Курсова робота «Дмитро Павличко», Детальна інформація

Дивитися на радощі обнови,

Та материнської не чути мови –

Ото була загибель – смерть моя.

вважає поет.

Звичайно, тут є поетичне перебільшення. Але думка про неоціненну вартість слова, рідної мови розкрито у вірші переконливо, сильно, образно.

...Був сонячний липень 19634 року. Україна прощалася з Рильським. Йому на вічну пам’ять присвятив Павличко цикл сонетів “Гранослов”, задум яких виник, очевидно, в сумну годину прощання:

Стояв і плакав я коло труни

Максима Рильського в печалі темній

І сам себе у марноті нікчемній

Побачив із його височини.

Образ співця “троянд і винограду” овіяний у Павличка, почуванням люблячого сина і учня, який складає шану своєму літературному наставнику, захоплюється велично його постаті:

Він України мав чарівну вроду,

Носив її наймення гордолиць,

Він виріс від суниць аж до зірниць,

Великий гран ослав свого народу.

В душі поета виростає несхитне бажання продовжувати діло вчителя – “так, як він, свою верстати путь”.

Тема хліборобської праці, образ хліба як символу достатку й добробуту ніколи не сходить з орбіти художніх пошуків митця. Прочитаймо рядки з двох сонетів, які мають однакову назву – “Хліб”:

Нема такого хліба на землі,

Як той, що моя мати випікала

На листі горіховому в печі,

Глибокій, мов тунель коло Яремче.

(“білі сонети”).

Цей хліб, що світить на моїм столі,

Поборює мою печаль і втому

Я сонце двигіт відчуваю в ньому,

Неначе пульс на власному чолі.

(Сонета подільської осені).

Хліб – запорука безсмертя, окраса вільної праці, трудівників. Ось один із них: “Вдень і, вночі, на сонці і в тумані блискочуть й мулять його плуги”. Так починається сонет “Тракторист”, герой якого невтомний у праці і водночас романтик (у сні мчить в ракетоплані). Щаслива усмішка прояснює його яйце, бо сон минущий, а дійсність багатша і щедріша від будь-якої фантазії (“в зерні пшениці більше дива, аніж в зорі, що з’ятрює блакить”).

Линуть у залі, линуть над світом чудові пісні поезії Павличка, мед олійні крила яким дав талановитий композитор Олександр Білаш. Творче приятелювання митців, сина Прикарпаття з сином полтавського краю почалося ще в 50-х роках. Ясність думки, висока образність Павличкових творів і задушевні мелодії Білаша припали до вподоби людям.

Особливо полюбилася народу пісня роздум “Два кольори”. Тим, що йдеться про вишивання, про рідну матір, людську долю з її Шляхами – дорогами вона перегукується із Славнозвісною “Піснею про рушник”. А Малишка. Але тут не наслідування – просто два визначні поети вдалися до одного народного джерела і кожний по-своєму оспівував і рідну серцеві матері і любиме народом вишивання. Як і в багатьох інших творах. Д.Павличка в основі пісні – контраст між червоним і чорним, між добром і злом, між радістю і горем, які символізують ці кольори.