Епічність прози Сави Божка, Детальна інформація

  На  межі  20  -  30-х  років  ХХ  століття  для  Сави  Божка,  як  і  для переважної  більшості  українських письменників, особливо  для  тих,  хто плідно працював  протягом 20-х років,  настали важкі часи.

Про  атмосферу  цього  періоду,  як  і  наступних  репресивних     30-х  років,  написано  чимало.  Цей  етап  у  розвитку  літератури  й  суспільства  вже  досліджено  ґрунтовно,  на  достатньому  документальному матеріалі.  То  ж  чи  є  необхідність  у  тому,  щоб  знову  зупинятися на  цьому?

Переконаний,  що  є.

З  історико-літературного  погляду  це  додасть  важливих  штрихів  до  духовного  портрету  Сави Божка,  дасть  змогу  повніше   відчути   мужність   його  натури.  З  методологічного  аспекту  дозволить  пересвідчитися,  що  гострота  проблеми  “митець  і  влада”  більшою мірою  залежить  від  позиції  та  поведінки  влади,  ніж  від  митця.  З  соціального  боку  це   буде   ще  однією  пропедевтикою-попередженням  про  немислимо  жорстокі  уроки  української  дійсності  30-х  років  ХХ  століття, особливо  якщо  врахувати  схильність  нашої  національної  історії  до  повторення  минулих  помилок  і   трагедійних  колізій.       

Отже,  на Саву Божка  почали  здійснювати тиск, внаслідок  якого   1932  року  він  залишив  столицю  й  переїхав  до  Херсона. 

Це був не  перший  приїзд  письменника  до  Таврії. Як  відзначає Т.Акказієва,  уперше  він   побував на  Херсонщині  1929  року,  де  збирав  літературний  матеріал  для  нових творів. Дослідниця зазначає,  що тоді,  під  час  знайомства  з  Херсоном,  С.Божко  “одразу ж  поринув  у  вир  культурного  й громадського  життя”  ( 1, 107).  Він  чимало їздив  Таврійським краєм,  “двічі  побував  в Основі  та  Британах  і  у  грудні  1929  року  написав повість  “Українська  Шампань” (своєрідна  історія  сіл  Основа  та Британи)” ( 1, 107).  Тоді  ж  письменник  виступив з  матеріалами   у  херсонській  газеті  “Наддніпрянська  правда”,  з  якою  пізніше   почав  тісно  співпрацювати.

У Херсоні  С.Божко  вів  активне  творче життя.  Будучи  “шанувальником  театрального  мистецтва” ( Т.Акказієва),  він стежив  за  театральними  виставами  й  гастролями,  аналізував  сценічні  постановки,  виступав  з  рецензіями,  журналістськими  матеріалами.  Чимало  зусиль   письменник  віддавав і  педагогічній  справі,  викладаючи   політекономію та  історію  партії  у Херсонському  сільськогосподарському  інституті  та  заочному  інституті  масової партосвіти. 

На  півдні  журналістський  та  художній талант  С.Божка  продовжив енергійно  розвиватися.  Херсон  став для  нього  місцем  “творчого  натхнення,  саме тут  ним  було  написано  поему  “Полтавки”    і  роман  “До моря”,  доля  якого  невідома”  (  1 ,  107). 

Письменник  мав надію,  що зі зміною  місця  проживання,  соціальної атмосфери, а також зі вступом до  проофіційного   ВУСППу,  а  після його  розпуску до  ще  більш  унормованої  Спілки  письменників України  ( 6,  3)  умови  його  морально-психологічного  життя поліпшаться.  Проте  цього  не  сталося. Навпаки,  якраз  у  Херсоні  кампанія  проти  письменника  набрала  найбільш  гострих  обертів. 

С.Божко  належав  до  особистостей  з  неабияким  відчуттям власної  гідності,  індивідуалізованою  соціальною  позицією,  і  в  умовах  фантасмагорійних  30-х  років  “компромат”  на  нього  не довелося довго  шукати.

Трагічні  події  розпочалися  для  Сави  Божка  з  1935  року. В  збірці історико-документальних нарисів  та  матеріалів “З  порога смерті” (1991) повідомляється,  що  “бюро  Херсонського  міському  партії  14  листопада  1935  р.  розглянуло  його  персональну  справу  і  виявило,  що,  працюючи  у  вузі, він  “протягував  націоналістичні   ухили,  боротьбу  з  Хвильовим  розцінював  як  боротьбу  за наркомівське  місце”.  За прояв  націоналістичного  ухилу  Божка  виключили  з  партії”  (  5 ,  69),  членом   якої   він  був  з  1920 року.

У  другій половині  30-х   ідеологічну  й  психологічну кампанію  проти  прозаїка  було не  лише  продовжено,  але   й  посилено. Майже  три  роки С.Божко  жив  і  працював у  надзвичайно  важкій  морально-психологічній   атмосфері,  а потім настала  черга  соціально-фантасмагорійних  подій. 

