Життєвий і творчий шлях Б.А.Пастернака, Детальна інформація

Життєвий і творчий шлях Б.А.Пастернака

Пастернак – перший поет Росії,

про це знаю я і ще кілька чоловік,

іншим доведеться почекати до його смерті.

М.Цветаєва

Борис Пастернак народився в Москві 29 січня (10 лютого) 1890 року. Батько Бориса – Леонід Йосипович Пастернак, відомий художник-графік.

Борис зростав в атмосфері мистецтва. Мати змалку почала навчати його музики. Найбільше Пастернак любив тоді музичне мистецтво, а в ньому — Скрябіна. Борис показував йому свої перші музичні твори. Вельми хвилювався, але Скрябін несподівано похвалив їх і поцікавився, де Борис навчається. На той час молодий поет обрав собі юридичний факультет, тому що він, на його погляд, був не дуже складним. Але Скрябін не визнавав легких шляхів у житті та мистецтві і порадив Пастернакові негайно перевестися на історико-філологічний факультет Московського університету, що Борис і зробив. Згодом Пастернак навчатиметься в німецькому місті Марбурзі, де із захопленням вивчатиме філософію Гегеля і Канта.

В особі Пастернака поєднуються філософ, поет і музикант. Він завжди прагнув дати філософське пояснення світу, але водночас відчував його як тонкий лірик, який прагне вічної гармонії. Саме цим він відрізняється від інших поетів XX ст. Хоча спершу Пастернак підтримував зв'язок із футуристами і символістами, він знайшов свій шлях у мистецтві.

Пастернак завжди займав позицію незалежного поета. Проте це було не тільки джерелом натхнення, а й причиною для болісних роздумів. Його довго мучили те, що він не міг прийняти довколишню дійсність, що начебто він стоїть осторонь від історії. Але влітку 1930 року тривога вщухла. Борис відчув новий приплив творчих сил, нове народження. Тому не випадково у 1930-1931 роках він напише збірку «Друге народження», з приводу якої і досі сперечаються дослідники. Одні кажуть, що Пастернак пристосувався до соціалістичного ладу, почав служити радянському урядові. Інші вважають, що поет потрапив під вплив Зінаїди Нейгауз, дружини його товариша Генріха Нейгауза, відомого музиканта . Зінаїда Миколаївна на той час захоплювалася соціалізмом, брала участь у першотравневих і жовтневих демонстраціях, а Пастернак закохався в Зінаїду, і її позиція, звісно, не могла не вплинути на нього.

До речі, літо 1930 року — сонячне і щасливе — Борис Пастернак прожив у Ірпені, під Києвом, де йому добре відпочивалося в колі друзів і знайомих. Київські враження поета знайдуть відбиток у віршах: «Балада», «Ірпінь», «Літо» та ін. В Ірпені дійшов кульмінації роман Пастернака і Зінаїди Нейгауз. Це було нелегко і неоднозначно, адже Генріх, чоловік Зінаїди, був другом Бориса, а Пастернак теж мав свою сім'ю. Проте любов виявилася сильнішою за обставини, і Борис Пастернак насолоджувався миттю щастя, несподівано подарованої йому долею. Борис і Зінаїда гуляли іртиськими стежками, їздили до Києва на концерти, збирали листівки з видами Києва... Пастернак писав, а Зінаїда переписувала його вірші в особливий зошит, який став німим свідком ірпінського літа.

У 1930 році Пастернак написав вірш «Смерть поета», присвячений Маяковському. Ще у 1910-х роках вони товаришували, обидва належали до групи футуристів, але Пастернак не погоджувався з Маяковським з питань естетики.

Сталін завжди намагався зробити з Пастернака «придворного» поета, а по смерті Маяковського особливо. Сталін викликав до себе Пастернака, вів із ним телефонні бесіди, а Пастернак навіть деякий час вірив, що Сталіна можна просвітити, що його поетичне слово здатне певним чином вплинути на тирана. Пізніше Борис Леонідович зрозуміє, що помилявся. Але вже у 30-ті роки Пастернак усвідомлював існуюче насильство.

Ірпінське літо розділило життя Пастернака навпіл. Якщо в 1930 році у нього ще були деякі надії на краще майбутнє, то через 2-3 роки від цих надій не залишилося й сліду.

У 1934 році Пастернак виступає на І з'їзді радянських письменників, де його виступ різко відрізнявся від загальних закликів до виконання «соціального замовлення».

У 1936 році Пастернак бере участь у дискусії про формалізм. Ця дискусія перетворилася на політичну розправу з видатними діячами культури того часу: Б. Пільняком, Ю. Олешею, Д. Шостаковичем, Вс. Мейєрхольдом. Пастернак намагався захистити талант, але отримав відсіч. Зі Спілки письменників до нього послали членів, щоб дізнатися про його здоров'я.

У 1937 році Пастернак відмовляється підписати лист із вимогою смертного вироку Якіру, Тухачевському та іншим воєначальникам.

У 1939 році на нього заводять справу в НКВС. Пастернак дружив із Вс. Мейерхольдом, режисером Камерного театру, у якому ставили не пролетарські п'єси, а класичні вистави, що пробуджували у глядачів почуття прекрасного і вільне мислення. Мейерхольда заарештували і звинуватили у зв'язках з іноземними розвідками. Звичайно, це був лише вигаданий привід. Пастернак намагався врятувати Мейерхольда, та все марно. По нього самого вже мали приїхати люди у чорних костюмах. Але Пастернак залишився на волі.

Восени 1945 року Пастернак починає роботу над романом, про який мріяв усе життя. Уже загинув Мейєрходьд, помер Булгаков, були розстріляні українські неокласики... Пастернак усвідомлював, що він може стати наступною жертвою, і готувався до смерті. Тому роман «Доктор Живаго» він писав як духовний заповіт нащадкам. Жодного рядка з роману не було надруковано в ті роки. А про Пастернака писали, що він відірвався від соціалістичного будівництва, протиставив себе народові.

Пастернака не чіпали, але сиділа у в'язниці близька для Пастернака людина — Ольга Івинська, котра стала прототипом Лари у романі «Доктор Живаго». Борис Леонідович писав тоді Ренаті Швейцер: «її посадили через мене, щоб домогтися свідчень проти мене. Тільки її мужності я зобов'язаний тим, що мене не арештували і я маю змогу писати».

v

z

Jпережили страшні сорокові роки. Розправа над поетом відбулася набагато пізніше, коли до влади прийшов М. Хрущов.

Це щасливий випадок, що роман «Доктор Живаго» пережив сталінські і хрущовські часи. Зберегла його для нас Ольга Івинська. Вона передала роман в італійське видавництво Фільтрінеллі, де він і був надрукований у 1957 році. У 1958 році Борис Пастернак за досягнення в галузі класичної поезії і прози отримав Нобелівську премію. Але що чекало його на батьківщині!

Пастернака виключили зі Спілки письменників, з ним було небезпечно зустрічатися. Біля дачі в Передєлкіно з'явилися люди, котрі чергували, навіть не криючись, і пильнували, хто куди йшов і коли приходив. Пастернак відчув загрозу нових арештів, тому він направляє телеграму до Шведської академії з відмовою від Нобелівської премії. Це не був вияв духовної слабкості. Пастернак давно вже нічого не боявся, хвороба легенів не залишала ніяких надій, і він готувався вже перейти у світ мертвих. Але він думав про живих, про своїх рідних і близьких друзів — про Ольгу Івинську, про сина Євгена, про Всеволода і Тамару Іванових, що жили поруч... Проте відмова від премії нічого не змінила. Обшуків і арештів не можна було спинити, однак Пастернак цього вже не побачив. 30 травня 1960 року душа покинула його тіло.

«Лютий! Дістати чорнил і плакати...»

Цей вірш належить до ранньої лірики Пастернака. Написаний у 1912 році, коли поет захоплювався символізмом. Пастернак брав участь у засіданнях гуртка символістів під керівництвом Ф. Степуна. Тому цей вірш слід сприймати через символістську естетику.

Тема. Зображення природи, боротьби зими і весни, а через природу — зображення руху людської душі. її потягу до змін у житті, до духовного

Ідея. Перетворення, цілковита зміна у природі та в душі людини

Композиція. Вірш починається ліричним зачином у формі імперативу.

«Лютий! Дістати чорнил і плакати...»