Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ, Детальна інформація

Тому головна тема “Англійських вражень” розкривається в кількох напрямах. Слід говорити не тільки про наявність в циклі трьох основних струменів - ліричного, сатиричного і публістичного, - але й про потійне взаємопроникання або навіть злиття на грунті зовні безстороннього зображення сучасної Англії. Саме тут у Бажана, при всій напрузі мислі, чуття наголос переноситься з суб`єктивного сприйняття на об`єктивне пізнання зовнішнього світу.

Сатиричний струмінь, що знову з`явився в творчості поета, був спрямований проти імперіалістів, колонізаторів, облудної породи досвідченних паліїв війн. Тут перед усім треба назвати “Шкіц до портрета” і ”Мандрівного джентельмена”. Це поезії політичного звинувачення, випробуваного засобу здирання лицемірних масок дипломатичної брехні, вбивчого сарказму.

Читаючи ці вірші, не важко визначити школу антиімперіалістичної сатири Володимира Маяковського, Василя Блакитного, Дем`яна Бєдного, хоча мисль поета і на цьому, в деякій мірі новому для неї полі зберігає властиві їй індівідуальні риси. Зокрема - схильність до особливої пластики і широкого історичного масштабу, “нестримного і рішучого часу”, в який вводиться сатиричний образ:

Він все зробив, що міг, - гарчав, страхав, порочив,

Торкав і гриз, улещував і вив.

І вабив лагідно, і яросно пророчив,

І щелепи звихнув, і руки скров`янив.

Ніщо не поиогло: ні сотні змов і зрад,

Ні хитрість шпигунів, ні ватіканська меса.

Не крутяться назад історії колеса,

Хочь лізь під них, не крутяться назад.

Елементи сатири ми знаходимо і в “Зустрічі в Шеффелді”, і в “У Стратфорді на Ейвоні”, і у важкодумних міркуваннях довготелесого Бена (“Біг-Бен”) про уявну незалежність колись могутньої “владарки морів”:

Я, - мирить Бен, - стою здаля

Від їхніх дивних справ,

Та тронне слово короля,

Здається янкі склав.

Він, певне, зменшить штат палат, -

Занадто пишний штат:

Обійдеться без цих витрат

Сорок дев`ятий штат.

Бо скромний містер Уолл-стріт

Упевнений, мабуть,

Що як рабом не буде бритт, -

Лакеєм може буть.

І, звичайно, оживають у цьому циклі постаті та мотиви Шекспіра, Бернса і, по-своєму, - Кіплінга. Якщо в “Мандрівному джентльмені” радянський поет таврує ганьбою одного з тих “бравих хлопців”, яких колись намагався звеличити автор “Маршу шпигунів”, то в “Солдатській баладі” кіплінгівський образ Томмі Аткінса використано вже з іншою метою - і використано майстерно. Газетні повідомлення тих часів говорили про випадки “свавільного” захоплення пустуючих домів у Лондоні демобілізованими солдатами, про житло для яких зовсім не турбувався лейбористський уряд. І ось, зовсім “під Кіплинга”, переповідає Бажан новітню бувальщину про “славного рядового армії короля”, сумний кінець якої так наочно підтверджує уславлене лицемірство англійських правлячих класів:

Суддя свій парик поправив

і нудно почав читать

Прекрасний закон британський

у шкірою вкритім томі.

Має бездомний Томмі,