 25  червня  1938  року органами  НКВС  було  зроблено  висновок,  що письменник є “одним з  активних  учасників антирадянської  націоналістичної  організації, за  завданням  якої  веде  підривну контрреволюційну роботу” ( 5 ,  69). Для  посилення тиску  на  свідомість  письменника  було  ухвалено  “вибрати запобіжним  заходом  проти  уникнення  ним  суду  і слідства  -  утримання  під  вартою у  в’язниці  м. Миколаєва”  ( 5 , 69).  Й  далі  у  книжці  “З порога смерті”  зазначається:  “Після  трусу  на  квартирі  27  червня  1938  р.  Божка  заарештували”  ( 5 ,  69).

Важко  уявити,  що пережив  письменник, перебуваючи під арештом. Слідство  (у  фіктивній  справі)  тривало  дуже  довго  -  понад  10 місяців.  Строк  утримання  письменника  продовжували  вісім разів.  На першому  ж  допиті  він  визнав  себе  винним  ( 5,  69).  Проте на  судовому  процесі,  що відбувся  29  -  30  травня  1939 року  (варто зауважити: судили  швидко,  поспішали), С.Божко  відмовився від  своїх показань.  У  своєму слові на  суді   митець  пояснив  це так:  “На  попередньому слідстві  я дав  неправдиві  показання,  вважав,  що  радянській  розвідці такі  показання  потрібні як  перевірка  підозрілих  людей.  Всі  протоколи  допитів  під  час  слідства  слідчий  редагував сам,  а  я підписував” ( 5 ,  70).  Особливо  ж  вражає  таке зізнання  відомого  письменника: “До мене слідчий  застосовував  методи  фізичного  впливу,  і  я  змушений  був  давати вигадані показання. Тепер,  на суді,  від даних  мною  показань  відмовляюся”  (  5 ,  70).

Це  була  мужня  заява і,  можливо,  саме  вона  вберегла життя  С.Божкові.  Після  неї  було  проведено додаткове  слідство,  під час  якого  письменник  стійко  відкидав  усі  звинувачення. 

Не  в традиціях тоталітарної системи,  тоталітарної психології  визнавати себе  винною  (можливо,  це і є одна  з  атрибутивних  рис  тоталітарної  чи  неототалітарної  свідомості),  і тому  Особливою нарадою  при  НКВС  СРСР  Саву  Божка  було  засуджено  на  5  років  ув’язнення  у  виправно-трудовому таборі   ( 5,  70). Покарання письменник  відбував  у  м.Ухті  до  1942  року.

Під  час  війни він добровільно  став  рядовим  і  проходив воєнну  службу  в  дивізійній та  фронтовій  газетах.  Після  війни  певний  час  письменник  працював  у  херсонській обласній газеті  “Наддніпрянська  правда”.

Помер С.Божко   у  46  років.  Це  трапилося  27  квітня  1947 року.  Поховано  його на  “малій  батьківщині”,  у селі  Крутоярівці.

Лише  через тринадцять  років,  24 серпня  1960 року,  рішенням  Президії Херсонського  обласного суду вирок  Особливої  наради  при  НКВС  СРСР було  скасовано,  а справу письменника  припинено  з  однозначним  формулюванням:  “за  відсутністю  складу  злочину”  ( 5 , 70).         

Саву  Божка  без  перебільшення  можна назвати потужною  величиною  в  українському  літературному  русі   20-х років  ХХ  століття. За  десять років  наполегливої та  практично  безупинної  письменницької  діяльності  він зробив  стільки, що  можна сміливо  говорити  про   його  художній  феномен.

 Центральним  у  його  різноаспектній  творчості став  роман  “В  степах”,  що  є  не тільки  важливим  твором  для  мистецького  розвою  С.Божка,   не  тільки  кульмінацією  його  творчої  діяльності, але  й  вагомим  здобутком  української  літератури,  насамперед прози  помежів’я  20 – 30-х  років  ХХ  століття.  Втім,  це  й  закономірно, тому що  С.Божко  й  писав  роман  як, можливо,  головний  або, принаймні,  етапний  для  себе  твір. 

“В  степах”  є  непересічним  (за  концептуальними  акцентами,  художнім  втіленням)  романом. До певної міри  це  унікальний  в  українській  літературі  твір,  у  якому  знайдено  й розгорнуто такий   художньо-образний  кут  зору на  українську  дійсність,  що  й  нині  надає йому  рис  самобутнього,  яскравого  й  актуального  явища  в   національній  художній  культурі.

