МІСЬКЕ ТА СІЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ, Детальна інформація

Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під дією зовнішніх та внутрішніх для даної країни чинників, у тому числі й природних умов, базового генофонду, правових, моральних та релігійних норм, адміністративно-регуляторних актів, екологічних умов проживання тощо.

Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.

Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні,клімату,гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).

Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.

Розселення, як відомо, оцінюється регіональними відмінностями в густоті населення, співвідношенням чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні особливості розселення людей, в значній мірі зумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій,призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьому населенні України та її областей (див. табл. 1).

Дія цих чинників у конкретних регіонах має свої особливості і загальний стан демопроцесів утворює мозаїчну картину як у кількісному, так і в якісному плані. Дослідження цієї картини дасть змогу визначити, за рахунок яких регіонів і в якому напрямку розгортаються процеси відтворення населення. До того ж демоситуація в окремих регіонах може стати базою, на якій ґрунтуватимуться моделі майбутнього стійкого відтворення народу України в цілому та певних регіонів зокрема, формування демополітики держави.

На території України чітко виділяється дія трьох чинників, що впливають на розміщення населення, в тому числі міського. Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 2000 р. зросло у 5,5 рази, а сільське зменшилося в 1,9 рази. Тепер в Україні 445 міст та 909 селищ міського типу. Між цими двома видами поселень є істотна відмінність. Містом, в Україні, вважають населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурні, торгові та адміністративні функції, а населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні,торгово-розподільні) та неекономічні (адміністративні, рекреаційні та ін.) Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов'язаний з розміщенням промислових підприємств, об'єктів будівництва, транспорту, з постіндустріальними видами діяльності.(див. табл. 2)

Соціально-економічний розвиток суспільства, індустріалізація, зміни в структурі праці зумовлюють зростаючу концентрацію населення в містах. За 1940—2000 роки, наприклад, кількість міських жителів України зросла з 14,0 до 34,1 млн. чол., тоді як кількість сільського населення скоротилася з 27,0 до 14,0 млн. чол. (при збільшенні чисельності всього населення з 41,3 до 48,0, або на 6,4 млн. чол.). Значно збільшилася питома вага міських жителів і зменшилась сільських — за наведені роки відповідно з 34% до 71% і з 66% до 29% (збільшення частки міських і зменшення частки сільських жителів становило по 37%).

Наявні також поселення, чисельність жителів яких або зменшується або зростає дуже повільно. Цей процес особливо посилився в останні роки у зв'язку з помітним скороченням зайнятості. Це, насамперед, міста і селища міського типу в Донбасі, що вичерпали (або вичерпують) можливості свого економічного зростання, а також міські поселення при- чорнобильської зони. До міст, чисельність населення яких скорочувалася, відноситься, зокрема, Торез (за 1970—2000 роки зменшилося з 90 до 78 тис.), зменшується Макіївка (на 2 тис.),Слов'янськ (1З тис.), Костянтинівка (4 тис.), а також Горлівка(3 тис.), Брянка (7 тис.), Артемівськ Донецької обл. (9 тис.), Стаханов(11 тис.) та деякі інші.{№ 13}

Останнім часом сповільнили свій ріст не лише міста Донбасу,а й інших регіонів. Серед них — Бердичів,Білгород-Дністровський,Бориспіль,Дзержинськ,Дрогобич, Дружківка,Ізюм,Іллічівськ,Калуш,Лубни,Марганець,Ніжин,Нововолинськ,Новомосковськ (Дніпропетровської обл.), Охтирка, Прилуки, Ромни, Ялта та деякі інші.

Українці розселені досить нерівномірно по території країни. Найбільша їх кількість проживає в Київській (9,6% від загальної чисельності в країні), Дніпропетровській (7, 4%), Донецькій(7,2%), Львівській (6, 6%), Харківській (5, 3%) областях. Така ситуація в цілому відповідає загальній тенденції розселення населення України і зумовлена головним чином високим рівнем урбанізації та промисловості у вищезгаданих областях .

