Життєвий і творчий шлях Байрона, Детальна інформація

Лишь петлю на шее спешат затянуть?

Своїми виступами на захист луддитів Байрон протиставив себе всьому офіційному англійському суспільству. Але в Англії не було такої передової партії, з якою він міг би зв'язати свою долю.

Поет, який активно виступив з політичної трибуни, ще гостріше відчув свою самотність і безрезультатність своїх шляхетних зусиль.

Східні поеми. Трагічне відчуття самотності, повної ізольованості серед навколишнього суспільства, знаходить висвітлення в так званих «східних» поемах 1813—1815 р. («Гяур», «Корсар», «Лара» і інші).

Бурхливе море, дикі скелі в якійсь далекій східній чи південній країні — така обстановка, що зображується в цих поемах. У центрі кожної з них — надзвичайна особистість похмурого відщепенця, морського пірата, самотнього мандрівника, яким нехтує суспільство.

Он средь людей тягчайшую из школ —

Путь разочарования прошёл...

Отвернут, оклеветан с юных дней.

Безумно ненавидел он людей.

Священный гнев звучал в нём, как призыв

Отмстить немногим, миру отомстив...

(«Корсар».)

До цих романтичних героїв Байрона відноситься характеристика Бєлінського: «Це особистість людська, що обурилася проти загального й у гордому повстанні своєму опершаяся на саме себе».

Східні поеми, як і «Паломництво Чайльд Гарольда», мали гучний успіх не тільки в Англії, але й в інших країнах Європи. Але суперечливі за своїм

змістом, ці твори знаходили різний відгук у різних шарах суспільства.

Якщо в аристократичному середовищі стала модою поза розчарованої людини, то в демократичних колах європейського суспільства викликало захват бунтарство поета. Романтично-неясний, соціально неосмислений протест «байронічного героя» найкраще відповідав настроям цієї перехідної епохи, коли невдоволення буржуазними відносинами, що складалися, ще не могли вилитися у відкритий політичний протест.

Декількома роками пізніше великий російський поет А. С. Пушкін у поемі «Цигани» показав ідейну обмеженість «байронічного героя», скинувши з нього романтичні шати й оголивши його індивідуалістичну, антигромадську сутність. «Ти для себе лише хочеш волі», — говорить старий, звертаючись до Алеко.

Але англійське буржуазно-аристократичне суспільство не прощало поету і такого протесту. Його травили, переслідували наклепом. У 1816 р. Байрон був змушений назавжди залишити Англію.

Байрон у Швейцарії та Італії. Від'їзд Байрона збігся з періодом посилення реакції у всіх країнах Європи. Це були роки, коли зусиллями Священного союзу реакційних монархів Європи придушувався всякий демократичний рух, усяка вільна думка.

З незвичною силою Байрон відтворив задушливу атмосферу тієї епохи в поемі «Шильйонський в'язень»:

То страшный мир какой-то был,

Без неба, света и светил...

Ни жизнь, ни смерть, как сон гробов,

Как океан без берегов,

Задавленный тяжёлой мглой,

Недвижный, тёмный и немой...

У цій обстановці ще гостріше дають про себе знати протиріччя у світогляді і творчості Байрона. В окремих його творах звучать мотиви втоми та розчарування. Похмурим скорботником, що втратив усяку віру в майбутнє, з'являється герой філософської драми «Манфред» (1816—1817). Але одночасно Байрон створює поему про Прометея, пише «Пісню для луддитів». Вірою в перемогу діла свободи звучать заключні рядки «Оди з французького» (1816):

Но близок миг, когда сплотятся

В союз умы, сердца людей.

Что может им сопротивляться?