Андрій Чайковський, Детальна інформація

Нехай цей лет буде благословенний всесильною Божою ласкою. Нехай сіє у людські голови зоресяйні зерна знань, добра і незмінної віри в те, що є у космосі зоря Вкраїна.

Український історик, правозахисник, дисидент, в'язень більшовицьких таборів В. Мороз у книзі "Серед снігів" пише: "Для нас уже стало традиційним нарікати на свою слабість. Насправді ж Україна показала унікальний приклад сили. Інші народи в наших умовах давно зникли, стали Провансом. А ми — витримали! Яка ще заборонена мова дала таку багату літературу!"[4]

Одне з найпочесніших місць у цій багатостраждальній літературі посідає Андрій Якович Чайковський, який поставив перед собою завдання посвятити свою творчу працю повістям з якоїсь історичної доби рідного народу, маючи на увазі виховання молодих поколінь у любові до своєї країни, до її історії. Чи знайдемо ми в світовому літературному процесі ще такого письменника?..

Життя письменника склалося так, що йому з сім'єю довелося мешкати в декількох містах Галичини. Андрій Чайковський в юності.

Бережани на Тернопільщині, Самбір і Сколе — на Львівщині, Рогатин, Коломия — на Станіславщині... Ось ті куточки галицької землі, що надавали письменникові — активному громадсько-культурному діячеві, захиснику прав знедоленого селянства — снаги, енергії, віри в майбутнє українського народу.

Останні шістнадцять років життя родини Чайковських минули в чарівному покутському містечку над Прутом — Коломиї.

Весна 1919 року... Травень... Галицька армія не витримує наступу противника. Польсько-український фронт провалюється. Всім активним діячам культурно-освітнього життя, учасникам національно-визвольних змагань терміново доводиться евакуюватися. Передова галицька інтелігенція переїжджає в місця, де ще вирує український дух, звучить рідне слово. Чайковські вибирають Коломию.

Дуже тяжко було родині письменника розставатися з Самбором, де з 1 листопада 1918 року Андрій Якович працював повітовим комісаром (старостою) ЗУНР. Цікава адвокатська робота, зустрічі з провідними культурно-освітніми діячами, участь у політичних справах національно-визвольних змагань плекали в серці Андрія Чайковського надію, що містечко Самбір стане постійним місцем проживання. Однак життя розпорядилося інакше.

Андрій Якович Чайковський — свідомий українець. Він — член Українського національно-демократичного об'єднання, з 1917 р. по 1919 р. — активний учасник соціально-національних змагань, один з перших керівників оборони Львова від нападу польсько-шляхетських легіонів, активний діяч проголошеної у Львові в листопаді 1918 року Західноукраїнської Народної Республіки.

Сам письменник вірив у майбутнє української держави, події 1919 року вважав за національну катастрофу. У своїх споминах він писав, що по приїзді в Коломию відчував "стан найстрашнішої депресії": "Я був близьким божевілля, і лиш якесь чудо, що я не наложив на себе руки з відчаю, щоби покінчити свої страшні душевні муки" [1]. Андрій Чайковський з дітьми.

В Коломию Чайковські переселились великою сім'єю (десять осіб). Вони найняли приватне помешкання на вулиці Падеревського. Сім'я була в дуже тяжкому становищі: без домашніх речей, грошей, роботи. Згодом главі сім'ї було дозволено відкрити адвокатську канцелярію. "Але й тоді, — згадував син письменника Микола Чайковський, — він, видатний на всю Галичину адвокат (з тридцятилітнім стажем) приймав своїх перших клієнтів у невеличкій кімнаті, яку йому відступив місцевий голяр за своїм "салоном"; там батько сидів і, очікуючи відвідувачів, гірко плакав..."[6].

Мабуть, долею вже так закодовано, що саме в цей складний життєвий момент появляються нові непередбачені випробування: 24 травня 1919 року румунські війська вступили в Коломию. Жителі міста, особливо українці, опинилися в скрутному становищі.

Румунська влада проіснувала в місті всього три місяці. У вересні в Коломиї владу перебрала польська військова адміністрація. За цей короткий час ім'я Андрія Чайковського в Коломиї стало популярним і знаменитим. Як адвокат він виграє одну за одною судові справи, а ще бере активну участь у громадському житті міста. З 1919 року в різних коломийських виданнях появляються його твори.

1920 року українська громада Коломиї надала Андрієві Чайковському помешкання в Народному домі (нині — Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття).

Чому саме в Народному домі? Адже на цей час це була одна з найкращих споруд, де містилися товариство "Родина", хорове товариство "Боян", спортивне — "Сокіл", учительська семінарія, товариство "Сільський господар", дівоча народна школа імені княгині Ольги, перукарня і ресторан.