У перспективі список міст (переважно в Донбасі, а також у Львівсько-Волинському басейні) може суттєво розширитися. Це пояснюється тим, що в результаті закриття ряду діючих шахт різко скоротиться кількість робочих місць. Тому дуже важливо виявити такі поселення, визначити очікувані обсяги скорочення потреб у трудових ресурсах, обґрунтувати й реалізувати систему заходів, спрямованих на те, щоб усі працівники, які вивільнятимуться на підприємствах вугільної промисловості та пов’язаних з ними об'єктах, могли бути своєчасно працевлаштовані (за місцем проживання, або на невеликих відстанях від них).

Значний інтерес для комплексної характеристики населення має визначення частки міських і сільських жителів серед різних національностей, що проживають в Україні. Це зумовлено насамперед тим, що в умовах планової економіки міським жителям були повсюдно створені відносно кращі умови життя, трудової діяльності і соціального розвитку, ніж жителям сільських населених пунктів. Таким чином, переважання в міських поселеннях представників певної нації дає підставу стверджувати, що вона мала певні переваги в рівні життя і можливостях соціального розвитку.{№ 14}

Планування сільських поселень в Україні групове, одновуличне, ланцюгове, регулярне, у вигляді присілків і хуторів. Села тісно пов’язані між собою різними виробничими, адміністративними, управлінськими, культурно-побутовими зв'язками, що зумовлює різні системи розселення. В Україні існує єдина система розселення, в основу якої покладено адміністративно, виробничо та культурно-побутові важелі з центру держави —Києва. Виділяють такі регіональні міжобласні системи розселення: Центральну, Західну, Північно-Східну і Південну, а іноді ще і Подільську.

Однак на території України є 25 регіональних систем розселення. Це сукупність міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних центрів і ними керованих.

“Розукрупнення” сільських населених пунктів — процес об’єктивний. Людність абсолютної більшості сіл зменшилась насамперед у результаті відпливу сільського населення в міста. Результати досліджень показують, що в багатьох областях України, перш за все західної її частини, малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростає швидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сільських жителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються. У ряді випадків міграція населення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з малих.

Зміни в сільському розселенні, як бачимо з наведених показників, відбуваються відносно невисокими темпами. В той же час загальна тенденція цих змін досить чітко відображає об'єктивні процеси, що мають місце останнім часом у сільському розселенні.

При вивченні регіональних особливостей сільського розселення в умовах інтенсивного відпливу сільських жителів у міста важливе значення має й визначення стійкості (життєздатності) різних розмірних категорій сільських поселень. При цьому враховувалися як показники масовості таких сіл, так і показники відносно стабільної чисельності їх населення, оскільки беруть до уваги найбільш типові залежності. Наприклад, певна розмірна категорія сільських населених пунктів як за кількістю, так і за чисельністю населення може видатися, порівняно з іншим, найбільш стабільною. Тим часом, питома вага цієї розмірної категорії (за чисельністю сіл) становить тільки 2% від загальної кількості населених пунктів країни, в цих поселеннях проживає лише 3% сільських жителів.

Поняття “стійкість”, “перспективність” зовсім не означає, що з найбільш масових і відносно стабільних за кількістю населення сіл жителі не вибувають в інші поселення, переважно в міські. За сучасних умов такий процес цілком закономірний для сільських населених пунктів усіх розмірів, в тому числі і для тих, які відносяться до категорії найбільш стійких. Однак відплив з них населення відбувається менш інтенсивно, причому чисельна рівновага частково забезпечується за рахунок мігрантів, які прибувають з інших населених пунктів. Отже, такі відносно стабільні за чисельністю жителів села є досить важливими “орієнтирами” при визначенні найбільш прийнятних їх розмірів.{№ 10}

2.Сучасний стан населення України. 2.1.Особливості сучасного розміщення міського і сільського населення України та їх територіальні відмінності.



Чисельність населення України на початок 2000 р. становила 48,9млн. осіб(див.табл.3). За кількістю населення Україна належить до великих держав Європи: вона посідає шосте місце після Росії, Німеччини, Великобританії, Італії та Франції.

