Проблеми створення та функціонування СЕЗ та ТПР в Україні, Детальна інформація

Світовий досвід створення і функціонування СЕЗ свідчить про те, що поряд з зонами, створеними для посилення інтеграції із світовим ринком, заохочення міжнародних економічних зв’язків (зони вільної торгівлі, експортно-виробничі, митні та ін.), існують зони з особливим режимом заохочення відповідних видів діяльності і галузей виробництва (зони розвитку відсталих районів, туристичні зони, агрополіси і ін.). Тому цілі створення СЕЗ в кожному окремому випадку можуть бути відмінними.

Так, в промислово-розвинених країнах, таких як США, Великобританія, СЕЗ створювалися для реалізації регіональної політики, спрямованої на пожвавлення малого та середнього бізнесу в депресивних районах. З цією метою вітчизняним підприємцям надавалася більша, ніж в інших районах країни свобода діяльності і значні фінансові пільги. Ці програми не мали спеціальної орієнтації на залучення іноземного капіталу, а передбачали перерозподіл національних фінансових потоків між регіонами країни для забезпечення рівномірного стійкого розвитку всієї країни.

З цією ж метою створювалися СЕЗ і в країнах, що розвиваються – Сінгапур, Терція, Філіппіни. Однак на відміну від промислово розвинених країн наголос при створенні СЕЗ робився на залучення іноземного капіталу. Слід підкреслити, що іноземний капітал в усіх цих країнах ставив за мету не розвиток національної економіки, а отримання надприбутків. Тому успішні наслідки функціонування СЕЗ для економіки країни спостерігаються там, де одразу було жорстко закріплено превалювання національних інтересів над інтересами транснаціонального капіталу промислово-розвинених країн.

Помітна роль СЕЗ в соціально-економічному розвитку окремих відособлених районів різних країн, тієї або іншої галузі виробництва, в залученні іноземного капіталу або пожвавлення діяльності малого та середнього вітчизняного підприємництва, тим не менш, не дає достатньо підстав розглядати їх як універсальний засіб модернізації економіки в умовах переходу від командно-адміністративної економіки до ринкової. Справа в тому, що розвиток СЕЗ відбувається в межах добре спланованої економічної реформи. Ступінь впливу на решту територій країн, що розвиваються є доволі обмеженим. Для промислово-розвинених країн, як правило, і не ставиться задачею поширення такого впливу. Організація СЕЗ грає чітко визначену роль в пожвавленні підприємницької діяльності даного регіону або в акцентуванні уваги на розвиток тієї чи іншої галузі економіки. Крім того, утворення СЕЗ поєднано, як правило, із значними капіталовкладеннями і наступними істотними зусиллями держави на їх розвиток. Без централізованої підтримки вони практично не життєздатні.

При численних прикладах успішного функціонування СЕЗ мають місце невдалі спроби їх організації. Так, створення в Шрі-Ланці, Сенегалі, Індії, Лівії, Маврикії та ін. країнах СЕЗ не тільки не завершилося успіхом, але багато з них взагалі припинили своє існування. Така неефективність здебільшого зумовлена недосконалою урядовою політикою, зокрема такими її рисами:

нестабільність та непрозорість законодавчого регулювання СЕЗ, яка спричиняє низький рівень інвестицій, корупцію та зловживання пільгами для відмивання нелегально отриманих коштів;

відсутність чітких вимог до спеціалізації СЕЗ, що призводить до необґрунтованого поширення пільг практично на всі види діяльності зони;

неякісне планування СЕЗ, а саме:

невдалий вибір місця для СЕЗ (територія із слаборозвиненою інфраструктурою, надто малою кількістю природних та трудових ресурсів, не досить містким ринком). В такому разі СЕЗ стає непривабливою для інвесторів.

нераціонально визначений розмір зони. У Ліберії витрати на створення інфраструктури СЕЗ ($15 млн.) істотно перевищили інвестиції ($60 тис.).

В той же час у Китаї, Малайзії та Сінгапурі великий розмір СЕЗ став головним чинником промислового розвитку. Але для цього були сконцентровані колосальні капіталовкладення.

ВИСНОВОК

На терені України сформувалася хибна думка, що СЕЗ є чудодійним засобом при переході від командної, дефіцитної економіки до ринково орієнтованої. Не можна розглядати СЕЗ як панацею для оздоровлення економіки країни в цілому, оскільки в переважній більшості випадків подібні утворення допомагають успішно розв’язати лише локальні і регіональні економічні, соціальні та екологічні задачі. Натомість ці проблеми є характерною рисою всіх без винятку районів України (зокрема, в промисловості кожне друге підприємство є збитковим, а в сільському господарстві понад 85% господарюючих суб’єктів щорічно закінчують свою діяльність із збитками). Тобто потрібна така концепція розвитку економіки, яка сприяла б оздоровленню всієї України, а не окремих її регіонів. Таким підходом є зміна існуючої системи оподаткування в бік зменшення податкового тиску, забезпечення стабільних та зрозумілих правил господарювання.

Багато вчених схиляються до думки, що навіть заради отримання негативного результату – неуспіху проекту СЕЗ подібна практична реалізація мала сенс з точки зору обґрунтування рекомендацій по поліпшенню проекту чи повної відмови від подібної моделі “відкривання” економіки. Дійсно не можна не погодитися, що втрати економіки від локальних економічних експериментів у випадку їх неуспіху є незіставними зі збитками від невиважених заходів у масштабах усієї економіки.

