Будизм та Ламаїзм, Детальна інформація

Буддизм збагатив релігійну практику прийомом, що відноситься до області індивідуального культу. Мається наувазі таку форму релігійного поводження, як бхавана - поглиблення в самого себе, у свій внутрішній світ з метою зосередженого міркування про істини віри, що одержало подальше поширення в таких напрямках буддизму, як “чань” і “дзен”. Багато дослідників вважають, що етика в Буддизмі займає центральне місце і це робить його в більшому ступені етичним, філософським вченням, а не релігією. Більшість понять у Буддизмі носить розпливчастий, багатозначний характер, що робить його більш гнучким і добре адаптуємим до місцевих культів і вірувань, здатним до трансформації. Так послідовники Будди утворили численні чернечі громади, що стали головними вогнищами поширення релігії.

У 1 в. н.е. у Буддизмі утворилося дві галузі: Хінаяна (“малий візок”) і Махаяна (“великий візок”). Цей поділ був викликаний насамперед розходженнями в соціально-політичних умовах життя в окремих частинах Індії. Хінаяна, тісніше зв'язана з раннім Буддизмом, визнає Будду людиною, що знайшла шлях до порятунку, що вважається досяжним тільки через відхід від світу - чернецтво. Махаяна виходить з можливості порятунку не тільки для пустельників-ченців, але і для мирян, причому упор зроблений на активну проповідницьку діяльність, на втручання в суспільне і державне життя. Махаяна, у відмінності від Хінаяни, легше пристосовувалася до поширення за межі Індії, породивши безліч розумний і плинів, Будда поступово стає вищим божеством, на честь його споруджуються храми, відбуваються культові дії.

Важливе розходження між Хінаяною і Махаяною полягає в тім, що Хінаяна цілком відкидає шлях до порятунку для не ченців, що добровільно відкинули мирське життя. У Махаяна важливу роль культ бодістав - індивідів, уже здатних ввійти в нірвану, але окрадуючихих досягнення кінцевої мети через те, щоб допомогти в її досягненні й іншим, необов'язково ченцям, замінивши тим самим вимогу відходу від світу закликом до впливу на нього.

Ранній Буддизм відрізняється простотою обрядовості. Її головним елементом є: культ Будди, проповідь, шанування святих місць, зв'язаних з народженням, просвітлінням і смертю Гаутами, поклоніння ступам - культовим спорудженням, де зберігаються реліквії Буддизму. Махаяна до культу Будди додала шанування бодістав, тим самим ускладнилася обрядовість: були введені молитви і різний рід заклинання, сталі практикуватися жертвоприносини, виник пишний ритуал.

 Поширення буддизму.

У VI - VII вв. н.е. почався занепад Буддизму в Індії, обумовлений падінням рабовласницького ладу і ростом феодальної роздробленості, до XII - XIII вв. він втрачає свої колишні позиції в країні свого виникнення, перемістивши в інші райони Азії, де трансформувався з урахуванням місцевих умов. Одним з таких різновидів Буддизму, що затвердився в Тибету і Монголії, з'явився Ламаїзм, що сформувався в XII-XV вв. на базі Махаяни. Назва походить від тибетського слова лама (вищий, небесних) - чернець у ламаїзм. Для ламаїзму характерний культ хубілганів (переродженців) - втілень Будди, живих богів, до яких зараховуються головним чином вищі лами. Для ламаїзму характерне масове поширення чернецтва, при цьому істотно спростився процес спілкування з Богом: віруючому досить було прикріпити до тичини листок з молитвою, щоб його коливав вітер, чи вкласти його в спеціальний барабан. Якщо в класичному Буддизмі не було образа верховного Бога - творця, то тут він з'являється в особі Адібузди, що представляється первинним евеном усіх подальших втілень Будди. Ламаїзм не відмовився від вчення про нірвану, але місце нірвани в ламаїзмі зайняв рай. Якщо віруючий буде виконувати усі вимоги ламаїстської моралі, то після страждань і позбавлень сансари його чекають заспокоєння і блаженне життя в раї. Для характеристики ламаїстської картини світу має відоме значення вірування в існування невідомого ідеальної держави (Шамбали), якому має бути зіграти коли-небудь вирішальну роль в історії Всесвіту і Землі.

В усі роки свого існування Буддизм поширився в азіатському регіоні, де в багатьох державах впливає на суспільне і політичне життя. У Лаосі, Камбоджі і Таїланді керівництво церквою належить главам держав. У країнах, де сильний вплив Буддизму, зберігається безліч ченців: досить сказати, що в Камбоджі ченцем є кожен двадцятий чоловік. Буддійський монастирі виступають у якості великих навчальних закладів, що є центрами освіти і мистецтва.

Дзен-буддизм

Дзен-буддизм в останні роки викликає до себе самий жвавий інтерес як в Америці, так і в Європі. Його походження східні автори зв'язують з "Квітковою проповіддю" Будди. Якось раз, не мовлячи ні слова, указав своїм учням на квітку. Тільки один зрозумів його. І незважаючи на те, що ми знаємо про Дзен, у ньому залишається центральна проблема - сприйняття нечудової сингулярності. Це дивне сприйняття називається САТОРІ і може бути переведене як ПРОСВІТЛІННЯ. Д.Судзуки говорить: "Саторі - це душа Дзена, і без нього немає Дзена". Для західного інтелекту не занадто важко зрозуміти, що мається наувазі, коли містик говорить про просвітління чи що розуміється під ним релігійною мовою. Саторі, однак, описує мистецтво і шлях до просвітління, що європейцю зрозуміти практично неможливо. Наступний анекдот може послужити додатковим прикладом: "Один раз до Майстра прийшов чернець, щоб довідатися, де знаходиться вхід на шлях істини. Майстер запитав його: Чуєш шепіт струмка? - Чую, - відповів чернець. Вхід тут, - сказав Майстер". Навіть якщо ми розглянемо безліч додаткових прикладів, усе рівно нам залишиться незрозумілим, як таке просвітління відбувається і з чого воно складається, іншими словами, чому чи в чому просвітлюються? Кайтен Нукарія, професор буддійського коледжу SO-TO у Токіо пише про просвітління наступне: "Звільнивши себе від помилкового розуміння, Я, ми далі повинні розбудити нашу внутрішню мудрість, чистими і священними, називаними майстрами Дзен Розумом Будди, чи Бодхі, чи Праджня. Це - священне світло, внутрішній рай, ключ до всіх моральних скарбів, джерело усіх впливів і влади, обитель доброти, справедливості, симпатії, безсторонній любові, людяності і милосердя, міра всіх речей. Коли ця внутрішня мудрість пробудиться, ми стаємо здатні усвідомити, що кожний з нас ідентичний у дусі, по суті, у природі з універсальним чи життям Буддою, що всі люди віч-на-віч з Буддою, що кожний оточений рясною милістю Священного, що Він будить його матеріальну природу, що Він відкриває його духовні очі, що Він дарує йому нові здібності, що Він визначає його місію, і що життя - зовсім не океан страждань, народжень, хвороб, старості і смерті, не юдоль зліз, але священний храм Будди, Чиста Земля, де кожний може насолоджуватися блаженством Нірвани. Тоді наша свідомість цілком революціонується. Нас більше не турбують гнів і ненависть, не трясуть злість і амбіції, не жалять образи і жалість, не переповняють меланхолія і розчарування і т.д."

От так східна людина, послідовник Дзена, описує сутність Просвітління. Імовірно, тому, що Нукарія звертається до західного раціоналізму, солідну дозу якого він сам сприйняв. Глибока неясність Дзенскіх анекдотів переважніше подібної адаптації: вона повідомляє більше, хоча говорить менше. Дзен, дійсно, одне із самих дивних породжень східного духу. Тому кожний, хто дійсно намагається зрозуміти буддистську доктрину, нехай навіть до деякого обмеженого ступеня - тобто шляхом простого відмовлення від різних забобонів - дійде до визначених глибин під ексцентричним покривом індивідуального саторіального чи досвіду відчує серйозні труднощі, якими філософська і релігійна думка зневажає аж до сьогоднішнього дня.

При уважному вивченні Дзенських текстів не можна уникнути враження, що, незважаючи на їхні примхи, що переповняють, сатори, насправді, зовсім природна річ, щось настільки простої, що за деревами не бачиться лісу, і в спробі пояснити це, неминуче говоряться такі речі, що приводять інших у ще більшу зніяковілість. (Судзукі, Досвіди, 1:12. До вивчення Дзена для людини гори - це гори, і вода - це вода. Коли для нього блисне істина Дзена, завдяки наставлянням гарного майстра, гори для нього - більше не гори і вода - не вода; пізніше, однак, коли він, дійсно, досягне місця Спокою (тобто сатори), гори знову стають горами, а вода - водою.).

