцов називає «масою», «черню» і т.п., здійснює «творче насильство».

До третьої тези: рушійними силами українського (інтегрального, донцовського) націоналізму повинні бути наступні ідеологічні принципи: