Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ, Детальна інформація

Початок подолання самоти,

Коли зумів ти в утворі чужому

Цілющу силу спільності знайти.

Життєве діло поета, митця і його суспільна роль - взагалі давній предмет художніх роздумів Бажана, починаючи ще від “Гофманової ночі” і “На карпатських узгір`ях”. Соціальний, етичний і психологічний плани в цих роздумах здебільшого тісно поєднані. З цього погляду ще слід згадати такі вірші: “Леся Українка в Сан-Ремо”, “Пам`яті Тичини”, “Триптих Симонові Чіканові”. Героїчність життєвого й творчого подвигу митця, натхненого передовими ідеалами, і нерозривність його зв`язку з батьківщиною, народом, суспільством - мотиви, які в них майже незмінно присутні. “Жива причетність, - як сказано в вірші про Лесю, - до всіх людських змагань, до всіх людських надій”, - ось те, що відзначає, за автором, поета справжнього, поета потрібного й дорого народові.

Два останні за часом цикли Миколи Бажана наче демонструють дві окремі, різні, хоч і природно близькі одна одній, грані його всьогоденної поезії. А це поезія, яка й зараз продовжує внутрішньо розвиватися, шукати й знаходити нове. І цьому не суперечить той факт, майже одностайно відзначений критикою, що давно сформований творчо Бажан часом сміливо “відроджує”, певні художні принципи і прийоми часів своєї молодості: символічність деяких поетичних сюжетів, темпераментну метафоричність, мальовничість і музикальність образної мови, поєднуючи все це з загальною реалістичною ясністю і точністю зображення.

“Чотири оповідання про надію”, визначені автором як варіації на тему Р.-М. Рільке, - цикл драматичних філософських притч про незгасність людської, гуманної надії в колосальних зіткненнях гуманності і антигуманності, що ними так насичений ХХ вік.

На відміну від “Оповідань про надію”, поетичні новели, що склали цикл “Уманських спогадів” (1972 рік), цілком відчутно продовжують борозну, прокладену віршами про Міцкевича. З новел постає ціле гроно живих людських постатей, - і на першому плані серед них образи людей, які тепер захоплюють поета не тільки самовідданістю, але й мудрою людяністю, простотою, а звідси - й зворушливою в своїй безпосередності турботою про культуру і освіту для народу.

Як і кожне значне мистецьке явище, поезія Миколи Бажана змінювалась і розвивалась разом із своїм неповторним часом. Двадцяті роки, перші п`ятирічки, утвердження соціалістичного ладу, війна з фашизмом, багаті подіями повоєнні часи, будівництво нового суспільного ладу - все це не тільки відбилося в його творчості, але й рухало її в перед, видозмінювало якісно, надавало їй нових барв. Поет не народився реалістом - він став ним у напружених шуканнях і вслуханнях у “правду віку”.

Разом з тим, при всіх еволюційних змінах, в окремі часи Бажан лишався сам собою як виразно окреслена індивідуальність, - його вірш, образ, тембр не сплутаєш ні з чиїми іншими.

Про деякі “константи” цієї творчої індивідуальності і хочеться сказати на закінчення. Не стільки про “художні особливості”, чи “риси індивідуального стилю”, як прийнято говорити, скільки про дещо ширше, місткіше, в чому об`єднуються і прикмети стилю, втілені в образах та сюжетах, і найхарактерніші ознаки самого світовідчування мітця. Якщо “стиль - це людина”, то як багато “людського, ідейно-психологічного, життєвого стоїть, у кінцевому підсумку, за тими чи іншими “художніми особливостями” творів поета.

В українській поезії Микола Бажан - один з майстрів, які принесли з собою смак до предметності, до образу речі і плоті, побачених до того ж не тільки традиційно-возвишенним оком поета, але й діловим оком вченого чи інженера, освідченого фахівця чи організатора.

“Мені здається, - пише один з дослідників Ю. Суровцев, - що ядро поезії Бажана становить проблема: етика і культура. Бажанові властива жага побачити втілення гуманістичного ідеалу в людський діяльності, при чому діяльності такої напруги і такої внутрішньої свободи, коли ця діяльність стає творчістю, художністю, актом свідомого творення культури”.

До цього, конкретизуючи сказане, треба додати, що етика Бажанової поезії - це етика, перед усім, героїчна. Від “Пісні бійця” в першій до “Іскри” в останній за часом книжці через твори поета проходить тема подвигу, надиханого великою ідеєю: від подвигу революційного, трудового до творчого, а зрештою, до подвигу духу. В більшості творів з складними духовними “драмами ідей”, в нього перемагають через найтяжчі іспити часом мужність, ясність, відданість передовому, прогресивному. “Я пізнаю породу зореносців, породу нашу”, - писав він ще в 30-х роках, і питомим знаком цієї “породи” для нього є вміння жити героїчно й натхненно, з усією повнотою любові і ненависті, жити так, щоб “творчістю в безсмертя входити”… Тут - серцевина його концепції людини, розуміння ним наріжних каменів гуманізму, і цим визначається, зрештою, пафос його поезії - то суровий, то піднесено-урочистий, то зосереджено-роздумливий, але завжди щирий, ясний, певний у своїх головних засновках і висновках.

“Життя Бажана - як брила, вмурована у незворушний мур дивного й різноманітного двадцятого століття, - без неї я не можу собі уявити цілого”, - писав Віталій Коротич.

В епоху нечуваних штормів,

ніщивних циклонів і струсів,

Боїв неймовірно затятих,

високих триумфів і свят

Ти вистояв так, як і треба,

як вистоять воїн і мусив,

Як в смертній атаці повинен

поводитись справжній солдат.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Є. Адельгейм. Микола Бажан. К., “Дніпро”, 1965.

Ю. Суворовцев. Поэзия Миколы Бажана. М. “Советский писатель”, 1970.

Н.В. Костенко. Поетика Миколи Бажана (1923-1940рр.). Видавництво Київського універсітету, 1971.

П. Нісонський. Микола Бажан. К., “Дніпро”, 1969.

Про Миколу Бажана. Літературно-критичні статті. К., “Радянський письменник”, 1984.

Л. Новиченко. На магістралях часу. Твори в 4-х томах. К., 1974.

М. Бажан. Думи і спогади. К., “Радянський письменник”, 1982.