Найпростішою річчю було б, звичайно, відкинути всі ці анекдоти в область цікавих чарівних історій, чи, принаймні, якщо прийняти факти як такі, розглядати їх як випадки самообману. Однак серйозне дослідження дивного явища не може легко пройти повз ці факти. Звичайно, ми ніколи не можемо вирішити з визначеністю, чи дійсно особистість "прояснена" чи вона просто уявила собі це. Ми не маємо критеріїв для цього. Тому тут варто говорити не про дійсні факти, а про духовну реальність. Усі ці дивні факти є, так сказати, психічним проявом події, відомого в якості сатори. Кожна духовна подія - це і картина й уява; там, де цього ні, не може бути свідомості.

Уява сама по собі є психологічною даністю, і тому - чи назвати просвітління реальним чи уявленим - досконале байдуже. Той факт, що мається релігійний рух, над яким багато блискучих розумів працювали протягом багатьох століть,- цілком достатня причина для того, щоб наважитися на спроби ввести подібні психічні події в область наукового вивчення.

Крім формування визначених звичок, шлях духовного навчання чи формування складається з методу коанів. Під коаном розуміються парадоксальні питання, чи вираження дії майстра. Згідно Судзукі, ця парадоксальність складає саму суть цих питань, пропонованих звичайно у формі анекдотів - як тему для медитації. Класичний приклад подібного анекдоту - ВУ.

Один раз чернець запитав у майстра: " чи Має собака також буддистську природу?" - на що майстер відповів: "ВУ". Як зауважує Судзуки, це "ВУ" означає просто ВУ. Очевидно, саме так би собака сама відповіла на запитання. На перший погляд здається, що пропозиція подібних питань для медитації означає чи передбачення припущення остаточного результату, і що зміст медитації через це буде визначено, подібно деяким медитаціям йогів, субстанція яких визначається задачею, запропонованою вчителем. Коани, однак, настільки різноманітні, настільки двозначні, і, поверх того, настільки ультрапарадоксальні, що навіть експерти залишаються в повному неведенні щодо того, що може виникнути в якості рішення. Більш того, опис досвідів настільки неясно, що в жодному випадку неможливо відчути якого-небудь безперечного раціонального зв'язку між коаном і досвідом. Тому що правильність відповіді неяким образом не може бути доведена логічно, можна припустити, що метод коанів не накладає ні найменшого обмеження на волю духовного прояву, і що кінцевий результат тому і з нічого іншого, як індивідуальної установки учня. Повне руйнування раціонального інтелекту, переслідуване цим тренуванням, створюється завдяки майже зробленій відсутності свідомої установки. При цьому виключаються, наскільки можливо, саме свідомі, але не несвідомі установки; тобто існуюча, але несприймаюча психологічна диспозиція, що не що інше, як порожнеча і відсутність установок. Це, природно, даний фактор, і коли він відповідає, у чому,мабуть, полягає саторі - це відповідь самої природи, яке розповідає про свою реакцію безпосередньо свідомості. Ця точка зору підкріплюється тим фактом, що "стрибок у свою природну природу", "природна людина" і глибина буття є для дзенських майстрів предметом вищої турботи. Дзен відрізняється від всіх інших філософських і релігійних медитаційних практик принципом відсутності установки. Відповідь, що, мабуть, приходить з порожнечі, світло, що спалахує в кромішній пітьмі, - завжди виявляється досвідом дивного і священного просвітління.

В історії релігії Дзен унікальний у багатьох відносинах. Його доктрини в теоретичному виді можуть показатися спекулятивним містицизмом, але вони представлені таким чином, що тільки присвячені, за допомогою довгого тренування дійсно досягли прозріння на цьому шляху, можуть зрозуміти їхній справжній зміст. Для тих, хто не знайшов цього проникнення знання, тобто для тих, хто не випробує Дзена в повсякденній діяльності життя, його чи навчання, скоріше, виречення, приймають незрозумілий і навіть загадковий зміст.

Такі люди, розцінювали Дзен, так чи інакше, з погляду понять, вважають його абсолютно абсурдним і безглуздим, чи навмисно заплутаним з метою сховати його глибокі істини від непосвячених. Однак послідовники Дзена говорять, що удавані його парадокси виникли тому, що мова людини є дуже поганим засобом для вираження найглибших істин, істини ці не можуть бути перетворені в предмет, що уміщається у вузькі рамки логіки. Вони повинні бути пережиті в бездонній глибині душі, після чого вони вперше стануть осмисленими. Фактично ж, немає більш ясних і більш відвертих виражень, якими коли-небудь, користалися люди для вираження своїх внутрішніх переживань. "Вугілля чорне" – це досить ясно; але Дзен протестує "Вугілля не чорне" - і це теж досить ясно, і навіть ясніше, ніж перше твердження. Але щоб зрозуміти це, потрібно поглибитися в суть питання. У зв'язку з цим, особистий досвід у Дзені - це усі. Ніякі ідеї не зрозумілі тим, у кого вони не підкріплені особистим досвідом.

Отже, Дзен самим серйозним образом наполягає на необхідності внутрішнього досвіду духовного. Він не додає великого значення священним сутрам чи їх тлумаченням чи мудрецями вченими.

Особистий досвід прямо протиставляється авторитетам і зовнішньому одкровенню, а самим практичним методом досягнення духовного просвітління послідовники Дзена вважають практику дх’яна, називаної в Японії "Дзадзен" (це можна, загалом, перевести "сидіти в медитації").

У той час, як, з одного боку, Дзен найвищою мірою абстрактний, його методологічна дисципліна, з іншого, - приносить величезну користь людині і визначає його мораль. Коли Дзэн виражається в нашому повсякденному практичному житті, ми іноді забуваємо про його абстрагованість, і тоді-те як не можна яскравіше і виявляється його дійсна цінність, тому що Дзен знаходить невимовно глибоку думку навіть у таких простих речах, як піднятий нагору чи палець простої вітання, звернене друг до друга, що випадково зустрілися на вулиці. У Дзені саме реальне - це саме абстрактне і навпаки. Уся система практики, прийнята Дзеном є продуктом цього основного духовного переживання. Дзен містичний, - так інакше і бути не може, тому що Дзен є основою східної культури. Саме цей містицизм часто заважає Заходу вимірити глибину східного розуму, у зв'язку з тим, що по природі своєї містицизм заперечує логічний аналіз, а логічність є основний чертог західного розуму. Східний розум синтетичний, він не додає занадто великого значення неіснуючим подробицям, а прагне, скоріше, до інтуїтивного збагнення цілого. Тому східний розум, не знаходить ясного і визначеного вираження. У ньому немає того індексу, який би відразу розкривав його зміст сторонньому розуму. Ми бачимо перед собою щось, тому що його неможливо ігнорувати, але як тільки ми спробуємо охопити це щось своїми руками для того, щоб розглянути його краще, воно вислизає від нас і ми втрачаємо його з виду. Дзен до смішного невловимий. Це, звичайно, не є наслідком того, що східний розум свідомо і навмисно прагне сховати свої таємниці від стороннього розуму. Невловність і незмірність є, так сказати, самою природою східного розуму. Тому, щоб зрозуміти Схід, ми повинні зрозуміти містицизм, тобто - Дзен.

Дзен не учить нас нічому в змісті розумового аналізу, а також не пропонує ніякої визначеної доктрини як керівництво для своїх послідовників. У цьому відношенні Дзен, якщо можна так виразитися, довільний. Послідовники Дзена можуть зберігати свої доктрини, але ці доктрини носять сугубо особистий, індивідуальний характер і не зобов'язані своїм виникненням Дзену. Тому Дзен не має справи з якими-небудь "священними писаннями" чи догматами, а також не містить у собі ніяких символів, за допомогою яких розкривалося б його значення. Які би вчення ні містилися в Дзені, вони виходять тільки від розумів їхніх творців. Ми самі собі створюємо вчення. Дзен тільки вказує шлях. Якщо цей факт, сам по собі, не є вчення, то в Дзені немає ніяких спеціально створених принципових доктрин якої-небудь основної філософської системи. Дзен претендує на своє споріднення з буддизмом, але всі буддійські вчення, містяться в сутрах і шастрах, з погляду Дзена, не більше, ніж макулатура, користь якої складається лише в тім, що з її допомогою можна тільки змахнути пил з інтелекту, але не більше. Коли говорять, що Дзен не має ніякої філософії, що він заперечує всякий авторитет, що він відкидає всю, так називану "священну літературу", не слід забувати, що в самім цьому запереченні вже міститься щось зовсім позитивне, і нескінченно стверджуюче.

