Київо-Могелянська Академія, Детальна інформація

Професори Києво-Могилянської академії робили спроби, як і інші філософи XVII—XVIII ст., нівелювати суперечність між вільною волею людини і божим провидінням. В своїх курсах вони критикували ілюзорну свободу волі, проповідувану томізмом, який стверджував, що добра воля людини залежить від Бога, а за вчинки відповідає сама людина, а не Бог. Як же в такому разі відповідати за свої вчинки, коли твоя воля без підтримки Бога не існує? Виходить, що теорія «божого провидіння» позбавляє поведінку людини об'єктивної обгрунтованості. В етичних курсах київських учених мова йде про людину, особистість, яка. керуючись своєю волею і розумом, здатна творити добрі справи і свідомо йти до своєї мети. Г. Кониський стверджує, що «свобода дій людини є не що інше, як самовільне судження волі чи можливість вибирати з того, що стосується мети».

Викладачі академії засуджують апатію, безпристрасність стоїків. Стоїцизм, вважають вони, не гідний розумної людини, він вбиває в ній усе найкраще.

Етика в Києво-Могилянській академії грунтується на раціоналізмі. Професори академії намагаються наблизити її до реального життя. Покликанням людини вони вважають перетворення світу, створеного Богом. В академії панівною тенденцією курсів філософії був деїзм: за Богом визнавався акт творення світу, але після цього Бог позбавлявся права цим світом управляти, бо це повинна була робити вже людина, наділена розумом, свідомістю і волею.

В етичних курсах викладачів академії спостерігається прагнення не просто коментувати моральні норми, а зробити мораль дієвою силою вдосконалення суспільства.

У Києво-Могилянській академії вчилися діти всіх станів починючи від аристократів, таких ,як князі Огинські, до дітей простих козаків і селян. Ще будучи колегією, цей навчальний заклад мав свої філії—в 1632р. в Вінниці на Поділлі, а в 1639р. в Гощі на Волині. З-поміж вихованців академії вийшло багато видатних вчених, поетів, драматургів діячів мистецтва. Серед студентів академії — діти майже всієї козацької старшини, хоч академія завжди була, як уже зазначалося, школою загальностановою, і на її лапах діти гетьманів сиділи поруч із дітьми козаків, селян і міщан.

Професорів і випускників академії починаючи з середини XVII ст. запрошують до Москви, куди вони приносять західноєвропейську освіту і культуру (серед них Епіфаній Славинецький, Артемій Сатановський, Симеон Полоцький), а також український вплив, який охопив усі сторони життя в Московії. Українці заснували в Москві Слов'яно-греко-латинську академію на зразок Київської і вчителів до неї, як свідчить І. Огієнко, протягом XVIII ст. набирали лише з самих українців. Під сильним впливом південноруської літератури починаючи з середини XVII ст. перебувала література великоруська, те ж саме спостерігається і в малярстві, і в книгодрукуванні. «Земляки наші, опинившись у Москві, хутко занесли туди «ересь новую» — почали проповідувати у церквах. У Вкраїні це було звичайною справою, тоді як у Москві можна було якусь там проповідь хіба тільки прочитати із книжки. І з цього часу земляки наші придбали собі ворогів. «Заводите ви, ханжи, ересь новую, людей в церкви учите, а ми людей прежь сего в церкви не учивали, учивали их в тайне... Беса ви имеете в себе и все ханжи», — писав про дух українського вільнодумства, що пробивало догматизм великоруського православ'я, І. Огієнко.

Цікавими е спостереження Павла Алеппського, який писав, що, коли «перебував в Москві, то в нього наче замок висів на серці, думки були до краю придавлені, бо в московській землі ніхто не почуває себе вільним і веселим, окрім тамошніх людей». Коли ж він, вертаючись, вступив на українську землю, його душу, як і всіх його супутників, «залила радість, і серця розширились», бо люди в Україні «були приязні, ласкаві й поводилися з нами як із земляками».

У той час, коли в Московії західної науки і культури завжди боялися і втікали від них, в Україні ніколи нічого подібного не спостерігалося, і «західний вплив широкою річкою вільно котився до нас». Починаючи з XVI ст. (а в XVII ст. це стало просто звичним), українці їдуть навча тися за кордон, а іноземні громадяни приїздять в Україну. Із київських професорів за кордоном навчалися Феофан Прокопович, Касіян Сакович, Ігнатій Старушич, Іннокентій Гізель, Тарасій Земка, Сильвестр Косов, Петро Могила та багато інших. Вчилися українці в університетах Падуанському, Лондонському, Лейденському, Геттінгентському. Віденському, Паризькому та ін. Західний вплив, як зазначають дослідники, відбився на всьому суспільному житті України: це і магдебурзьке право, і цехи, і архітектура, малярство, церковні справи, освіта.

У Києво-Могилянській академії навчалося багато вихідців із Східної Європи: сербів, болгар, чехів, словаків румунів. Вчилося в академії багато росіян, зокрема Михайло Ломоносов. В 1698 p. цар Петро наказав патріархові: «Священники у нас ставятся, грамоти мало умеют... и для того в обучение хотя би послать 10 человек в Киев в школи». В 1736 p. в академії навчалося 127 іноземних студентів, в 1737 p.— 122, а в 1790 p.—47. «Значіння академії було незмірним, бо вона пробуджувала культурні й наукові поривання. Такою вона була в XVII віці, такою ж осталась і в віці XVIII-му, коли вона притягувала до себе всіх, хто шукав науки»,—писав про академію І. Огієнко.

Навіть обмеженої і неповної форми власної держави, якою була Україна в XVII ст., вистачило, щоб український народ серед тяжких воєн і спустошень розвинув найкращі риси своєї вдачі й досяг такого рівня освіти й культури, який сміливо дає змогу поставити Гетьманщину поруч з найбільш освіченими і культурними країнами тодішньої Європи.

Незважаючи на всі намагання Петра Могили, а пізніше і його послідовників. Колегія так і не отримала від польського уряду офіційного титулу вищої школи. Польський уряд чудово розумів значення Києво-Могилянської академії для українського народу, який вперто вів національно-визвольну боротьбу. Польські політики усвідомлювали, що академія може стати «вогнищем культурної схизми і руського відокремлення» (Ол. Яблоновський), а тому ставилися до академії недоброзичливо і всіляко намагалися перешкодити їй. Однак, незважаючи на це академія завойовувала дедалі більше визнання у слов'янському світі і стала центром культурно-національного відродження України.

Хто дав академії назву «академія» до сьогодні невідомо, але це не так і важливо. Сьогодні важливіше пам'ятати про те, що українці уже в XVII, ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання у всьому слов'янському світі, демонструвала зв'язок української культури із західноєвропейською, сприйняла ідеї гуманізму, реформації і просвітництва, стала віддзеркаленням демократизму українського суспільства. Нам важливо про це пам'ятати, повертаючись до самих себе важкою дорогою.

Список використаної літератури:

Аркас М. "Історія України-Русі".

Артюх Л. "Українська минущина"

Більчук М. М. "Культурне життя в Україні"

Орест Субтельний "Історія України"