За переказами коломийських старожилів, частину першого поверху Народного дому захопили поляки. Тут військові розмістили коней. Завдяки вмілим адвокатським діям Андрія Чайковського вдалося відвоювати приміщення, залишити його за українською громадою. У винагороду за виграну справу громада дозволила Андрієві Чайковському з сім'єю оселитися в трьох кімнатах на другому поверсі.

У 20-ті роки в місті над Прутом перетнулися життєві шляхи Андрія Чайковського, Антона Крушельницького, Володимира Кобринського, Ярослава Лукавецького... Коломия, практично, утримувала позиції другого після Львова міста у видавничій справі.

Андрій Чайковський у Коломиї належав до мистецького середовища, яке творили композитор Ярослав Барнич, художник Ярослав Лукавецький, диригент коломийського "Бояна", професор гімназії Роман Шипайло, письменник, гімназійний професор Петро Франко, театральний діяч Олекса Скалозуб та багато інших діячів культури. Андрій Чайковський співпрацював з різноманітними товариствами, гуртками, клубами: був активним членом "Просвіти", душею і серцем вболівав за розвиток освіти не тільки серед молоді, а й серед дорослих.

22—24 вересня 1929 року перебував у Львові на освітньому конгресі з нагоди 60-річчя "Просвіти". Тут познайомився з професором, знатним педагогом Софією Русовою, обмінювався думками про поліпшення просвітницької роботи з професорами Іваном Галущинським, Борисом Мартосом, Степаном Сірополком, Іваном Бриком, докторами Костем Левицьким, Михайлом Бращайком, Володимиром Лисим, Арсеном Річинським, Богданом Чайківським, Степаном Шахом, Петром Холодним, виступав з підтримкою просвітницьких ідей Антона Крушельницького.

Родина Чайковських в історії Коломиї залишила помітний слід. Зокрема, дружина Андрія Чайковського Наталія очолювала товариство "Союз Українок". Як згадувала Володимира Пригродська, у помешканні Чайковських у Народному домі щонеділі збиралися жінки-активістки, вели мову про облаштування побуту, читали нові видання, інколи читали ще не надруковані твори письменника, хоч сам Чайковський не любив, коли його називали письменником.

Разом з просвітницькими діячами Ольгою Дучимінською, Іриною Вільде, Іваном Зубенком дочка письменника Марія Ставнича редагувала часописи "Жіноча доля", "Світ молоді", "Жіноча воля", які видавала Олена Кисілевська.

Мабуть, сам Бог послав цій родині зятів-однодумців. Володимир Бемко мав природжений хист до військової справи, був добрим організатором. У ніч на 1 листопада 1918 року він "здійснив військовий переворот у Коломиї і в період ЗУНРу очолив міську управу. Саме його стараннями місто змогло направити під Львів сотні стрільців-добровольців, а також зорганізував Окремий Коломийський Курінь" [1].

Високоосвіченим, обдарованим музично був інший зять — доктор Роман Ставничий. Він повернувся в Коломию 1921 року з табору військовополонених УСС й одразу ж активно включився в громадське життя міста. Працював у адвокатській канцелярії тестя й одночасно диригував у хоровому колективі товариства "Коломийський Боян". Цей співучий колектив під керівництвом Романа Ставничого був знаним і популярним не тільки в Коломиї, а й по всій Галичині.

Важливою подією в житті самого письменника, його друзів, однодумців та шанувальників був 40-літній ювілей літературної діяльності, який відзначали 2 березня 1929 року в залі Каси щадничої (тепер — приміщення Народного дому в Коломиї).

Це свято готувалося за участю товариств "Просвіта" майже з усіх населених пунктів Коломийщини. За свідченням сучасників, зала була переповнена, не допомагала навіть сотня додаткових стільців, розставлених попід стіни, так що через брак місця багато бажаючих змушені були ні з чим відійти, від каси.

Ювіляра з дружиною до зали привели годині о восьмій вечора. По обидва боки проходу стояла шкільна молодь, гімназисти, пластуни, вихованці "Рідної школи"; вони вітали письменника вигуками "Слава!" [5,7-8].

Коломийці справді вклали душу і серце, щоб ювілей Андрія Чайковського запам'ятався надовго.

Наступні три роки життя Андрій Чайковський віддав адвокатській праці, писав літературні твори. Так, 1930 року видано "Четверту заповідь", 1931-го — "За чужі гріхи", 1932-го — "Чар-зілля".

Родина Чайковських жила вірним подружнім життям: Андрій і Наталія були прикладом для багатьох подружніх пар. Не одна сім'я у поважному віці із замилуванням оглядалася, коли Чайковські з дітьми й онуками прогулювалися містом.

17 вересня 1934 року зяті, сини, дочки, онуки, друзі відсвяткували п'ятдесятиліття подружнього життя Чайковських — золоте весілля.