Чи є Дзен релігією? Це не релігія в популярному розумінні, тому що в Дзені немає бога, якому можна було б поклонятися, немає також ніяких церемоніальних обрядів, ні землі обітованої для тих, хто відійшов у світ інший, і, нарешті, у Дзені немає також такого поняття, як душу, про благополуччя якої повинний піклуватися хтось сторонній, і безсмертя якої так сильно хвилює деяких людей. Дзэн вільний від усіх цих догматичних і релігійних утруднень.

Твердження, що в Дзені немає Бога не означає, що Дзен заперечує існування Бога. Дзен не має справи ні з твердженням, ні з запереченням. Коли що-небудь заперечується, те саме заперечення вже містить у собі протилежний елемент. Те ж саме може бути сказано і про твердження. У логіці це неминуче. Дзен прагне піднятися вище логіки і знайти вище твердження, що не має антитези. Тому Дзен не заперечує Бога, не затверджує його існування, так що в Дзені немає такого Бога, до якого звикли християнські розуми. Дзен рівною мірою не є ні релігією, ні філософією.

Що стосується тих прекрасних зображень і статуй Будд, Боддисатв, Дзена й інших істот, які можна зустріти в храмі Дзена, - це не більше, ніж шматки дерева, чи каменю, металу. Усі церемонії вважаються більшістю так званих "релігійних людей" чимось похвальним і священної, але у світлі Дзен - це умовності. Дзен бере на себе сміливість заявити: бездоганні йоги не занурюються в нірвану, а ченці, що порушують обітницю не попадають у пекло.

Для звичайного розуму це постає в протиріччі з загальноприйнятими законами моралі, але тут також полягає істина і життя в Дзені. Дзен - це дух людини. Дзен вірить у внутрішню чистоту духу і його божественність. Усе, що неприродно чи додається із силою виривається, шкодить цілісності духу. Тому Дзен рішуче проти всяких релігійних умовностей. його релігія, однак, у наявності.

Необхідність релігійної практики в цьому і майбутнім житті

Причина, по якій нам варто займатися релігійною практикою, полягає в тім, що, яким би ні був матеріальний прогрес, сам по собі він не може забезпечити нам належного міцного щастя. Справді, чим більше ми процвітаємо в матеріальному відношенні, тим більше в нашому житті постійного страху і занепокоєння. Завдяки успіхам у нових областях знання, ми досягли Луны, що деякі древні народи вважали джерелом вищого захисту. Можливо, ресурси Місяця й інших планет і будуть використані в благо людей, однак не виключено, що в остаточному підсумку такі успіхи створять нам ворогів поза нашим світом. У всякому разі, такі засоби ніколи не зможуть принести людям найвищого і міцного щастя. Ці методи викликають тільки зовнішнє фізичне задоволення; тому, хоча завдяки їм і виникає іноді деяке духовне задоволення, воно не може бути тривалим. З іншого боку, загальновідомо, що коли людина шукає щастя тільки в духовній сфері, йому легше переносити фізичні позбавлення. Це результат занять релігійною практикою і перетворення свідомості.

Більш того, навіть виникнення задоволення в цьому житті залежить від релігійної практики. Задоволення і страждання, велике чи мале, не виникає від одних лише зовнішніх, поверхневих факторів; до того повинні бути і внутрішні причини. Причини ці - потенції свідомості, тобто сховані здібності до здійснення доброчесних і дурних дій. Ці потенції перебувають у пасивному стані; вони виявляються завдяки зовнішнім причинам, і тоді виникає почуття насолоди чи болю. Якщо такі потенції відсутні, то скільки б ні було зовнішніх факторів, чи задоволення біль не можуть ні виникнути, ні зникнути. Такі потенції закладені діями, зробленими в минулому.

Отже, у якій би формі страждання ні виявлявся наслідок, спочатку потрібно було через недисциплінованість розуму зробити дурне діяння і тим самим "нагромадити" його. Потенція діяння закладається у свідомості, і потім, коли з'являються визначені причини, випробується страждання. Таким чином, усі насолоди і всі страждання в основі своєї виникають зі свідомості.

Отже, без релігійної практики неможливо дисциплінувати розум, а через недисциплінованість розуму "накопичуються" дурні діяння. Діяння ці, у свою чергу, закладають у потоці свідомості потенції, під впливом яких виростають плоди страждання.