Україна має високу щільність населення. На початок 2001 року вона становила 81 особа на 1 км2. Найменша щільність населення у північній (поліській) частині України та на півдні (трохи більше 60 осіб на 1 км2 ),найвища у східному регіоні — Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Харківській областях (понад 131 особи на 1 км2 ).

Згідно з адміністративно-територіальним поділом Україна складається (2005 р.) з 24 областей та АР Крим, 481 району, 436 міст (з них 149 міст республіканського й обласного підпорядкування), 120 районів у містах,925 селищ міського типу і 9211 сільських Рад. Два міста республіканського підпорядкування — Київ і Севастополь — мають статус областей. За останні роки кількість названих адміністративно-територіальних одиниць суттєво не змінювалася. Виняток становлять сільські Ради (за 1940-1987 роки число їх скоротилося вдвічі, а за 1989—1991 роки — на 406),міста і селища міського типу, райони в містах (за названий період їх кількість також скоротилася майже наполовину).

Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні - 210 (47% усіх міст України), проте в них проживає тільки 36,1% міського населення країни. Навпаки, у Східній економічній зоні — 183 міста(41% міст), проте в них проживає майже половина всіх городян(49,3%).У Південній економічній зоні України зосереджено понад 11% міст і 14% міського населення держави.

Найгустіша мережа міст характерна для Донецької(51 місто), Луганської (37), Київської (25), Одеської та Харківської (відповідно 18 і 17) областей. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській(по 9 у кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10,10,11).{№ 1}

У повоєнні роки відбулося певне зміщення питомої ваги різних розмірних категорій міських поселень за критерієм частки їх населення : за 1959 — 1989 роки питома вага жителів малих міських поселень скоротилася на 4,1%, середніх—залишилася без помітних змін, великих - зросла на 3%, більших — на 0,3% і найбільших — на 0, 8%.Таким чином, в Україні найвищими темпами зростало число жителів великих міських поселень. Ця особливість є типовою для більшості країн Західної і Центральної Європи.

Україна характеризується високою густотою міських поселень. На 10 тис. км2 у республіці припадає близько 23 міські поселення, в тому числі 7 міст і 16 селищ міського типу. У різних регіонах республіки густота міських населених пунктів суттєво змінюється: різниця в максимальній і мінімальній їх чисельності досягає 6-кратної величини (Донецька обл.- 70, Миколаївська обл.—11). Найвища густота міських поселень в Донбасі (в Донецькій обл. вона становить, як уже зазначалося, 70,Луганській - 53). Вищою ніж середня по Україні є густота міських населених пунктів у західних її областях (у Львівській —35, Закарпатській -29, Івано-Франківській—28). Причому переважаючими тут є невеликі поселення. Якщо середня людність міського населеного пункту становить по республіці близько 25 тис. чол., то в названих вище областях - 12-13 тис. чол. Порівняно невеликі міські населені пункти сформувалися також на півночі України, де середня їх людність у Волинській, Рівненській, Житомирській, Чернігівській областях коливається в межах 15-20 тис. чол.

У повоєнні роки відбулися певні зміни в географії міського населення. Найсуттєвішими з них є прискорене зростання чисельності міських жителів західної і південної частини України. В результаті частка міських жителів східних і південно-східних областей в усьому міському населенні сильно (майже на 10%) скоротилася. Продовжувався неухильний процес повсюдної концентрації населення в обласних центрах.{№ 9}

З 1992 р. депопуляційні процеси поширились також на міське населення. . Чисельність населення за природним убуванням упродовж розглядуваного періоду(1992р-2002р) зменшилася на 981,9тис., а сільського —на 514,3 тис. осіб. Найбільше зменшення загальної чисельності населення припадало на високоурбанізовані регіони України — Донецьку, Харківську, Луганську та Дніпропетровську області. Чисельність жителів у зазначених областях зменшувалася через зменшення в них як міського населення, так і сільського. У цих областях загальна чисельність міського населення зменшилася більш як на 322,7 тис. осіб.(див. табл. 4)