Для того щоб зменшити можливий негативний вплив, необхідно розглянути питання припинення діяльності неефективно працюючих СЕЗ та ТПР, де не створені необхідні умови по залученню інвестицій, повільно ведеться робота з потенційними інвесторами, відсутня необхідна інфраструктура. На окремих ТПР слід обмежитися тими інвестиціями, які вже прийшли, та скоротити перелік пріоритетних видів діяльності. При цьому уряд має зберегти пільги, надані таким суб’єктам. До такого кроку спонукає необхідність зберегти авторитет держави серед іноземних інвесторів і забезпечити захист їхніх прав в Україні.

Але, з іншого боку, навряд чи варто повністю відмовлятися від практики створення СЕЗ в майбутньому. При проведенні розумної політики і врахуванні специфіки нашої країни діяльність СЕЗ може сприяти прискоренню НТП, зростанню випуску наукомісткої продукції. Виправданим є надання статусу СЕЗ не окремим адміністративним регіонам, а окремим галузям економіки, науково-дослідним установам (як це має місце в США), агломераціям підприємств, портам, транспортним артеріям. В таких зонах необхідно стимулювати виробництво продукції саме з підвищеною доданою вартістю і високим ступенем наукоємкості.

З огляду на це особливої актуальності набуває удосконалення існуючої нормативно-правової бази. Насамперед необхідно переглянути стратегію створення СЕЗ в Україні, узгодити її з пріоритетами внутрішньої та зовнішньої політики, а також державними програмами реструктуризації промисловості і розвитку регіонів.

Однією з важливих передумов об’єктивного процесу створення СЕЗ є розробка відповідної комплексної методичної бази, яка повинна охоплювати всі етапи створення зон – від визначення типу і розробки її техніко-економічного обґрунтування – до практичних заходів по облаштуванню. В цьому контексті надзвичайно важливо напрацювати такі підходи до надання пільг, які б дозволили пов’язувати їх з результатами реалізації інвестиційного проекту. Наступною проблемою методологічного характеру є перелік інвестиційних пріоритетів при створенні типових зон. Одним з пріоритетів, які необхідно враховувати при створенні таких СЕЗ, є вибір напрямків залучення інвестицій. Очевидно, що вони можуть дати результати лише в тих випадках, якщо по-перше, будуть спрямовані на технологічне переобладнання галузей, по-друге, вписуватися в фундаментальні державні програми економічних перетворень і структурної перебудови господарства. При цьому недопустимими представляються випадки, коли в перелік пріоритетів потрапляють виробництва, які і без того є високоефективними.

Актуальним є також формування дієвого механізму державного регулювання процесів створення і функціонування СЕЗ. З точки зору проведення цілісної державної політики в сфері СЕЗ надзвичайно важливим є завершення формування і початок функціонування Агентства з питань СЕЗ. Серед задач, які потребують першочергового вирішення, є “перехоплення ініціативи” у регіонів відносно створення СЕЗ.

Світовий досвід створення СЕЗ і той досвід, який вже має Україна в цій сфері, підтверджує, що розвиток інфраструктури є однією з найскладніших задач. Оскільки фінансування розвитку інфраструктури з центрального бюджету неможливе, необхідно звернутися до всього спектру фінансового інструментарію, починаючи з організації муніципальних запозичень і закінчуючи створенням цільових фондів.

В цьому контексті перспективним напрямком є стимулювання притоку в СЕЗ валютних коштів тіньового сектору, в тому числі і переміщених за кордон. Одним з можливих механізмів рішення цього питання могла б стати спрощена процедура відкриття валютних рахунків нерезидентами в межах зони.

Тільки в поєднанні з іншими елементами загальної стратегії економічного розвитку країни СЕЗ здатні забезпечити активізацію підприємницької діяльності, залучення нових технологій, розвиток ринкових методів господарювання, а в кінцевому підсумку – ріст обсягів виробництва і поставок високоякісних товарів та послуг як на внутрішній, так і на зовнішній ринки, додаткові можливості для вирішення соціальних проблем в країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1) Роговий. Актуальні питання розвитку територій з особливим статусом в Україні. //Економіка України - №11 - 2000 р – с. 4-13.

2) Загородній В.М. Сучасні проблеми і перспективи розвитку особливих територіально-господарських утворень. //Финансовая консультация - №43-44 – 2000 г - с.28-29 /Спецвыпуск ч.2/.

3) Шаранданов. СЕЗ – як спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області. //Финансовая консультация - №39-40 – 2000 г- с.59-60 /Спецвыпуск /.

4) Шеховцов, Шестакова, Громов. СЕЗ: мировой опыт и перспективы в Росии. //Вопросы экономики - №10 – 2000 г – с.104-117.

5) Міжнародний цент перспективних досліджень. СЕЗ: світовий досвід і досвід України. //Фондовый рынок - №32 – 2000 г – с.28-29.

6) Солодов. Мертвый сезон. //Бизнес - №15 – 2000 г – с.10-14.

7) Савин. Нужны ли России СЕЗ? //Мировая экономика и международные отношения. - №3 – 2000 г – с.67-72.