Роман  Сави  Божка  ще  у  період  своєї  публікації став  резонансною  літературною  подією,  був  поміченим  у  всеукраїнській  пресі  чималою  низкою  загалом  досить прихильних   рецензій.  А.Ковтуненко  відзначає,  що  їх  було   близько  двадцяти  й  що  вони з’явилися  у  таких  помітних  виданнях,  як  “Літературна  газета”,  часописи  “Червоний  шлях”,  “Життя  й  революція”,  “Молодняк” тощо  (  6 ,  4). 

Перших  критиків  твору  приваблювали  передусім  його   зовнішні,  найбільш  очевидні  характеристики – широта  охоплення життєвого  матеріалу,  історико-культурна масштабність,   звернення  до  виробничого  та  економічного  аспектів,  ієрархічність  характерів,  зображення  різних  соціально-духовних  прошарків, надзвичайність  обсягу,  невимушеність  сприйняття.  Так,  один  із  дослідників  давав  роману  “В  степах”  загальну  характеристику,  наголошуючи на  таких  акцентах: “Більшість  типів  і ситуацій,  поданих  автором  у  різних  планах  -  економічні  колізії,  соціальні процеси,  соціально-побутові  картини, індивідуальні  історії  -  художньо  розроблені  автором   досить  глибоко  і,  самі   по собі  являючи  цікаві  й  влучні  художні картини,  сприяють  тому,  що  роман,  незважаючи  на  свій  великий  розмір,  що  є, здається, рекордним  у  всій  нашій  літературі,  читається  досить легко  й залишає  цільне  художнє враження  й  тому  матиме  безперечний  успіх  у  читача”  ( 6,  13). 

  Особливо  ж  часто сучасники  твору виділяли   його  історичну інформативність,   деталізовану   історико-соціальну  основу,  що “давало  підставу  критикам 20 – 30-х  років  визначати  твір  як  історико-художній,  а  його  автора  вважати  першим  творцем  історичного  роману  в   українській  літературі”  (  6 ,  4).

  І   все  ж, незважаючи  на  окремі  високі  оцінки,  роман С.Божка       не   зустрів  проникливого  художньо-естетичного  аналізу  і,  скоріш за  все,  у  період  домінування  спрощено соціологізованої  естетики  був  приреченим  на  те,  щоб  чекати  на  зміну  не  тільки  ідеологічної  доби,  але  і  якості  літературознавчого мислення. 

Не  мав  роман  адекватної  оцінки  й  на  хвилі  реставрування  національних  художньо-культурних  цінностей, що  прийшлася  на  другу  половину  80-х -  90-ті роки  ХХ  століття. У  його трактуванні продовжували  превалювати  соціальні  та  історіографічні  моменти,  що притлумлювали  вагу  й  значення  філософських,  культурологічних,  оригінальних концептуальних та композиційно-структурних  особливостей  твору   ( 6 ). Він   так  і  залишається   гордою  скелею  серед мистецьких  подій  доби  “українського  Відродження”,  скелею,  до  якої  ґрунтовно  не  підступали  літературознавці, критики,  соціомислителі.    ( А  скільки  ж  ще  таких  скель,  оаз,  вершин  в  українській  художній  культурі! Перерахувати їх  не  легше, ніж  дослідити.)   

  “В  степах”  -  це  роман  про  соціальні  й  психологічні  реформи,  про  форсований,  надзвичайно  динамічний  період  у   розвитку  суспільства,  про  шлях  і   здійснення  реформ  в  Україні  на межі  ХIХ  -  ХХ століть;  це   роман  про  усталене  й  нове  життя, про   особистісну  й   громадську  психологію  під час  реформувань,  про  широкий спектр людських ставлень до  реформаторських  нововведень,  про   конфлікти  й  зіткнення,  інколи  дуже гострі,  болючі,  що  неминуче  стаються   у  процесі великої реформації.  Це твір  про  той період  у житті суспільства, народу,  нації,  коли  все  навколо підлягає  змінам  і замінам,  загостренню  й   конфліктизації,  посиленню  радикалістської  психології  та  радикальних  виявів.    

Основним  у  романі  є  те,  що детально  й  різноаспектно зображуються  зміни  у  якості  й  формах  життя:   зміни  у стосунках,  етичних  нормах,  соціальних  пріоритетах, індивідуальній  та  суспільній  психології, світоглядних  цінностях.  Письменник  сценою за сценою,  розділ  за  розділом  показує,  як   все  -  свідомість,  мораль, культура, традиції,  економіка  стає  іншим.

 “В  степах”   – це  романна  панорама  українського  буття  ХIХ  -  початку ХХ  століть,  що  зображує  народні явища, національну ментальність,  колорит  національного  життя  й  динаміку суспільних  та  психологічних  тенденцій  в Україні. Основний  художній  час  охоплює межу століть,   проте  автором  і  його  персонажами  постійно  здійснюється  екскурс  у  недавні  та  більш  віддалені  події,  що  й  давало  підстави  говорити  про  історичний  характер  твору.