Розміщення водних ресурсів України і їх економічна характеристика, Детальна інформація

- обсяг потреб у воді, млн. куб. м 571 3711 4001 6460 7587

у тому числі

- зрошення земель





- площа зрошуваних земель, що поливається 405 1457 1500 2100 2500

- питомі витрати води-брутто у сухі роки, куб. м/га 1535 1586 1633 4750 4500

- обсяг потреб у воді, млн. куб. м 2157 2311 2450 9908 11250

Сільгоспводопостачання

- чисельність сільського населення, тис. чол. 1624 16124 15950 15338 14780

- питомі витрати води на одну людину, л/доб. 106 107 107 170 220

- обсяг водопотреб, млн. куб. м 629 632 632 952 1187

Рибне господарство

- обсяг водопотреб, млн. куб. м 180 313 500 700 900

- інші водопотреби 605 455 428 693 750



Прогнозні водопотреби, а також обсяги скиду забруднених стічних вод, розраховані з урахуванням ресурсної і відновної спроможності водних джерел, які гарантують сприятливий екологічний стан. За лімітуючий прийнятий розрахунковий маловодний рік 95% забезпеченості. Обмежуючою умовою є те, що залишковий річковий стік з урахуванням безповоротного водовідбору повинен забезпечити не менше ніж 10 кратне розбавлення забруднених стічних вод, що надходять у водні об’єкти [11, ст. 102].

Загальні потреби у прісній воді на визначені термінові рівні складають від 14 до 23 км3, а обсяги скиду забруднених вод повинні зменшитись з 4 до 1 км3. Якщо безповоротний водозабір не перевищуватиме 50 відсотків стоку, що формується у розрахунковий маловодний рік, його ресурси забезпечуватимуть майже 15 кратне розбавлення забруднених стоків. Слід мати на увазі, що до цього часу надзвичайно проблематичною є оцінка обсягів забруднюючих речовин, що надходять до водного об'єкта шляхом змиву з водозбірної площі, і які, за експертними оцінками, можуть досягати такої ж величини як і з організованих джерел. Отже, прогноз-завдання щодо обсягів водокористування, безповоротних витрат і скиду забруднених стоків можна вважати збалансованим за ресурсною і відновною здатністю водних джерел [11, ст. 33].

Розділ ІІ. Шляхи оптимізації управління водними

ресурсами за басейновим принципом

1. Концептуальні положення басейнової системи управління

1.1. Басейновий принцип управління визнано одним із ефективних методологічних засобів вирішення глобальних екологічних проблем водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів.

У нашій країні склався свій досвід і своя організаційно-правова та економічна система басейнового управління. Але її не можна вважати розвинутою та ефективною. Завдання полягає у виведенні діючої басейнової системи на рівень нових вимог у зв’язку з реалізацією Державних програм екологічного оздоровлення басейнів річок, прийняттям міжнародних зобов’язань.

У зв’язку з переходом України на нові форми економічного розвитку та ринкові стосунки, діюча сьогодні система управління водними ресурсами та водним господарством також потребує реформування.

Це по-перше, викликано постійним зростанням ролі водного фактора, від якого залежить розвиток і розміщення об’єктів виробництва на території річкового басейну. По-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин, тобто реалізується більшість балансів і саме водні об’єкти частіше за все є шляхами розповсюдження забруднюючих речовин та їх акумуляції [10, ст. 32].

1.2. Сучасний стан басейнового управління водокористуванням, охороною вод і відтворенням водних ресурсів України характеризується як складна система галузевих, відомчих і місцевих функцій і структур державного управління, які мають переважно галузеву і адміністративно-територіальну (а не басейнову) спрямованість і недосконалий та незбалансований механізм водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів.

Це обумовлює низку проблем, головними з яких є:

незбалансованість басейнових екологічної, водогосподарської, аграрної, промислової і комунальної політик, що призводить до неузгодженості пріоритетів, незбалансованості системи водокористування, охорони вод та відтворення водних ресурсів, і, як правило, до розпорошення і нецілеспрямованості використання коштів;

невизначеність чіткої ієрархії відповідальності за якість водних ресурсів і стан водних об’єктів басейну, використання цільових коштів;

неузгодженість у прийнятті рішень, щодо цілеспрямованості і першочерговості заходів; їх фінансування;